Історії про Радянську Армію з «людським обличчям». Історія перша
«Птах»
Був у нашій роті курсант Саша Птічкін. Повертається він одного разу зі звільнення «обмежено готовим», тобто — на серйозному підпитку. Зібравши останні сили і вдало пройшовши КПП (контрольно-пропускний пункт), уже ніякий Сашко рушив у казарму. Зрозуміло, що він усе переплутав і замість своєї казарми, замість своєї 1-ої роти на третьому поверсі завалився у навчальний корпус училища. Щоб було зрозуміліше — там після першого сходового прольоту знаходився Пост №1 — Бойовий Прапор училища з вартовим, а поруч — «Кімната чергового по училищу».
Нічого спочатку не зрозумівши, він почав підйом по східцях у вертикальному положенні, але вже за кілька метрів руху вгору, по сходах, «Птах» зламався і перейшов у більш стійке положення на чотирьох точках опори. Піднявшись у такому положенні на другий поверх і «пройшовши його» з кінця в кінець, курсант почав поступово розуміти, що потрапив у навчальний корпус. Він повернув і продовжив рух у зворотному напрямку в тому ж положенні на чотирьох, але вже по інших сходах, на інстинктивному рівні розуміючи, що треба максимально швидко покинути небезпечну зону, бо його може помітити черговий. Але як не старався непомітно прослизнути «Птах», на шум вийшов черговий полковник Бабад і побачив таку картину. По коридору, нічого не помічаючи навколо, в тому числі і його, навкарачки рухається курсант. Досягнувши Бойового прапора, «Птах» повертає голову в його бік, прикладає руку до брудного кашкета і, віддаючи честь, продовжує повзти вже на трьох...
Наступного дня «на разводє» начальник училища генерал-майор Павло Денисович Косенко викликає зі строю «героя». Всі застигли в тривожному очікуванні, знаючи крутий характер генерала. Як потім розповідав сам «Птах», він був внутрішньо готовий або до відрахування з училища, або до відправки в дисциплінарний батальйон («дисбат»). Тільки досвідчений командир батальйону, який пройшов вогонь, воду і мідні труби, полковник Піщулін тоді один був упевнений у 10 добах арешту, про що він по-батьківськи перед строєм встиг шепнути на вухо підлеглому «йолопу».
Вийшов зі строю Птічкін, звичайно, трясеться. І раптом наш грізний генерал, помовчавши пару хвилин, крізь зуби видає буквально наступне:
— Ось курсант, як тебе... Птічкін, напився до абсолютно скотинячого стану, але честь Бойовому Прапору училища віддав! Молодець, мерзотник ти такий! Стати в стрій!
Самодур самодуром наш генерал, але дивись ти, молодець який виявився!
Анатолій ПОКРИШЕНЬ, м. Чернігів, військовий полковник у відставці
