Володимир Волченко захищав Україну в АТО. Він виріс у старовинній Олешні. І після навчання у Чернігівському професійному ліцеї повернувся до рідного села, пішов працювати на Олешнянський нижній склад. Був стропальником 3-го розряду.
Володя старанно і впевнено заповнював свої перші трудові сторінки, подумував і про створення сім'ї. Але мирні юначі плани перекреслили події на Донбасі. Коли з вини місцевих сепаратистів, підтримуваних імперською Росією, на сході країни вибухнув збройний конфлікт, Володимир у березні минулого року мобілізували на військову службу. А після перепідготовки у селищі Десна його направили в зону АТО.
Старший кулеметник Володимир Волченко боронив єдність нашої держави у героїчному 41-ому Чернігівському батальйоні. На блокпосту біля сіл Лозове та Камишне разом з побратимами мужньо відбивав атаки бойовиків. Вісточки з дому та від друзів-лісівників підтримували юнака у важкі хвилини.
У серпні під час жорстокого бою Володя був поранений, лікувався у шпиталях Артемівська та Харкова. А вдома на нього чекали рідні. Додавали сил їх телефонні дзвінки і поради.
Скільки було радості (і сліз теж!) у мами Олександри Геннадіївни та вітчима Володимира Михайловича, коли син переступив отчий поріг. Щасливою почувається Катя Жданюк, кохана дівчина Володі. Вона працює в Ріпках медичною сестрою і добре знає, що довелося витримати її судженому.
Весь час, коли Володимир був у АТО, у Добрянському держлісгоспі йому виплачувалася зарплата. Колеги і батьків не забували.
Зараз наш мужній земляк проходить курс реабілітації і готує документи, щоб отримати посвідчення учасника АТО.
Тепло, по-дружньому, з напутніми щирими побажаннями його зустріли у лісівничому колективі. Воїн звикає до миру.
Микола Тищенко