Історія Василя та Олександри Дубини, що мешкали в Новоселівці Чернігівської області – лише одна із сотень подібних, проте по-своєму унікальна. Через російську навалу вони лишились без рідної оселі – в будинок влучила ракета. Вибух знищив майже все майно, але не зачепив ані доброти, ані людяності, ані бажання жити, радіти кожному дню!
«Ворожа ракета вщент зруйнувала їх дім, але не змогла зруйнувати їх душі, не забрала доброти та людяності, – так про подружжя каже Оксана, волонтерка простору добра Goodacity, яка взялася опікуватися подружжям. – Коли я телефонувала їм щодо допомоги під час війни, добродій Василь попрохав лише необхідне — газовий балон та м’ясорубку. А потім ніжно спитав: «А чи можна моїй дружині сукню?». Коли ж почав оповідати про останні дні в рідній оселі, не втримався, заплакав… Це мене вразило. Ну як тут було залишитись осторонь?
Вдруге я була так само приголомшена, коли опублікували їх історію в соцмережах – і у відповідь отримала зливу уваги, підтримки, чимало бажаючих допомогти, хто чим може. 
Завдяки допомозі всіх чернігівців та волонтерів в Україні, що залишись небайдужі до історії Василя та Шури, ми змогли придбати для них багато потрібних речей, навіть мультиварку купили! Зараз подружжя прихистили добрі люди, проте щодня вони приходять на руїни власної оселі.
Подружжю Василю і Олександрі по 57 років. Вони мали охайний та доглянутий дім, що був наповнений світлом, любов’ю та затишком. Тут турбувались одне про одного, дбали і допомагали один одному. Домівки більше немає – проте турбота та любов залишились, і саме ці світлі почуття не дають їм впадати у відчай.
Все, що подружжя наживало та створювало не один рік, цієї весни перетворилось на попіл, суміш каменю, цегли та уламків. Але вони найбільше шкодують не за втраченим майном, а за сімейними фотографіями, а також – вишиванками Олександри Григорівни і плетеними кошиками пана Василя… Працьовите подружжя у рідній Новоселівці знають насамперед як талановитих майстрів.
«Дружина моя – відома вишивальниця, такі рушники та сорочки, які вона створює, унікальні, – з гордістю оповідає чоловік. – А я кошики плів з лози. Їздив велосипедом 15 кілометрів в один бік, щоб назбирати матеріалу, тоді вдома обробляв лозу – і до роботи! Справа ця не з легких, потребує часу, терпіння та вмінь. Тому важко дивитись на зруйновану працю свого життя… В сараї майже сотня кошиків була, та й від вишиванок не залишилось нічого, крім попелу. Але головне, що самі живі, і що маєм прихисток, завдяки тим, хто надає нам допомогу під час війни, ніколи не втомлюсь дякувати цим чудовим та небайдужим людям…».
Якщо у серці є любов – це диво, з якого народжується добро. Щирі теплі почуття, турбота один про одного, розуміння – все це допомагає пережити найтемніші часи.
«Що, і тачки привезли, і газового балона? – добродій Василь не вірить своєму щастю, зустрічаючи волонтерів Goodacity, які привезли подарунки. – А за сукню для дружини величезне спасибі – так хотів її потішити!.. А вишиванок вона ще нашиє, а я до перемоги ще купу кошиків наплету! А поки щиро дякую всім небайдужим, кожному з волонтерів в Україні, які нам так допомагають. Це щирий прояв людяності, під час війни саме наша людяність відрізняє нас від ворога і веде до Перемоги!».
Сергій Вітер
