Четверг, 21 ноября 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Волонтери з Чернігова реалізують важливі гуманітарні проекти

Волонтери з Чернігова реалізують важливі гуманітарні проекти


Волонтери Олександр Підгорний і Наталія Дрозд не лише постійно допомагали військовим та мешканцями оточеного Чернігова, а й зараз продовжують важливі гуманітарні та резонансні міжнародні проекти. Маючи значний авторитет за кордоном, вони роблять усе можливе, щоб увесь світ знав щиру правду про цю війну, героїчну оборону Чернігова та звірства російських загарбників.

– Будь ласка, розкажіть про себе.

– Я з 2007 року очолюю Чернігівський центр прав людини, а Наталя керує Центром «Доброчин», – розповідає Олександр Підгорний. – Раніше ми працювали в одній громадській організації «Доброчин», з 1998-го, а потім я вирішив зосередитися на правах людини та боротьбі з корупцією, а Наталя займається роботою з громадами, органами місцевого самоврядування. Втім, ми знаходимося в одному приміщенні, дружимо та активно співробітничаємо, адже у нас – багато спільних проектів, зокрема міжнародних. Мені – 63 роки. Маю дружину Ірину, двох дітей і двох онуків.

– А у мене – чоловік і донька. Свого віку не соромлюся, – посміхається Наталія Дрозд. – Навпаки пишаюся цим – мені п’ятдесят.

– Як Ви стали волонтерами?

– Відверто кажучи, я не очікував повномасштабної війни, – говорить Олександр. – Звісно, відчував загрозу. Коли ми були в селі Деревини, на кордонні з Білоруссю, на Городнянщині, то бачили вже побудовані дзоти. Дорога була розбита, завалена деревами… І я ще пожартував: якщо білоруси з росіянами нападуть звідси, то їм буде нелегко продиратися вперед.

За три дні до початку війни ми знову побували на Городнянщині, і на душі було тривожно. Їздив скрізь зі своєю зброєю. Дружина Ірина тоді була в Польщі, адже саме народився наш онук. Син мешкає та працює за кордоном. Іра мала повернутися 2 березня, але почалася війна… Тож я був сам. Жив на дачі, перевіз усю свою зброю, яку мав – мисливську, нарізну.

Зателефонував Олег Головатенко, мій приятель: «Потрібно допомогти – з’їздити на передову, привезти харчі нашим бійцям». Дав мені контактний телефон полковника ЗСУ, «Редактора», так ми з ним познайомилися і відтоді дуже активно співробітничаємо. Рашисти вже шалено обстрілювали Чернігів, рвалися в місто. Однак я знайшов і набрав продукти, відвіз військовим на Кільцеву, за Киїнку.

Там мене завантажили боєприпасами для гранатометів та попросили відвезти їх бійцям до Шестовицького мосту і до повороту на Старий Білоус. Там були зовсім молоді хлопці, які жартували та сміялися, але були готові захищати місто… Так усе тоді й почалося. Я хотів робити щось потрібне та важливе для наших бійців. І ось на Подусівці з’явилося близько 120 прикордонників із Сумщини. Ми організували для них шини та пісок, щоб облаштувати барикади, а ще – взуття, одяг, харчі. Кого змогли, розселили по довколишніх будинках у садівничому товаристві «Хімік», яке я очолюю. А ми з друзями створили власний загін самооборони. Також ми активно спілкувалися з «Чорним», з ОК «Північ», виконували його прохання – валили дерева на передовій, діставали медикаменти та продукти для наших бійців. Була дуже велика проблема з пальним, і ми організувати 4,5 тонни для прикордонників, бо техніка має їздити.

Пам’ятаєте, ракета влучила в будинок на Воровського? Так сталося, що я одним із перших туди прибіг, бачив увесь той жах на власні очі і навіть зняв, як помирають люди, відірвані руки і ноги. І я це одразу ж виставив на ФБ та відіслав друзям за кордон, щоб вони знали правду, що тут відбувається. У них був буквально шок! Але я переконаний, що увесь світ повинен це бачити – які страшні злочини коять на українській землі російські виродки, по-садистському вбиваючи мирних мешканців!

– Благодійний фонд у Запоріжжі, з яким ми співпрацювали, виділив 300 тисяч гривень для допомоги чернігівцям – сім’ям з малими дітьми, інвалідам, людям похилого віку, – розповідає Наталія Дрозд. – Але ж мала бути певна звітність, треба було все оформити документально, то ж гроші. І я цим усім займалася. Ми дзвонили приятелям, котрим довіряємо: Олегу Головатенку, Людмилі Мазур, Ірині Синельник, Валерію Семенцю… І вони повідомляли про тих, хто, в першу чергу, потребує такої допомоги.

– А яка сума виділялася на одну людину?

– Суттєва – 3400 гривень. Сканували копії паспортів та прописку. Ще треба було фотографії цих людей. А довкола – постійні пекельні обстріли! Та ми все зробили, як належить. І всі кошти роздали стражденним, які їх дійсно дуже потребували. Для когось вони стали спасінням!

А потім тут зникли світло, вода, тепло, не було вже жодної можливості ефективно працювати й допомагати людям. Тому ми перенесли наш офіс на Тернопільщину. Тільки виїхали звідси, як вороги зруйнували автомобільний міст… Добралися до Вінниці, а там автобуси і тролейбуси їздять, світлофори працюють, а люди наразі живуть так, наче й ніякої війни взагалі немає, ніби це – якийсь зовсім інший світ. Ми були приголомшені! Але невдовзі рашисти і там обстріляли вежу, то вінничани жартували: «Це ви нам війну привезли».

– Попри все, знаю, Ви напрочуд активно й ефективно досі займаєтеся волонтерством, евакуація не стала на заваді, швидше навпаки!

– Так, ми приїхали на Тернопільщину, в село Саджівка Гримайлівської громади, – продовжує Олександр. – Там – 460 мешканців. Голова Микола Сідляр особисто зустрів нас, хоча ми добралися вночі. Облаштувались. І тут же почали діяти. Написали своїм друзям до Литви, з якими ми давно та добре співробітничаємо. Отримали два вантажні мікроавтобуси, і я вирушив до Вільнюса. У нас є прекрасний приятель – Кшиштоф Маргол, у якого є фонд «Ніда», ми років 15 знайомі, втілили багато спільних проектів. Це – великий фонд, добре визнаний і відомий у Європі. То вони завантажили гуманітарну допомогу для Чернігова.

У Польщі, в Варшаві, як я вже казав, мешкає мій син Дмитро, тому й він активно долучився разом зі своїми друзями до волонтерства. Отож багато медикаментів до Чернігова привозили, бо їх тут дуже не вистачало.

Взагалі, нас гарно прийняли на Тернопільщині. Тамтешній бізнесмен Василь Ванярха сотні тисяч гривень виділяє на допомогу. Просто щотижня він відправляє гуманітарну допомогу – це повні буси з м’ясом, варениками, тушонкою, гречаниками… Чудовий добродій, великий патріот України. Він запевняє, що допомагатиме до самої нашої Перемоги над лютими нелюдами! І вже бус ущерть завантажений, а пан Василь усе кладе. А коли я кажу, що більше вже просто нікуди, скрушно хитає головою, що не все помістилося. Тож до Чернігова я приїздив тоді багато разів – ми допомагали військовому госпіталю, ОК «Північ», обласній лікарні, мешканцям Придесення…

Є така програма «MATRA» посольства Королівства Нідерландів, спрямована на боротьбу з корупцією, – пояснює Наталія. – То нам дозволили все переінакшити, щоб ті кошти пішли саме на допомогу – ми закупали пальне та медикаменти і доставляли все до Чернігова.

Взагалі, в Гримайлівській громаді – 25 сіл, і кожне допомагає, передає на передову мішки з крупою і цукром, сотні банок тушонки… І пишуть: нашим відважним захисникам від села такого-то. Аж сльози на очі набігають, коли бачиш усі такі цидулки з побажанням бійцям, розчулюють малюнки від дітей. Там – такі щирі, чуйні, душевні люди!

– А які там чарівні, дивовижні, мальовничі краєвиди.

– Неймовірна краса! Це ж такий природний заповідник «Медобори» – гряда скель та карстові озерця вікнини – гідрологічні пам’ятки. Буквально немає дна! Це – недалеко від річки Збруч. І, що цікаво, та ж сама температура влітку та взимку – дев’ять градусів тепла. Є каміння з відбитками молюсків і коралів. Раніше там було язичницьке капище, а тепер збираються християни. Є знаменита Франкова скеля, де він створював свої шедеври… Все це варто неодмінно подивитися – напрочуд красиво! Закордонні мандрівки – звісно, захоплюючі, та в Україні – свої дива, тут – пам’ятки архітектури світового рівня, неповторні краєвиди!

– Загалом люди з розумінням ставляться до волонтерів?

– Так, нам зазвичай щиро дякують за допомогу. Однак трапляються й прикрі випадки, – пригадує Олександр. – Якось до мене надто зухвало та нахабно причепився поліцейський. А я такого не люблю. Розумію, війна… Однак навпаки треба берегти один одного, жити дружно, співчувати й допомагати. Ненавидіти потрібно ворогів, а не людей, котрі знаходяться довкола тебе, своїх співвітчизників – українців. Тому я на того правоохоронця поскаржився, і вважаю, що це – справедливо. Бо якщо хтось відчуває свою безкарність, він ще більше нахабніє! Врешті-решт переді мною вибачився черговий відділку й інцидент начебто був завершений.

Однак наступного дня на блокпосту в Тернополі нас зупинили бійці, наставивши автомати, наказали зупинитися. Викликали СБУ. Відібрали у нас мобільні телефони. Хлопці з СБУ почали детально розпитувати: хто ми такі і що тут робимо?! Уважно обдивилися наші мобільні. А ми ж – волонтери, у нас там – купа всілякої важливої інформації… Скажімо, у Наталі – скановані паспорти для того запорізького фонду, який нам виділив 300 тисяч гривень… До всього, я – ще й голова садового товариства, де триста людей, вказані їхні номери ділянок і прізвища... Можете собі уявити? Втім, порозумілися, й нам побажали щасливої дороги!

Виявляється, був сигнал, що наче роз’їжджають якісь підозрілі особи, що балакають між собою російською та збирають дані… Тож ми ще ночували в офісі, а наші розмови вже слухали! І, як нам потім стало відомо, цю неправдиву інформацію надав саме той «ображений» поліцейський… Звісно, було прикро: ти стараєшся, невтомно по Україні та за кордоном збираєш таку важливу і потрібну допомогу, а тобі натомість палиці в колеса вставляють.

Хоча, щоб не було подібних непорозумінь, ми чіпляємо на наші автівки таблички «Волонтери» і посвідчення волонтерів виписуємо…

– Однак це – лише неприємний епізод, адже за цей час відбулося багато хорошого, – запевняє Наталія. – Наприклад, ми зробили необхідну справу – привезли до Чернігова, Ріпок та Бахмача «Старлінки». Це – супутниковий Інтернет-зв’язок, дуже важливий під час війни! Тож ми їх віддали громадам – місцевій владі.

Взагалі, нам дуже багато допоміг наш приятель Тарас Бик, «львівський киянин», як ми його називаємо. Ми з Олександром співпрацюємо і з групою «Кліщі» ОК «Північ» ЗСУ, котрі виконують найскладніші бойові завдання, зокрема у ворожому тилу. Здійснюють навіть, здавалося б, неможливе! То ми їм теж постійно допомагаємо. А Дмитро, син Саші, з Польщі відправляв сюди бронежилети, бронеплити, генератори та інше спорядження… Приємно, що нашу роботу відзначив кількома Подяками командувач ОК «Північ» генерал-майор, Герой України Віктор Ніколюк.

– А ще Ви додали до всіх проектів, гуманітарної допомоги міжнародне інформування.

– Тобто ми постійно повідомляємо за кордон інформацію про ситуацію в Україні та Чернігові, й вона миттєво, широко розходиться світом. Зокрема, інформуємо наших колег у Лондоні – про основні події, настрої людей, про все, що може зацікавити світову громадськість. Це в Англії успішно діє такий потужний аналітичний центр на противагу усіляким проросійським каналам, брехливим, цинічним і продажним.

Бо росія витрачає сотні мільйонів доларів на хабарі, підкупи західних політиків, яких часто запрошують до керівних органів російських нафтових і газових компаній. Кремль не шкодує грошей на свою людиноненависницьку, шовіністичну, фашистську пропаганду. Тому й ми, українці, сьогодні маємо робити все можливе й неможливе, щоб донести правду світові. Адже запекла війна триває не лише на полі бою, на фронті.

Не менш важлива інформаційна війна – словом, де ми повинні увесь час давати рішучий бій супротивнику та перемагати його, й чавити криваву рашистську ідеологію, найнебезпечнішу в світі. Бо росія сьогодні на нашій планеті – справді, терорист № 1, у мільйони разів паскудніший, ніж усі інші терористичні організації разом узяті!

Я виступила на міжнародному Середньоземноморському фестивалі на Сицилії, в Італії, котрий був присвячений правам людини, і це також мало значний резонанс. Просто я вільно розмовляю англійською, і це мені дуже допомагає в роботі, нашій міжнародній діяльності. Власне, у нас вже є чудові друзі по всьому світу, й зараз усі вони стали друзями України. Наприклад, на цьому фестивалі був відомий боснійський письменник Ігор Стікс з Белграда, який особисто пережив усі жахи війни, й не лише на словах, а цілком реально знає, що це таке! Він дуже розуміє українців і щиро співчуває нам.

Власне, Ви, пане Сергію, багато та постійно публікуєтеся за кордоном, розповідаєте правду про Україну. Це зараз – суперважливо!!! І популярну газету «Чернігівщина», редактором якої Ви є,  знають уже далеко за межами Придесення, в багатьох державах світу, на всіх континентах. Ви воюєте словом і вже перемагаєте!

– Дякую, пані Наталіє. Отже, попри все, що коять зараз ті трикляті орки на чолі зі своїм схибленим «царем», Україна переможе?

– Так, я всією душею молюся за це. Інакше й бути не може!

– Неодмінно, – наголошує Олександр. – Ми віримо в нашу Перемогу. І я завжди готовий воювати з ворогами!

Спілкувався Сергій Дзюба


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/