Високі творчі обрії В'ячеслава Ворошилова

. Написав перші вірші про Чорнобильську трагедію і трагічну долю вчительки, класного керівника. Поезію юного поета-початківця охоче друкувала районна газета, у котрій вів молодіжну сторінку «Хуторок» (перший пілотний проект). На ній розміщувалися матеріали про учнівське самоврядування, епістолярна творчість, малюнки і шаржі тощо, підготовлені не тільки старшокласниками. В'ячеслав успішно закінчив загальноосвітню і музичну школи (клас фортепіано).

Одержав спеціальності «режисер театралізованих вистав» у Краснодарському державному університеті культури і мистецтв та «режисер професійного театру» у Київському національному університеті культури і мистецтв. Самовіддано працював педагогом-організатором та хореографом київських СШ № 96 (академмістечко) та гімназії «Еколенд» (філія «Європейського університету»).

Це були роки справжнього розквіту таланту молодого фахівця, який відкрив багато дитячих та юнацьких талантів у столичних навчальних закладах. Режисував виступи команд КВК «Святошинський балаган» СШ №96 та «Курсанти-універсанти» Національного університету ім. Т. Г. Шевченка. В'ячеслав Ворошилов підготував і провів немало цікавих масових заходів на високому творчому рівні. На уроках хореографії учні початкової школи детально знайомилися з цим видом мистецтва для всебічного свого розвитку.

«Пізнайко» редагував, аби юний читач глибоко світ пізнавав

Особливе місце у творчій біографії Вячеслава Ворошилова займає робота в редакції серії дитячих журналів «Пізнайко». Розробляв цікаву концепцію кожного тематичного номера. Для цього у тісному тандемі працював із авторами творів для дітей, кросвордів, головоломок та із художниками. Урізноманітнив тематику, залучаючи фахівців для її висвітлення.

Скажімо, запросили лікаря, ортопеда-травматолога із Всеукраїнської дитячої лікарні «Охматдит» Ігоря Дереха для популяризації на сторінках «Пізнайка» сучасних способів корекції травм у дітей і вроджених відхилень в опорно-руховому апараті – з обстеженням у навчальних закладах і ефективним лікуванням в «Охматдиті». Ігор Зіновійович охоче відгукнувся. Надав безкоштовні консультації вихованцям дитячих садків та початкових шкіл, які страждали на плоскостопість, дисплазію суглобів тазу, порушення ходи (косолапість), кривошия. Лікування цих недуг здійснюється відповідно до сучасної методики Понсетті тощо. І сьогодні В'ячеслав Миколайович підтримує дружні зв’язки з Ігорем Зіновійовичем, прекрасним лікарем і хорошою людиною.

Юним читачам і їхнім батькам запам’яталися тематичні дитячі сторінки у «Пізнайку» та тижневику «ТV-екран»: «Дорога», «Магія звуку», «Незвичайне кафе» тощо.

«Пізнайко» був популярним виданням серед низки подібних журналів із зростаючим тиражем. Зацікавлював дітей оригінальним висвітленням тем та зрозумілою подачею матеріалу. А ще кожен номер був наповнений цікавинками: картами України, настільними іграми, постерами, саморобками, дитячими кулінарними рецептами та психологічними тестами, складеними спільно з фахівцями.

Велика творча школа, пройдена у редакції особливого журналу «Пізнайко», знадобилася Вячеславу Миколайовичу в подальшому і на ниві культури. Наразі – при підготовці сценаріїв дитячих свят. Ретельно готується до цього, як до створення кожного номеру журналу, всебічно вивчаючи тонкощі дитячої психології для організації змістовного дозвілля.

І сапує, і зварює, і модернізує

– Іду повз Носівський будинок культури, осередок великої духовності, – розповіла Ірина Бречко з Носівки. – Тут, як ніде, відчувається квітуча пора року – літо. Ніби міні-ботанічний сад. Слова відомої української поетеси, драматурга Лесі Українки: «Стояла я і слухала весну» хочеться перефразувати: «Стояла я і милувалася неймовірною красою». Була зачарована розмаїттям багатосортних квітів, ще й рідкісних сортів, майстерністю зроблених квітників. А біля них – доглянуті дерева європейських порід, китайський бамбук, японська керія. А по центру – алея «Миру та єднання України», яку декілька років тому висадили директори обласних центрів народної творчості, учасники Всеукраїнського семінару, що відбувся на базі Носівського міського будинку культури.

Звернула увагу на те, що його директор, режисер і сценарист, соліст і артист, поет В'ячеслав Миколайович Ворошилов разом зі своїми працівницями полов квітники. Як правило, керівники сидять у затишних кабінетах і п’ють каву, проте він – не з таких. Його побачиш не тільки із сапою чи лопатою, а зі зварювальним апаратом (за допомогою якого відремонтував паркан літнього танцмайданчика), бензопилою, газонокосаркою та з іншими господарськими знаряддями. Не цурається будь-якої роботи. На рівні з колективом працював на ремонті підвалу, що є тимчасовим укриттям. Модернізував систему опалення будинку культури, встановив запобіжні випускні клапани, чим усунув утворення повітряних пробок в замкнутій системі. Звичайні електролампочки, (а їх немало – понад 300 штук) замінив на світлодіодні. Ці та інші вкрай важливі заходи справжнього хазяїна, котрий все вміє робити, зекономили значні кошти у фінансуванні МБК.

«Полагодив – і поспіша на сцену»

В унісон з пані Іриною говорить і директорка обласного центру народної творчості Надія Петрівна Заваліна:

– В'ячеслав Ворошилов – всебічно обдарована особистість. Енергійний, креативний, невтомний і невгамовний. Коли треба, може, закачавши рукави, взятися до фізичної роботи – як справжній чоловік і господарник. Ніякого діла не цурається. За це йому величезний респект.

Однак це, так би мовити, допоміжне, проте важливе. А головне – сцена і палка любов до неї. Вона почалася ще в Боярській школі на Київщині, де на урочистих лінійках В'ячеслав читав власні різнотематичні вірші. А після аварії на Чорнобильській АЕС із батьками переїхав до Краснодарського краю. Восьмикласник написав свій перший сценарій учнівського концерту з участю ровесників. Запросив ВІА з палацу культури. Вже 18-річним став його художнім керівником.

А тепер В'ячеслав Миколайович не тільки досить змістовні сценарії пише, а й оригінальну режисуру створює, учасник «народного аматорського» ансамблю пісні «Полісяни», соліст, майстер епатажу.

Я і провідний методист з питань збереження і розвитку народної творчості та аматорського мистецтва Олена Сотникова побували на ювілейному концерті народного аматорського ансамблю української пісні «Горлиця» (художній керівник і акомпаніатор Лариса Баклан), який був не тільки святковим, але й благодійним. Вчергове кошти, отримані від глядачів, передані воїнам-землякам, котрі захищають Україну від агресії росіян. Благодійні і волонтерські заходи – головний напрям успішної роботи Носівського МБК з 2014 року.

Завдяки наполегливості Вячеслава Ворошилова «Горлиця» отримала високе звання «народний аматорський». За його поданням художній керівник оркестру духових інструментів Віталій Ємець занесений в книгу «Славетні імена Чернігівщини» та отримав відзнаку «Патріот Чернігівщини». А за його підтримки – колишня завідуюча відділом культури Людмила Антонович одержала звання: «заслужений працівник культури України».

Його в Носівці, певно, кожен знає

І в день святковий щиро привіта.

БК живе, танцює і співає,

Культура тут щоднини процвіта.

Умілі руки і душа натхненна,

Режисер, господар, волонтер і сценарист.

Полагодив – і поспіша на сцену

Пан Вячеслав до всього має хист.

 Буяють квіти — це його турбота.

Збирають співом кошти для ЗСУ.

Йому до серця отака робота —

Завжди і всюди створювать красу. 

«Віншуєм щиро!» — ми сьогодні кажем.

Бо Ви завжди з людьми і для людей.

Бо золотом на обрії на Вашім

Засяяв ясно славний ювілей. 

Ви свою справу робите з любов’ю,

Піснями славите Носівку на весь світ.

Добробуту, козацького здоров’я,

Наснаги творчої на добру сотню літ!

Лана Світко

«Носівка – місто моєї мрії»

Носівка для Вячеслава Ворошилова стала другою батьківщиною, щасливим життєвим і трудовим причалом. Купив старовинний житловий будинок, який благоустроїв, осучаснив. Дивовижний сад посадив.

У кращі роки нині окупований російськими загарбниками Донецьк був містом мільйона троянд. А столиця України Київ – містом каштанів (тепер – містом хмарочосів і стоянок для іномарок, навіть на тротуарах. Їх кількість за минулий рік збільшилася на 50 тисяч). Оспівані у «Київському вальсі» та інших творах: «Знову цвітуть каштани, хвиля Дніпрова б’є», «Каштани Києва, ми часто з вами мріяли». В'ячеслав Миколайович, який вболіває за Носівку, хоче, щоб вона стала заквітчаним, європейським містом. Зокрема, як у проекті «Світ на долонях» (автори В'ячеслав Ворошилов, директорка Носівської публічної бібліотеки Ярина Чухліб та методист Микола Лазаренко).

– Це цілий комплекс у багатофункціональній зоні відпочинку у міському парку для різних верств населення, поряд з будинком культури. Парк міні-скульптур, антикафе, інтерактивний музей, літня сцена та кінотеатр, сухий фонтан.

Кожен може продемонструвати свої таланти і творчість. Кінотеатр під відкритим небом дасть змогу урізноманітнити дозвілля влітку. У кафе можна випити філіжанку кави, з’їсти тістечко, почитати цікаву книгу, поспілкуватися, пограти в настільні ігри, отримати безкоштовний майстер-клас. Для виготовлення артоб’єктів автори вбачають залучення кращих майстрів Чернігівщини, оголосивши конкурс для виготовлення мініатюр. Переможець отримає грошову винагороду. Джерело надходження коштів для реалізації проекту від залучених грантів за участю Носівської міської ради. Його можна реалізувати поетапно. Було б бажання керманичів міста, депутатів усіх рівнів, широкої громадськості.

Микола Кохан

На фото: Юлія Ігнатенко, Галина Шляхова, В'ячеслав Ворошилов, Наталія Пуха, Світлана Луценко, Володимир Мазуренко