12 жовтня 1957 року в Мюнхені (Німеччина) радянським агентом убитий Лев Ребет, один із лідерів ОУН, публіцист, ідеолог українського націоналізму.
Народився 3 березня 1912-го в місті Стрий на Львівщині, в сім’ї поштового урядовця. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. З юних років відзначався відданістю українській національній ідеї. Член Української військової організації і ОУН. Неодноразово заарештовувався польською владою.
Один із ініціаторів проголошення Акт української державності у Львові 30 червня 1941-го, заступник голови уряду Ярослава Стецька. Ув’язнений гестапо за відмову відкликати Акт, три роки перебував у концтаборі Аушвіц. Звільнившись, емігрував до Західної Німеччини.
Після війни – головний суддя Закордонних частин ОУН, голова Політичної ради ОУН, професор Українського вільного університеті в Мюнхені (в 1949-му захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація»), редактор тижневика «Український самостійник», визнаний журналіст, політолог. Автор праць «Формування української нації» (1951—1955), «Світло і тіні ОУН» (1955—1956), «Теорія нації» (1955), «Походження українців, росіян та білорусів у світлі сучасних совєтських теорій».
Вважав, що «український народ, будучи у Східній Європі народом із найстаршою хліборобською культурою, має дані бути також речником передових думок людства на тих просторах. Україна може й повинна стати зразком політичної культури для всього оточення і на місце тиранії, яку сторіччями на Сході репрезентувала російська – біла і червона – імперія, показати зразок модерної демократичної держави, де свобода і гідність людини не є пустим звуком».
Лев Ребет (1912—1957). Фото: www.aratta-ukraine.com
Мав суттєві розбіжності щодо ідеологічних засад національної боротьби з Степаном Бандерою. Зокрема, заперечував ідею «Україна для українців», віддаючи перевагу гаслу «Свободу народам, свободу людині». У 1954-му справа дійшла до розколу: Лев Ребет і Зиновій Матла створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН (завдяки співправителям членів цього крила називали «двійкарями»).
Радянські спецслужби полювали на Льва Ребета як на провідного теоретика та ідеолога націоналізму, офіційно вимагаючи його видачі за начебто співпрацю з нацистами. Після кількох невдалих спроб викрадення, агент КДБ Богдан Сташинський вистрілив струменем синильної кислоти прямо в обличчя. За ходом операції особисто стежив Микита Хрущов. Медики не помітили слідів хімічної речовини, відтак довгий час причиною смерті вважалася серцева недостатність. «Двійкарі» навіть підозрювали у вбивстві «бандерівців». А коли за два роки той же Богдан Сташинський таким же чином скоїть вбивство Степана Бандери, «бандерівці» запідозрили «двійкарів».
На судовому процесі Богдан Сташинський, який в 1961-му втік із СРСР у Західний Берлін, так оповідав про вбивство: «Я чекав перед будинком. Після 10-ої години я його побачив, як вій йшов від зупинки трамваю, я повернувся й пішов у напрямку будинку. Я піднявся на одні сходи вгору, до першого поверху… Ребет тримався правого боку сходів. Проходячи повз нього, я враз підняв руку і натиснув спусковий гачок пістоля, вистрілив із зброї у його напрямку і тоді пішов далі. Я помітив, що Ребет похитнувся вперед».
Лев Ребет похований у Мюнхені. У жовтні 2010-го перепохований на Личаківському кладовищі Львова.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
