Про те, як відбувалася реставрація палацу гетьмана Кирила Розумовського у 1967–1969 рр., розповідає історикиня Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Тетяна Оксінь.
У середині ХХ ст. збереження пам'яток архітектури здебільшого розглядали як пристосування споруди під нові цілі. У цей період, як і нині, як і 300 років тому, імперська влада була послідовною у знищенні історії українців. Її метою завше було не зберегти, а стерти історичну пам'ять. Свої ганебні вчинки вони маскували добрими намірами. Тому, згідно з рішенням Виконкому у справах будівництва і архітектури Чернігівської обласної ради депутатів трудящих, пристосування будівлі та території під піонерський табір у 1967–1969 рр. розглядали як реставрацію палацово-паркового ансамблю гетьмана Кирила Розумовського.
На середину ХХ ст. в архітектурі палацово-паркового ансамблю були втрачені два бічні флігелі та парк. Єдиною вцілілою будівлею залишився палац, з 1963 р. – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. Тому увага була зосереджена на ньому. Така будівля вимагала особливого підходу і максимального невтручання у первісний вигляд та планування.
Палац гетьмана К. Розумовського, фото 1955 р., зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця».
Згідно з документами, які зберігаються в Державному архіві Чернігівської області та НДіПІ «УкрНДІпректреставрація», м. Київ, палацово-парковий ансамбль мали перетворити на всесезонний піонертабір на 116 місць. На першому та другому поверхах палацу планували розмістити основні приміщення: читальний зал, бібліотеку, ізолятор на 2 ліжка, кабінет лікаря, гардероб, кінозал на 80–100 чол. На цокольному поверсі (напівпідвал) – харчоблок.
План І поверху, 1967 р., зібрання «УкрНДІпроектреставрація», фонд 166, 1967 р.
Проєкт також передбачав обов’язковий благоустрій території, розміщення на ній допоміжних будівель. Так, улітку на території палацово-паркового ансамблю мали облаштувати наметове містечко, що дозволило б збільшити кількість відпочивальників, а також будівництво споруд літнього типу.
Для забезпечення піонерського табору необхідними комунікаціями – водою, опаленням, електрикою, вирішили задіяти Батуринське відділення «Сільгосптехніка», яке розташоване неподалік палацово-паркового комплексу. Однак потужність водогону підприємства виявилася замалою, щоб подати воду до 3 поверху. Виникли проблеми і з освітленням. Його можна було зробити лише тимчасовим на період проведення будівельних робіт. Оскільки потужність електростанції підприємства – 80 кВт, ледве покривала потреби організації. Щоб на постійній основі підключити палац К. Розумовського, потрібно було розширити котельню підприємства та замінити котел, облаштувати електростанцію.
З 1968 р. проєкт почали реалізовувати. Роботи розділили на 1 та 2 черги – протиаварійні заходи та ремонтно-реставраційні роботи, кошториси яких
становили, відповідно, 190.75 тис. руб. та 888.87 тис. руб. На території палацово-паркового ансамблю провели геодезичну зйомку, дослідили та склали опорний план території та будівлі. Роботи виконували інженери Орлов та Докторов (ініціали не вказано), документацію перевіряв Ю. Г. Лифар. Дослідження показали, що територію у придатних для оброблення місцях використовують як городи для садовини працівники підприємств Батурина, поруч розташовані будівлі барачного типу, підпорядковані місцевій комунальній організації, також на території є розриті місця і руїни давніх споруд.
Розпочалися роботи і з відновлення втрачених елементів будівлі, зокрема тераси з колонадою, сходів, а також відсутніх перекриттів. Будівництво покладали на підрядну будівельну організацію — Чернігівську міжобласну науково-реставраційну майстерню №3. Окрім того, розробили робочі креслення з планування приміщення та території. На час проведення реставраційних робіт провели тимчасові електролінію, водопровід та теплотрасу.
Проаналізувавши Рис. 1, зрозумілим стає, що жодних вимог щодо збереження пам’ятки національного значення не дотримувалися. На плані першого поверху позначені місця нової кладки та демонтаж старої. Це суттєво змінювало планування залів, а отже – не відповідало оригіналу, йшло в розріз з їх первісним призначенням.
У науковому зібранні Національного заповідника «Гетьманська столиця» зберігаються важливі свідчення – фото та спогади – про реставрацію 1967–1969 рр. Зокрема, краєзнавець з м. Бахмач Я. М. Скокан (1937 р. н.) згадує: «В 1968 р. я знову приїхав до Батурина, підійшов до палацу, стадо кіз паслося на території біля споруди. Тривали реставраційні роботи, робили покрівлю, ремонтували стелю та інше. Але цього разу об’єкт знаходився під охороною».
Отже, у 1967 р. розпочалася реставрація палацово-паркового ансамблю гетьмана Кирила Розумовського. Над проєктом працювали як обласні, так і столичні спеціалісти. У процесі реставрації були порушені вимоги щодо збереження пам’яток національного значення, зокрема зроблено перепланування залів. З позитивних моментів можна виокремити проведення науково-дослідних робіт та протиаварійних заходів, що укріпили будівлю палацу. Відсутність постійного технічного функціоналу, зокрема електрики, водопроводу, опалення, унеможливили завершення реставраційних робіт та відкриття піонерського табору.
Тетяна Оксінь, історикиня Національного заповідника, м.Батурин
На першій ілюстрації: Палац гетьмана К. Розумовського, фото 1968 р., зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця»
