З давніх часів наш народ із шаною та повагою ставився до своїх захисників. Сягаючи сивої давнини, часів Київської Русі, визвольних козацьких війн, намагань становлення незалежності більш пізніх періодів – пам’ять про героїчні вчинки, безмежну самовідданість та любов воїнів-захисників до своєї землі доходить до нас через літописи, фольклор, крізь дати та цифри, іменами та згадками. І лине слава крізь віки…
Свято Покрови Пресвятої Богородиці своїм корінням сягає легенд часів князювання в Києві, вказуючи на прихильність та милосердя Богородиці стосовно православних, що потерпали від ворогів.
Українське козацтво постійно було змушене відстоювати свої права в боях: турки, ляхи, татари, москалі – кожен свого часу знав, чого варта козацька шабля. Тож нашим пращурам постійно доводилось звертатися до неї за захистом, покровом від небезпеки, допомогою. Саме тому головний храм на Січі був названий на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Свято вважалось престольним для козаків, цього дня обирали нового отамана на Січі, звідси й виникнення нового виду ікони козацька Покрова.
До речі, 14 жовтня 1942 року було засновано Українську Повстанську Армію, що також є дуже символічним. Сподівання на поміч вищих сил у спробах становлення української державності.
Указом Президента України № 806/2014 затверджено День Захисника України 14 жовтня, в День Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва.
Чи потрібен був країні такий день, значимий історично для народу, якщо протягом усього часу свого існування як нації, українці мусили відстоювати свої права, інтереси, незалежність, беручи до рук то вили, то шаблю, то гвинтівку, голі та босі, жертвуючи власними долями заради вищих цілей? Звісно, що так, а ця дата найкраще підкреслила усі сторони питання, справедливо витісняючи 23 лютого, штучно надсаджене комуністичною партією, котра давно не асоціюється ні з чим іншим, окрім пережитку минулого...
Землі нашої Батьківщини також сформували не одного військового: учасники антитерористичної операції, ті, хто віддав борг Вітчизні на строковій службі, хто проходить її зараз, військовослужбовці контрактної основи, хто присвятив цій справі усе своє життя… Одним із них є Сергій Ларюк із м. Семенівка.
— Сергію, розкажіть трохи про себе.
Народився у 1973 році у місті Семенівці. З дитинства мені щастило на гарних вихователів та вчителів, як у дитсадку, так і у школі № 5, в якій я навчався. У 1989 році закінчив школу.
Потім навчання у ПТНЗ, після закінчення працював у колгоспі, будували будинки для сімей колгоспників.
У 1991 році був призваний на строкову військову службу до збройних сил, службу проходив спочатку в РФ, продовжив в місті Києві. Забезпечував навчальний процес академії протиповітряної оборони сухопутних військ, відслужив 2 роки і восени 1993 року повернувся додому.
З 1994 року служу в Державній прикордонній службі, до 2003 року це були прикордонні війська України, службу проходив на різних посадах, починав з прикордонного контролю поїзда Москва – Новгород - Сіверський, потім «зелений» кордон, і уже останні 16 років — кінолог.
— Як Ви стали військовим? Що на це вплинуло? Чи про таку професію Ви мріяли, коли були школярем?
У школі, як і всі хлопчаки, мріяв стати то космонавтом, то водієм, по –різному, але склалось так, що став військовим, а вплинула романтика. З дитинства любив читати книжки, улюблена тема — Велика Вітчизняна війна. Після звільнення зі строкової служби постало питання «що робити далі». Саме на той час в Семенівці з’явились хлопці в зелених кашкетах, і я з однокласником пішли до військкомату.
— Хто був Вашим улюбленим героєм у дитинстві? Чому?
У дитинстві я з багатьма своїми однолітками бігав до лісу, там будували землянки, грали в війну, нашими героями були розвідники, серед яких я міг би назвати нашого земляка Василя Коробка із села Погорільці Семенівського району, я навіть був на відкритті музею Василю Коробку.
— Які історичні постаті для Вас найбільш цікаві? Чому?
Для історії України зараз дуже вирішальні часи, і все, що зараз відбувається на наших очах, для мене більш цікаве, ніж минуле, хоча я дуже люблю історію, хотілось би нашому народу більш достойного життя.
— Якщо б була можливість повернути час у зворотній напрям, чи змінили б Ви свою професію?
Ні не змінив би, я вважаю свою службу цікавою, завжди працюю зі службовою собакою, а про це можна розповідати годинами.
— А яка у Вашому житті була найкраща порада, яку Вам давали? І хто дав цю пораду?
В житті більш всього раджусь ізсвоєю дружиною, її поради найкращі, взагалі я вдячний їй, як кажуть військові «за надійний тил», більше 20 років вона чекає мене зі служби. На роботі раджусь із товаришами по службі та керівництвом, завжди знаходимо порозуміння.
— А яке Ваше хоббі поза роботою?
Я люблю читати, і якщо раніше це були книжки, то зараз інтернет, раніш читав художню літературу, зараз новини, політику.
— Чи любите Ви подорожувати? І куди подорожуєте?
Подорожувати дуже люблю машиною, і якщо виходить, то їздимо сім’єю на відпочинок, минулого року були в Закарпатті, дуже мальовничі місця, все цікаво, інші люди, інша природа. Хотів би поїхати в подорож до Європи.
— Сергію, а що б Ви побажали читачам у День Захисника Вітчизни?
У першу чергу хотів би побажати мирного неба нашому народу, бажаю успіху, сили, оптимізму всім, хто служив, служить чи збирається, солдатам та офіцерам.
Всім, хто боронить рідний край, повернутись до своїх рідних. Особливі вітання тим, хто захищає наш кордон.
З днем Захисника України!
