Біла хата.Вони героїчно боронили свою землю від московських поневолювачів народів

Вони героїчно боронили свою землю від московських поневолювачів народів

18 травня 1944 року відбувся бій сотні УПА «Сіроманці» в урочищі Ярмівка поблизу села Блищанка Заліщицького району Тернопільської області.

Сотня Української повстанської армії «Сіроманці» на початку травня 1944 року розташувалася у лісі на схід від села Блищанка на Тернопільщині. У селі була обозна станиця, де для пореб УПА заготовляли продукти, одяг та зброю. Сотня простояла більше тижня. Селяни із сіл Голігради, Лисичники, Блищанка, хуторів Вовучків, Миколаївка організовували харчування і доставку амуніції. Партизани проводили організаційно-пропагандистську роботу із залучення молоді до лав УПА, адже охочих влитися війська було вдосталь.

У неділю, 18 травня 1944 р. на світанку у Блищанку прибув запасний полк червоноармійців, що розміщувався у селі Торське. Близько 10-ї години вони розпочали наступ на повстанців із кутка Нагорінка по полю до урочища Ярмівка.

«Сіроманці» зайняли оборонні позиції та вступила у бій з червоними. Першу ворожу лаву вони підпустили дуже близько на відстань кидка гранати і за командою Петра Павлюка – Голуба вдарили перехресним кулеметним вогнем з обох флангів зі всіх видів зброї. Першу лаву наступаючих було повністю знищено. Друга й третя лави залягли на землю й окопалися під постійним повстанським обстрілом

Зимова тактика УПА реконструкція Сотня «Сіроманці» www.greywolvesupa.com

У червоних артилерії чи танків не було, оскільки це був запасний полк. У другій половині дня їм підвезли міномети. Але ними ворог не міг скористатися, бо коли мінометники намагалися підійти ближче, щоб міни лягали на партизанський рубіж оборони, їх розстрілювали з кулеметів, влаштованих на високих дубах, звідки повстанці вели розвідку за полем бою. Якщо міномети переміщувалися назад, то міни вже летіли по своїх, що під час бою окопалися як-небудь. Нахил поля до повстанців додав їм можливості вести прицільний вогонь з усіх видів стрілецької зброї. І все-таки ж міномети завдали повстанцям відчутної шкоди.

Бій у Ярмівці не змовкав ні на хвилину й тривав до настання темряви. У другій половині дня постанці повідомили у довколишні села про потребу нових запасів зброї. Станичні найближчих сіл Лисичники, Голігради, Блищанка, хуторів Вовучків і Миколаївка зуміли поповнити бойові запаси «сіроманців».

Мар’яну Ленгеру тоді було 12 років і він згадує: «Доставити повстанцям набої доручили Анелі Малітовській, та кінь скинув її з себе і втік. Я впіймав коня і зголосився відвезти набої (кулеметні стрічки) партизанам. Через північне крило села «Колонію», що прилягає до лісу, доїхав до краю села і погнав коня галопом далі по полю через «Долини» в бік Ярмівки. Та коли під’їхав до урочища з Нагорінського горба, в мене почали стріляти москалі. Це помітили партизани і кулеметним вогнем прикрили мене. Так вдалося відвезти набої і вже лісом, обминаючи поле, живим повернувся додому».

Наступного ранку у лісі панувала тиша. Вночі повстанці відійшли, щоб зберегти сотню для подальшої боротьби. Червоноармійці з села прислали підводи, щоб забрати вбитих і поранених після бою. Їх звозили з поля до Потічка і відвозили на вантажних автівках. Серед повстанців теж були полеглі, але москалі заборонили їх ховати. Уже потім, через два тижні, жінки з села Лисичники ховали вбитих хлопців-упівців.