Олександр Марцинкевич – досвідчений фахівець, лікар вищої категорії, кандидат медичних наук, завідувач неврологічним відділенням для хворих із порушенням мозкового кровообігу обласної лікарні. Саме в цьому відділенні опікуються, зокрема, людьми з інсультами, хворобою Паркінсона, розсіяним склерозом. Тож нам є про що поговорити з таким фахівцем.
– Олександре Олександровичу, як Ви стали медиком?
– Я родом із Рівненщини. Батьки – працівники сільського господарства. І в школі був один предмет, від якого я отримував неабияке задоволення, це – біологія. Вступив до Тернопільського державного медичного університету. Вважаю, це був правильний вибір. Сподобалося! Ще в студентські роки почав займатися наукою. У 1986 році за державним розподілом приїхав на Чернігівщину. Направили мене в Коропський район, терапевтом. Проте я вже в студентські роки мріяв працювати невропатологом! Тож добре, що під час інтернатури можна було перепрофільовуватися. А інтернатура моя була в Чернігівській обласній лікарні.
Олександр Марцинкевич
Неврологічним відділенням тоді завідував Андрій Денисович Махно, а головним лікарем був Анатолій Микитович Груша, за спеціальністю – також невропатологи. Отож мені надали шанс тут працювати, але дозвіл тоді давало лише Міністерство охорони здоров’я. Просто так, не маючи ніякої категорії, на роботу лікаря обласної лікарні потрапити було не можна. Тож клопотання було від обласної лікарні, і не одразу, але згодом у міністерстві погодилися.
Так, із 1986-го, я й працюю в обласній лікарні. Тобто понад 30 років. В 1999 році захистив кандидатську дисертацію… Викладав і в Чернігівському педуніверситеті – більше п’яти років, і це теж – цікавий та важливий досвід педагогічної діяльності, також отримав звання доцента. Наукова діяльність дає можливість думати, аналізувати, дає теоретичну базу. Нині – лікар вищої категорії, завідую відділенням.
– Не розчарувалися?
– Ні в якому разі. Щиро говорю, що я дуже люблю свою роботу! Взагалі, на Чернігівщині неврологічна служба має дійсно величезну, потужну, навіть історичну базу. Скажімо, саме родом із Придесення (смт. Козелець) відомий невропатолог, академік АМН СРСР, завідувач кафедрами нервових хвороб Київського медичного інституту та Київського інституту удосконалення лікарів Борис Микитович Маньківський. Коли я приїхав сюди, неврологічною службою області керував Андрій Денисович Махно, знаний фахівець, заслужений лікар України. Головним лікарем обласної лікарні, на той час, був також невропатолог за фахом, доктор медичних наук, професор Анатолій Микитович Груша. Серед невропатологів є такі відомі спеціалісти, заслужені лікарі України, як нинішній головний лікар Чернігівської міської лікарні № 3 Віктор Іванович Янголь, добре знана завідувач неврологічним відділенням четвертої міської лікарні, громадська діячка, депутат Чернігівської міськради Лариса Захарівна Кадіна.
Раніше відділення в нашій обласній лікарні, куди я прийшов на роботу, мало статус просто неврологічного. Коли мене призначили завідувати цим відділенням після Андрія Денисовича, тепер більше десяти років минуло, то й з’явилася така ідея (і її підтримало керівництво обласної лікарні) – змінити статус на неврологічне відділення для хворих із порушенням мозкового кровообігу. Тобто ми акцентували увагу на тому, що є домінуючим у нашій роботі – одна з найважчих і, на жаль, найпоширеніших проблем – порушення мозкового кровообігу.
– Інсульти…
– Авжеж. Хоча, звісно, ми не відмовилися надавати медичну допомогу хворим з іншими найрізноманітнішими проблемами. Однак, окрім того, що в цілому відділення має такий статус, ми на його базі організували обласний центр судинних захворювань головного мозку, і ще окремо – обласний центр демієлінізуючих захворювань центральної нервової системи. І на базі цього центру вже більше п’яти років проводяться клінічні дослідження світового рівня, отож люди мають можливість безкоштовно здійснювати і проводити лікування такої хвороби, як розсіяний склероз. І це лікування здійснюється найсучаснішими препаратами, котрі сьогодні використовуються в світі саме для допомоги хворим із цією важкою недугою. Наголошую, що для жителів Чернігівщини – це безкоштовно, головне – мати бажання лікуватися.
– А в інших областях є таке?
– На пальцях можна полічити. В основному, це центри на базі медичних університетів – у Києві, Львові, Харкові… Знаю, є ще такий центр у Луцьку Це – зручно й для наших пацієнтів. Адже це – лікування в рідному місті. І йдеться про світові дослідження, міжнародний досвід! Лікарі мають змогу самовдосконалюватися, їздити за кордон та вчитися, вивчаючи світовий досвід.
Справа в тому, що на рівні обласної лікарні має проводитися надання медичної допомоги більш вузькоспеціалізоване. Якщо раніше людина їхала проконсультуватися до Києва, наприклад, щодо розсіяного склерозу, то ми вирішили тепер, саме тут, на базі Чернігівської обласної лікарні, започаткувати створення таких вузькоспеціалізованих напрямків. Це – інсульти, розсіяний склероз… І ми й далі працюємо над тим, щоб були ще більш вузькоспеціалізовані напрями: нейродегенеративні захворювання центральної нервової системи (один із прикладів – хвороба Паркінсона). Ще один напрямок – це епілепсія. І в перспективі буде створено також вузькоспеціалізовані центри. Але найважливіше, щоб по кожному з цих напрямків тут були підготовлені фахівці.
– Бо табличку можна просто повісити…
– Однак за табличкою має бути висококваліфікований, підготовлений лікар, який найбільше займається саме цією проблемою. Тобто він найбільше читає сучасної медичної літератури за цим напрямком (бо то – нові знання!), слідкує за найновішими медичними досягненнями. Тому, наприклад, у нас за напрямком такої важкої хвороби, як розсіяний склероз, найбільше займається лікар вищої категорії, кандидат медичних наук Сергій Олександрович Карета – дійсно досвідчений фахівець. А за напрямком дегенеративних захворювань і хвороби Паркінсона – лікар вищої категорії Сергій Вікторович Сєргєєв. Це – належно підготовлений фахівець, який веде прийом у поліклініці пацієнтів з хворобою Паркінсона. Важливо, що для кожного з цих напрямків у нас підготовлені окремі кабінети. Є кабінет хвороби Паркінсона, є кабінет епілепсії... Такого в області більше ніде немає. До речі, епілепсією найбільше займається тут висококваліфікований фахівець Дмитро Олександрович Дроботов. Отож чотири напрямки ми охопили, але є плани щодо деяких інших вузькоспеціалізованих напрямків. Для цього вже готуємо спеціаліста, щоб він був висококваліфікованим. Просто так вішати вивіску ми не будемо. Адже підготувати такого фахівця – досить складно. Людині потрібно дуже багато попрацювати, щоб назвати себе спеціалістом із паркінсоналізму, епілепсії чи розсіяного склерозу… Наука розвивається, йде вперед. Таким чином, дуже багато з’являється нового, чимало того, що треба зараз вчасно впроваджувати, встигати за цим усім слідкувати.
– Нині активно впроваджується сімейна медицина…
– Всім лікарям із сімейної медицини надаватиметься така інформація. Бо у нас досі як було – захотілося людині потрапити до невропатолога в обласну лікарню, і пацієнт іде, й наразі ми приймаємо всіх бажаючих. І те, що зараз у нас, в Україні, започатковується (маю на увазі нинішню медичну реформу) – за таким принципом працює медицина в усьому світі!.. Отож людям із цього приводу не потрібно хвилюватися. Сімейний лікар на своїй дільниці, звісно, знає своїх пацієнтів із певними неврологічними проблемами. Тому він цей процес має контролювати і регулювати… Сімейний лікар буде мати чіткий перелік того, що він може робити, що йому дозволено. Якщо сімейний лікар запідозрить хворобу Паркінсона, то однозначно він не матиме права одноосібно ставити цей діагноз, самовільно пропонувати якусь схему лікування. Звісно, він має неодмінно направити цього пацієнта до обласної лікарні – для того, щоб ми підтвердили цей діагноз і призначили лікування. А вже потім хворий спостерігатиметься у сімейного лікаря.
Ну, зрозумійте, не може бути так, що захотілося комусь ураз прийти до вузького спеціаліста – і людина йде собі до обласної лікарні, хоча, можливо, в цьому немає такої нагальної потреби… І зараз усім, хто йде на прийом до обласної поліклініки, надається допомога. От уявіть собі, що наразі в одного лікаря-невропатолога на прийомі, вдень, – 40-50 пацієнтів! То чи він устигне ретельно прийняти кожного хворого, коли такі навантаження? Я не думаю, що це – нормально, так не повинно бути. Потрібно якось це регулювати? Так, безперечно. Чи є потреба всім неодмінно йти на прийом до вузького фахівця, якщо більшість проблем може вирішити сімейний лікар?! Звісно, це завдання нашої медичної освіти – готувати висококваліфікованих сімейних лікарів, які зможуть сумлінно працювати відповідно до сучасних вимог. Бо альтернативи у нас немає. Увесь світ так живе! Це – належна кваліфікація сімейних лікарів і їхній стимул до роботи – відповідна зарплата... Чим ти краще працюєш, тим більше отримуєш, такий принцип. А буде стимул, тоді лікар намагатиметься підвищити свою кваліфікацію.
Є ще такий напрямок, як ургентна медицина. Це – гострі захворювання. У неврології – у більшості це інсульти. Тож ми запропонували (і головний лікар обласної лікарні Андрій Михайлович Жиденко таку ідею підтримав), щоб створити в нашій лікарні окреме відділення інтенсивної терапії для хворих інсультом. Тобто це має бути окрема структура, яка займатиметься виключно інсультами. Бо механізм повинен працювати, як годинник. І в цій структурі має бути своя реанімація чи ліжка інтенсивної терапії.
Також дуже важливий і такий напрямок, як реабілітація хворих, що перенесли інсульт, хоча б у гострому періоді. Це – 5-6 днів реанімації, і далі вже пацієнт має переводитися в реабілітаційне відділення. А це – проблема всієї медицини України, не лише нашої Чернігівщини, – мінімальна кількість реабілітаційних закладів, відділень... У нас це є в Чернігові на базі третьої міської лікарні – таке реабілітаційне відділення, і зараз Лариса Кадіна започатковує це в четвертій міській лікарні.
Так, важливо врятувати життя людині, однак головне – підняти цього пацієнта з ліжка, щоб він почав ходити. Цим має займатися реабілітація. Тож повинен бути такий окремий напрямок, де фахівці займаються лише цим питанням. Бо це – взагалі найважче, що є в медицині! Добре, що головний лікар нашої обласної лікарні – Андрій Михайлович Жиденко – сучасний висококваліфікований спеціаліст, керівник, який чітко підтримує нові напрямки розвитку медицини. Звісно, не можна зробити все миттєво, ніби за помахом чарівної палички. Потрібні і відповідні кошти та обладнання. Однак реальна перспектива такого розвитку у нас є!
– Розкажіть і про свою родину.
– Є дружина – Лариса Федорівна, вона лікар-дерматолог, фізіотерапевт, косметолог. Є чудові, прекрасні доньки – Софія та Стефанія.
– Ясно, що вільного часу у Вас – обмаль, все поглинає робота. Адже ви ще й обласний невропатолог (позаштатна посада в управлінні охорони здоров’я облдержадміністрації). Втім, маєте якісь хобі?
– Всім раджу займатися фізкультурою. Причому рухати руками – це одне, а треба, щоб були певні навантаження на серцево-судинну систему. Це й заняття на тренажерах, біг, активне присідання, прискорена ходьба (ходити бажано доволі швидко, бадьоро, а не ледь плентатися, засинаючи…). Отож я, медик, дотримуюся здорового способу життя. Хобі? Природа, ліс, риболовля. Активні подорожі Україною – не просто лежати на березі якоїсь річки, а це – байдарка, гребля, плавання, походи в гори, намет. Родина в цьому мене також цілком підтримує. Без цього нам – не цікаво, бо потрібно постійно рухатися, по-справжньому любити, багато спостерігати та захоплюватися, дивуватись, насолоджуватися мальовничими краєвидами і самим життям!
Спілкувався Сергій Дзюба
