Нинішній рік – ювілейний для відомого музиканта і педагога, засновника легендарного дитячого ансамблю «Поліські дзвіночки» Юрія Карпенка. Юрій Павлович відсвяткував 70-ліття та 55 років творчої діяльності.
Він – такий же енергійний, наполегливий і талановитий. Улюбленець юних музикантів і взірець для них. Справжній подвижник і патріот України, небайдужа, яскрава, самовіддана, совісна та навдивовижу скромна Людина, добротворець! На запитання про секрет свого успіху, посміхається: «Просто, скільки себе пам’ятаю, жодного для не можу прожити без музики. Я народився барабанщиком…»
«Якось Альберт Ейнштейн у розмові про роль музики в нашому житті наголосив, що саме через музику, як через електропровідники, Творець посилає геніям – своїм повпредам на землі – творчі ідеї для збагачення ними людства, без яких воно приречене на злидні і врешті на крах, – справедливо зазначає знаний поет Дмитро Іванов. – Ось таким Божим музичним повпредом можна по праву назвати Юрія Карпенка – незмінного керівника знаменитого зразкового дитячого ансамблю ударних інструментів «Поліські дзвіночки» Чернігівської музичної школи № 2, заслуженого працівника культури України. Скількох талановитих дітей він знайшов за цей час і навчив їх не лише самим відчувати магію високої музики, а й передавати цю магію нам, їхнім шанувальникам! І коли, буває, життя котить на мене чергову хвилю зневіри, розчарування, безвиході, я слухаю «Поліські дзвіночки», і вони діють на мене, як антидепресант. І щоразу подумки я аплодую й щиро дякую Маестро Карпенку та його вихованцям».
Юрій Павлович народився в Смоленську, а через два роки родина переїхала на Чернігівщину. Тато Павло Дмитрович працював слюсарем на місцевій фабриці первинної обробки вовни, а матуся Ольга Филимонівна трудилася медсестрою та оператором котельні.
Обдарованого (бо мав чудове почуття ритму) восьмилітнього хлопчика Юру Карпенка примітив керівник духового оркестру в школі № 14 Анатолій Бельман, який і відкрив йому світ музики: не лише навчив грати на барабанах, а й водив на різноманітні мистецькі свята. Тож, після восьми класів у школі, юного музиканта прийняли до професійного духового оркестру Чернігівського парку культури та відпочинку, що було дуже почесно. Музиканти грали на великому танцювальному майданчику біля Катерининської церкви, де водночас вміщувалося п’ять тисяч юнаків та дівчат.
«І зазвичай їх тут було не менше чотирьох тисяч! – пригадує Юрій Павлович. – Там, у 1965-му, я отримав свою першу зарплату, щиро пишався цим. Тоді мною опікувався славетний диригент Юхим Балін, також допомагав і музикант Ісак Лаєвський».
Потім Юра Карпенко закінчив середню школу № 4 (вечірнє відділення); два роки відслужив у оркестрі ансамблю пісні та танцю 2-го Харківського авіаційно-технічного училища. Там же, в Харкові, закінчив училище культури та мистецтв і державний інститут культури (відділ духових та ударних інструментів).
«Особливо ж багато чому я навчився у Валерія Новака, викладача кафедри духових і естрадних оркестрів, дуже вдячний йому! – розповідає Юрій Павлович. – Якось він сказав, і це так мені тоді запам’яталося: «Коли ти створиш ансамбль ударних інструментів, то гастролюватимеш по всьому світу». Це неймовірно, але згодом саме так і сталося… Взагалі ж, вчитися я любив, займався цим і вдень, і вночі – буквально до другої години ночі й навіть пізніше. Музика стала основою мого життя, і я вже просто не міг інакше».
У 1981 році Юрій Карпенко створив перший у світі дитячий ансамбль ударних інструментів «Поліські дзвіночки», яким керує донині. Юним українцям та їхньому наставнику постійно влаштовують овації не лише в Україні. Ансамбль із великим успіхом виступав у Німеччині, Португалії, Чехії, Словаччині, Швеції, Польщі, Іспанії, Росії, Білорусі, Єгипті та багатьох інших країнах. Юрій Павлович увесь світ об’їздив – любить мандрувати і популяризувати українське мистецтво.
За увесь цей час (майже 40 років!) у славетному ансамблі зіграли понад 700 обдарованих дітей, котрі, подорослішавши, в основному, присвятили своє життя творчості. «Головне, це – цікаві, шляхетні та патріотичні люди, – наголошує Юрій Павлович. – Вони й зараз успішно виступають в Україні, США, Німеччині, Чехії, Ірландії, Китаї, В’єтнамі, Австралії та інших державах. І я щиро пишаюся ними».
Серед вихованців Юрія Карпенка – 200 лауреатів престижних міжнародних та всеукраїнських конкурсів («Нові імена», «Таланти твої, Україно» тощо). Це – зокрема, відомий барабанщик Юрій Борщов, Ізольда Ішханішвілі, котра співала в популярній групі «Ліцей», чудові музиканти Михайло Климовицький, Дмитро Марченко, Максим Портной, Ярослав Борис, Ілля Пашнюк, знаменита джазова співачка Аніко Далідзе… Усіх перелічити просто неможливо! Ральф Оксеніч, хоч і обрав кар’єру спортсмена (він – успішний баскетболіст), все одно дуже любить музику і з великою вдячністю згадує про прекрасні виступи в ансамблі «Поліські дзвіночки».
Нині у цьому дружному колективі – 14 музикантів, наймолодшому – п’ять із половиною років. З’явилися й нові незвичайні та дивовижні музичні інструменти – джембе, дарбука, бонги… Глядачам це подобається! У репертуарі – «Танок з української сюїти» Ігоря Шамо, «Українське попурі» Леоніда Хатуна, «Дитяча полька» Дмитра Шостаковича та ще багато видатних творів світового мистецтва. Часто юних музикантів викликають «на біс», їм аплодують стоячи.
Юрія Карпенка в усьому підтримує його родина: дружина – Ніна Петрівна (вже через два роки святкуватимуть «золоте весілля»!), донька Світлана та онучка Юлія. У нього – багато друзів і щирих, відданих шанувальників.
Як заслуженого працівника культури України його особисто нагороджував Президент Леонід Кучма. Медаль «За працю і звитягу» вручив Президент Віктор Ющенко. Взагалі ж, Юрій Карпенко, за своє подвижницьке життя, цілком гідний стати Почесним громадянином Чернігівської області. Адже наше Придесення – це не лише величні стародавні собори, ошатні сучасні вулиці та площі, мальовничі парки і сквери, а в першу чергу, – прекрасні люди, які живуть і працюють тут.
Щиро дякуємо, дорогий Юрію Павловичу, за Вашу працю на благо України та рідної Чернігівщини! І нехай ще довго звучать та радують наші серця й душі неповторно чарівні «Поліські дзвіночки»!
Сергій Дзюба
Комментирование закрыто