Вільнюс відмовляється від назв вулиць на честь радянських литовців

Подія з коментарем. У Вільнюсі хочуть відмовитися від назв вулиць на честь діячів, які співпрацювали з радянським режимом.

Мова йде про литовського поета і прозаїка Пятраса Цвірку, поетесу Саломею Неріс, письменника і громадського діяча Антанаса Венцлову, поета й діяча Гіру Людаса.

Члени робочої групи мерії столиці пропонують прибрати з Вільнюса пам’ятник Цвірці, а також перейменувати сквер, вулиці, школи та музеї, названі на честь цих діячів.

Два коментарі.   

1

Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо», Чернігів: Ми вийшли з тої системи

На відміну від України, Литва після Жовтневого перевороту, Першої світової війни не увійшла до складу відновленої Російської імперії, цього разу — комуністичної, не була одним з фундаторів СРСР. У міжвоєнне двадцятиліття Литва, як і Латвія та Естонія, була незалежною і не соціалістично-радянською державою. Литовці, як і латиші та естонці, ніколи не визнавали так званого «добровільного входження» до СРСР, а вважали свої країни окупованими Радянським Союзом.

При розпаді СРСР саме Литва першою і найбільш рішуче з усіх республік Союзу пішла шляхом незалежності. І разом з двома згаданими сусідами давно вже вступила до НАТО і Євросоюзу. Зрозуміло, що всі три країни Балтії рішуче попрощалися з тоталітарним комуністичним минулим.

Але, як бачимо, процес триває, і межі його окреслити непросто. Дійшла черга й до вітчизняних діячів історії, які начебто не були великими ревнителями і служителями тоталітарного режиму, натомість були людьми визнаними, талановитими. Але, виявляється, своїм талантом теж служили зміцненню цього режиму. Так, принаймні, вважають нині багато хто в Литві.

Коротко — про кого ж мова.

Пятрас Цвірка (1909 – 1947) — литовський прозаїк, поет, публіцист. Народився в селянській родині. Від 1934 р. — член Товариства литовських письменників. Під час війни перебував в евакуації в Кіровській області, Саратові, Алма-Аті, від 1942 р. — у Москві. Редактор літературного журналу «Перемога». Помер 2 травня 1947 року у Вільнюсі. Автор першого литовського сатиричного роману «Франк Крук» (1934). Найбільш значним вважається його соціальний роман про життя литовського селянства «Земля-годувальниця» (1935). Литовською мовою переклав твори Стендаля, Пушкіна, Анрі Барбюса, Беранже, Піранделло.

Саломея Неріс, справжнє прізвище — Бачинскайте (1904 – 1945) — литовська поетеса. Лауреат Державної літературної премії Литви (1938), Сталінської премії першого ступеня (1947 — посмертно).

Народилася в сім’ї заможних селян. Закінчила Каунаський університет, вивчала литовську літературу, німецьку мову й літературу, педагогіку й психологію. Навчаючись у Відні, співпрацювала з письменниками лівої орієнтації. У 1931-му стала зв’язковою Комінтерну, забезпечувала контакт у 1936 – 1937 рр. з керівниками комуністичних партій Литви і Польщі в Парижі, де мешкала. 1940 року разом з іншими депутатами Народного сейму — письменниками Л. Гірою, Ю. Палецкісом, П. Цвіркою — увійшла до так званої повноважної делегації, яка подала прохання Верховній Раді СРСР про прийняття Литви до складу Радянського Союзу. 1941 року стала депутатом Верховної Ради СРСР. Під час Другої світової війни Саломея Неріс та її син перебували в евакуації в Москві, Пензі й Уфі. 1944 року поетеса повернулася до Литви. 7 липня 1945 року померла в московській лікарні. Похована в Каунасі.

Саломея Неріс дійсно мала комуністичні погляди, Цвірка менше був заангажований у політику. Обоє, безумовно, талановиті письменники, класики литовської літератури. Кращі свої твори написали, ще не будучи в СРСР, а за незалежної міжвоєнної Литви. Та й прожили при Союзі всього по кілька років. Але цілком можливо, що литовська декомунізація дійде і до цих постатей.

А тепер прикиньмо радикальні литовські мірки до наших українських реалій, загалом радянських, адже ми десятиліттями жили в СРСР. Поговорімо, зокрема, про творчу інтелігенцію. Хто і якою мірою своєю творчістю сприяв становленню і зміцненню комуністичного ладу? Список виявиться нескінченним і критерії — доволі розмитими. Суб’єктивно, світоглядно, навіть за спрямованістю своєї творчості письменник міг бути далеким від комуністичної ідеології. А об’єктивно, творячи високі художні цінності, зміцнював цей лад, цю систему. Уже тим, що світові демонстрували дійсно високохудожні твори. Класичний приклад — роман , «Тихий Дон» Михайла Шолохова, українця по матері. Видатний твір про трагедію народу, відзначений найвищою світовою нагородою — Нобелівською премією. І водночас його можна трактувати як роман про перемогу радянської ідеї.

Творчість багатьох письменників, у тому числі противників радянської влади, репресованих нею, часто була дуже неоднозначною. Як нам, наприклад, ставитися до такого генія, нашого земляка, як Олександр Довженко? Трагічна постать, сповнена протиріч. У період української національної революції він воював у складі армії УНР, брав участь у ліквідації більшовицького заколоту на київському заводі «Арсенал». А згодом оспівав цей заколот у фільмі «Арсенал». Так само уславив більшовицьку окупацію України у фільмі «Щорс».

Ідейно чи «життя змусило», але активно співпрацювали з комуністичним режимом, відтак працювали на нього колишні ідейні націоналісти Сосюра, Копиленко, Панч, Головко — класики нашої літератури. Співпрацював і перший голова Уряду УНР, письменник Володимир Винниченко. Та й сам голова Центральної Ради Михайло Грушевський повернувся з еміграції і пішов на альянс з радянським режимом.

Чимало інших наших відомих письменників, які ніколи не були прихильниками націоналізму, незалежності України, але дійсно стали видатними письменниками, чесно й ідейно працювали на радянський режим.

Подібні дійсно видатні українські діячі літератури, мистецтва увічнені в назвах наших вулицю, шкіл, різних закладів. Вони не підпадають під декомунізацію, оскільки там за законом встановлено більш чіткі критерії співпраці з тоталітарним режимом. Але дійсно як бути з тисячами й тисячами імен, багато з яких — наші сучасники? Ми ж лише 26 років у незалежній державі, а ці люди десятки років жили і працювали в СРСР, виходить — і на комуністичний режим. Письменники, актори, музиканти, врешті журналісти, що, як і я сам, не один десяток років відпрацювали в партійно-радянській пресі.

Що нам, усім громадянам незалежної України, тепер робити? Каятися, продовжувати ідейну чистку, поки в суспільній свідомості не залишаться лише «істинні арійці»?

Чи, може, все-таки нарешті прощатися з тоталітарною ідеологією, яка насправді більш живуча, ніж деякі імена в суспільному просторі.

2

Сергій Кордик:  Поезія без політики

Навчаючись у столиці Литви Вільнюсі, я перше пройшовся по міському мосту, внизу якого дивовижно по-осінньому шуміла річка, піднімаючи величезні хвилі. Саме тоді я дізнався, що та річка мала назву Неріс.  А назвали її на честь литовської поетеси. За кілька днів у місцевій бібліотеці я натрапив на книгу поезій Саломеї Неріс.  І досі не збагну — у чому ж політика цих віршів? Можливо, мені тоді просто таки «зустрілась» книга ліричної поезії Неріс — не знаю, але усі твори її були насичені якоюсь життєдайністю, жагою до чогось світлого, променистого, щоправда деякі з них навіювали особливий сум і тугу...

Цікаво, що сама поетеса, ніби заглядала у далеке майбуття, відчувала прийдешні часи... Саме цим деякі твори Саломії Неріс і пронизані, особливо у віршах «Без Батьківщини» та «Коли мене не буде»...

БЕЗ РОДИНЫ

Без отчизны, матери,
Без надежды в будущем,
Знаю: обязательно
Здесь чужою будешь ты.

Камень ты холодный
Озера на дне.
Как цветок ты горный
С бездной наравне.

Что никто не видит,
Что никто не знает-
Шепчут змеи злые,
Будто обжигают.

И не вспоминаешь
Лодку на реке,
А весной завянешь
Ты в чужой руке.

Без отчизны, матери,
Ты живешь, страдая.
Где твои приятели,
Бабочка ночная?

BE TĖVIŠKES

Be tėviškes, be motinos,
Be jokios ateities, —
Net rasės abejotinos, —
Čia svetima jauties.

Lyg šaltas akmenėlis-
Kur ežero dugne-
Lig baltos kalnu gėlės
Ties juoda bedugne.

Nežino nieks, nematė nieks
Ir negirdėjo nieks, —
Kuždėjotės gyvatėmis
Prie žerinčios ugnies.

Ir neminėk to vakaro, —
Laivelio Nemune!
Nuvysi tu pavasarį
Baltaja ramune.

Nei teviškės, nei motions!
Neaiškos praeities, —
Net rasės abejotinos, —
Skraiduolė tu nakties.

КОГДА МЕНЯ НЕ БУДЕТ

В горах орлы. С тобой меж ними
И мы с недавних пор.
А кто мое повторит имя
Когда не будет гор?

Все ветер песнями наполнит-
Что ветер тяготит?
А кто тебе мой смех напомнит
Как лето пролетит?

День каждый солнце спать уложит,
С утра разбудит вновь.
А заменить, скажи, кто сможет
Тебе мою любовь?

KADA MANĘS NEBUS

Kalnuos laisvi ereliai nardo, —
Kalnuos ir mes abu—
Vai, kas kartos tau mano varda
Kada kalnų nebus?

Mums vejas laisves dainą suokia.
Laisviem nerūpi nieks!
Vai, kas primins tau mano juoką,
Kai vasara prabėgs?

Diena su saule nusileido, —
Su saule vėl nubus—
Vai, kai pakeiks tau mano meilę,
Kada manęs nebus?

А ось ще вірші поетеси у перекладі російського поета Сергія Лєвічева. І зовсім ці поетичні твори не політичні... А втім, судіть самі...

ALYVOS

Manęs dar nebuvo
Alyvos žydėjo-
Manęs nebebus jau, —
Jos vėlei žydes
Ir kris jų lapeliai
Nuo sauės ir vėjo, —
Kaip smėjlio saujelės
Ant mano širdies

СИРЕНЬ

Я еще не была
А сирень расцветала.
Вот не будет меня,
А сирень расцветет.
Пусть цветы опадают
От солнца и ветра
Как песок из ладошки
На сердце мое.

KELEIVIS

I tolumas vieškelis bega—
Pasilgusių laimės ir turtų
Išklydo juom daugel seregu...
Keleivi pavarges, iš kur tu?

Tau glusniai prie kelio sustojo,
Beržai susirūpinę ošia:
Ka parneši broliam artojamŲ
Kuo sava kampelį papuoši?

Išįso šešėlių juodumasŠ-
Tai vakaras grižt i sodžių-
Tu gimojo kamino dūmus
Užudi? Pažįsti be žodžių.

Ir nori? Kad būtų au linksma.
Ir nori su volunge krykšti-
Sumindyta smilga nulinksta, —
O kur gi tu, džiaugsme pernykšti?

Štai bąla raudonos pašvaistės. —
Ikaitusią žemę pagirdys
Naktužė/ J tau kas palaisys
Dulkėtą nuvytursią širdi?

ПУТНИК

На тропинке этой запыленной
В думах о счастливых и богатых,
Ты откуда, путник утомленный,
Заблудившийся в своих сермягах?

У дороги тебя спросят ивы
И березы прошумят вдогонку:
Что ты принесешь своим родимым?
Чем украсишь дом в родной сторонке?

Вытянулись тени понемногу-
Это вечер в сад вернулся снова.
Так и ты, поверивший в дорогу,
Вновь вернешся к очагу родному.

Иволгой готова заливаться:
Счастье для тебя пускай найдется.
Но цветку из пыли не подняться-
Счастьем прошлогодним не напьется.

Из болота, в зареве пожара
Землю раскаленную, напоит
Ночка. Но никто уже, пожалуй,
Пыли с сердца твоего не смоет.

KAIP ŽIDĖJIMAS VYŠNIOS

Mūsų dienos- kaip šventė
Kaip žydėjimas vyšnios
Tai skubėkim gyventi,
Nes prabėgs – nebegrįš jos!

Tai skubėkime džiaugtis!
Vai, prabėgs –nebegrįš jos!
Mūsų dienos- kaip paukščiai,
Kaip žydėjimas vyšnios.

КАК ЦВЕТУЩИЕ ВИШНИ

Наши дни- это праздник,
Как цветущие вишни.
Поспешим же на праздник
Этой радостной жизни.
Поспешим веселиться
Пока время не вышло.
Наши дни – это праздник
Как цветущие вишни.

GYVENIMO GEISMĖ

Gyvenimas mano – vejas palaidas!
Kaip sakalas skrieja per tyrus laukus.
Gyvenimas mano- pavasario aidas.
Gyvenimas mano-tai sapnas klaikus.

Aš myliu gyvenimą- jauną, ugningą,
Kaip myli pavasarį lauko gėlė!
Aš myliu gyvenimo džaugsmą aistringą, —
Stipriai – kaip jaunistė temoka mylėt.

O žeme, o motina mano brangioji!
Mielai tu puošiesi žedais ir krauju. —
Jei burtis tavosius pakeistu man rojum,
Tai būtų ilgu man, ilgu man be jų!

Aš myliu tave, gaivalingas pasauli!
Galbut kaip žvėris tu mane sudraskysi?
Vis tiek – aš ir mirsiu šypsodamos saulei,
Ir saulė degs mano akyse!

ПЕСНЯ ЖИЗНИ

Жизнь моя как ветер бесшабашный,
Что над полем соколом парит.
То как сон окажется ужасна,
То весенним эхом зазвучит.

Жизнь люблю: юна и огневая
Как весенний полевой цветок.
И шипы я жизни принимаю,
И люблю, как юности дано.

О, земля! О, мать моя родная!
Мне цветы и кровь твою любить.
Жизнь с тобою не заменишь раем,
Без тебя,любимой, не прожить.

Я стихии мира не боюсь:
Можно разорвать меня на части,
Все равно я солнцу улыбнусь
И в глазах моих увидят счастье.

VĖJAS IR VAIKAI

Jau pranašai linksmų dienu
Kas rytą lanko mus.
Ir vėjas- vėjas iš kalnų
Jau beldžias į namus.

Kvatoja vėjas – žino jis,
Kad juodi medžiai bus žali, —
Pro langus skverbias, pro duris:
— Pavasaris jau netoli!

— Ej, vaikai!-šaukia jis vaikus
— Ej, susirinkite visi!
Aš tuoj nupūsiu jums takus, —
Ir žaisite basi!

O vėjau, vėjau-kaip gerai!
Koks tu pavasari gražus!
Paliksim langus atvirai,
Kad myli mus mažus!

ВЕТЕР И ДЕТИ

Весны объявлен приговор-
Веселье по утрам!
И ветер- ветер из-за гор
Стучится в двери к нам.

Хохочет ветер: знает он-
Деревьям зеленеть,
И он сквозь тысячи окон
Стремится к нам успеть.

«Эй, дети!- он зовет детей-
Весна недалеко!
Тропинки просушу я все-
Играйте босиком».

Весенний ветер мы вдохнем-
Как хорошо сейчас!
В домах мы окна распахнем,
Чтобы любили нас.

VĖJAS
Vėjas,oi vėjas!
Vėjas ir vėjas!
Plaukus paleido ir apkabino,
Ir išbučiavo veidą, krūtinę.

Rudens aguonąa
Lapą geltoną
Į mano plaukus slapta įpyne
Rudenio meile dega krūtinė.

Lėkti ir lėkti!
Ir nepasiekti…
Akys užmerktos, juokiasi veidas. —
Neša ir supa vėejas palaidas!

ВЕТЕР

Ветер, ой ты, ветер.
Ветер — ветерочек!
Мне запутал волосы и зацеловал.
Полевого мака
Желтый лист осенний
Ветерок с любовью
В волосы вплетал.
Мчится – не догонишь,
А глаза закроешь.
Кажется, что ветер
Вдаль меня умчал.

ANKSTI RYTA

Anksti rytą parašyta
Daug nauju skambiu vardų-
Versiu knygą neskaitytą
Nuo rytų lig vakarų.

Žemė krykžkelėm žegnojas-
Ji keleiviam be sparnų
Pavergė dulkėtas kojas.
Aš su saule ateinu.

Anksti rytą baltos laumės
Laimę lėmė man jaunai-
Ir išburė ir nulėmė
Jauna būti amžinai.

Saulė žeria anksti ryta
Daug auksinių valandų.
Rytą auksu parašytą
Savo vardą aš randu.

РАННИМ УТРОМ

Ранним утром я читаю
В этой книге имена.
Эту книгу я листаю
От рассвета дотемна.

Тяжела Земли работа:
Запылилась на ходу.
Путь земли – веков работа.
Я же с солнцем к вам приду.

Ранним утром белый ангел
Как-то встретился со мной.
Погадал и предсказал он
Быть мне вечно молодой.

Золотое время будет,
Только солнышко взойдет.
И напишут в книгу люди
Имя золотом мое.

TAU JAUNAM

Sužydėjo pievų gėlės
Lig vienai, —
Sužidejo visos gėlės
Man jaunai.

Aš surinksiu lauko žiedus
Lig vienam,
Aš surinksiu lauko žiedus
Tau manam.

Plaukia plaukia baltos burės
Per marias.
Mano daina neša vėjai
Per girias.

Už tų marių kyla bokštai
Ateities.
Šviesūus šviesūs tavo rūmai
Be nakties.

Skamba vasaros auksinės
Tau jaunam,
Skamba skamba mano dainos
Tau vienam!

ТЕБЕ ЮНОМУ

Расцветут все цветы
Весной.
Для меня расцветут
Одной.
Соберу-ка я их
В букет.
Подарю все цветы
Тебе.
Белый парус плывет
По морям
Мою песню несет
По лесам.
За морями башня
Стоит.
В тех хоромах никто
Не спит.
Звенит золото летнего
Дня.
Звенит песня моя
Для тебя.

NAŠLAITĖS NAKTIS

O naktie šaltoji!
O naktie ledine!
Pasakyk, koks kelias
Veda I tėvyne?

Ša,ša – krinta lapai,
Ū-u – lekia vejas,
O naktis bekrauje
Tyli – kaip tylėjus.

Ko šešeliai kuždas?
Ko tie lapai šlama?
Man baigu ir šalta, —
Veskite pas mama!

Moja gilus skliautas
Žvaigždėmes nušvitęs:-
Šypsos tylios akys
Tolymos mamytės.

Tai manes ji laukia, —
Laukia – nesulaukia.
O čia naktys verkia,
O čia vėjas kaukia—

НОЧЬ СИРОТЫ

Ночь холодная, ледяная,
Подскажи мне, дорога какая
Может к дому меня отвести?

Тихо шепчет, падая, лист,
Завывает угрюмо ветер.
Ночь бескровная, отзовись
Почему одиноко на свете?

Шепчут тени о чем в ночи?
Ночью листья о чем шуршат?
Как дорогу мне к маме найти,
Чтоб от страха здесь не дрожать?

Тихо светит звездный покров,
Там и мамы глаза глядят.
Здесь же только тоска без слов,
Плачет ночь и ветра гудят.

JAUNYSTĖ

Saule nudegusi, basa-
Tu –piemenaitė murzina!
Tau akyse dangaus šviesa. —
Tu man viena, viena, viena!

Žiedų nei auskarų brangių,
Nei šilko rūbų neturi, —
Plaukos tau – gėlės iš rugių
O veide –šypsena skaidri.

Kur tie nameliai, kur takai?
Sakyk man –kur tu gyveni?
Bet tu šypsais ir nesakai-
Tik ateini ir nueini…

ЮНОСТЬ

Загорелой на солнце, босой,
Ты пастушкой глядишь простой,
А в глазах небеса без дна.
Ты одна у меня, одна.

Нет колечка, сережек нет,
Стан в шелка у тебя не одет,
В волосах полевые цветы,
Но мила бесконечно ты.

Где тропинка, которой пройдешь?
Где ты прячешься, где живешь?
Улыбаешься, тайну храня.
Юность, ты была у меня.

JŪRA, JŪRA

Jūra supas, jūroj žydi
Chizantemos vandenų. —
Man žuvėdros nepavydi
Nei svajonių, nei dainų.

Vėas vel bangas šokina, —
Bangos laižo man kojas, —
Jūrą verkt jis išmokino
Ir dainuoti nesustojus.

Apkabina mane bangos-
Ir liūliuoja, ir myluoja, —
Bangos supa, bangos myli, —
Laisve jūroj begalinėj.

Andai širdį baisiai gėlė. —
Ak, tai buvo jau seniai.
Su manim dabar tik vejai,
Tik dangus ir vandeniai.

Koks gražus nudegęs veidas
Jūrų saulės spinduliuos!
Kasos blizgančios palaidos
Jūrų vėjas pamyluos.

Kur balta žuvėdra skrieja
Su dejavimu gailiu
Kažkas kopomis artėja, —
Jūra, jūra!.. aš myliu!

МОРЕ, МОРЕ

Море волны поднимет,
Бирюзою расцветает.
Мне и чайки не мешают
Ни мечтать, ни песни петь.

Ветер с волнами танцует,
Волны ноги мне целуют.
Море учит плакать волны,
Песни петь и танцевать.

А меня они поймают,
Зацелуют, заласкают,
И лаская, укачают
В беспредельности морской.

Ах, как сильно сердце билось,
Как давно это случилось!
И со мной сейчас лишь ветер,
Лишь вода и облака.

Как загар лица прекрасен
У меня от солнца был.
Как распущенные косы
Ветер моря шевелил.

Чайка где теперь летает,
О которой вспоминаю?
Что там дюны укрывают?
Море, море, я люблю!

* * *
Atsiminki mėlyna kregždutę
Kai pavasaris ateis,
Atsiminki tą mažutę, kuri sakalą mylėejo.

Mes buvom su sparnais
Ir žemes nelytėjom.
Ir vasara kaip sapnas mums praėjo.

Neteksi gal sparnu,
Kai žemes pančiai vėl taves suriš.
Atminki mėlyną kregdždutę…
O vasara!.. o pasaka!..ar besugrįš?

* * *
Вспомни ласточку простую, как весна придет.
Ту, что сокола любила
летом прошлый год.

Было лето. Мы летали, над землей паря.
Может, нынче больше крыльев
нету у меня?

Иль уже связала крылья путами мне жизнь?
Вспомни ласточку простую…
Лето, возвратись!

* * *
Vasarėlės žydros akys
Mirga tarp žoliu,
Ir mergaitės kaip plaštakės
Skrenda takeliu-

Milijonu milijonai
Plakančiu širdžių
Tiek širdelių, kiek žolelių
Kiek ore vabzdžiu.

Ir atskrido sakalėlis
Iš kalnu šalies, —
Sakėe- visą vasarėelę
Jis mane mylės.

* * *
Между трав глаза мерцают
Ласково и робко,
И как бабочки порхают
Девушки по тропкам.

Миллионы миллионов
Здесь сердечных слез-
Как травиночек зеленых
В воздухе стрекоз.

Из страны далекой, светлой
Сокол прилетал
И любить меня все лето
Милый обещал.

LAUKIAMJAI

Pilka žeme, pilki dangūs
Kaukia vėjai alkani.
Tu viena, kaip sauliųu bangos
Švesos burtus dalini.

Tegu vėjai mane kelia
Lig padangių debesų.
Tegramždina į bedugnę-
Man jau nieko nebaisu.

Ilgesiu virpėes krūtinė,
Juodos sutemos nukris-
Tu įeisi paskutinė,
Paskutinė pro duris.

Grakščios palmės, baltos gėlės
Žydės, vis ir vel žydės.
Šviesios akys žibuokleles,
Kaip ugins tolios žvaigždės.

Ges žvaigždutės, merksis akys,
Nenuskintos gėlės vys. —
Ges dienų pavasarinių
Paskutinis spindulys.

ЖЕЛАННЫЙ

Как серы земля и небо.
Завывает ветер злой.
Мир уныл, когда бы не был
Свет подарен мне тобой.

Пусть же ветер поднимает
В небеса до облаков.
В глубину меня кидает-
Мне не страшно ничего.

От моей тоски безмерной
Ты спасешь меня теперь,
Ты войдешь ко мне последний
Сквозь распахнутую дверь.

Стройным пальмам не соперник,
Пусть красуются они.
Для меня лесной подснежник
Как далеких звезд огни.

Гаснут звезды, меркнут очи,
Вянут на лугу цветы.
И весенний день окончен,
Где лучом светил мне ты.

PRO PASAULIO LANGĄ.

Pro langą stiepias ryto saulė. —
Širdis – kaip alkana šuva-
Troškimais veržias i pasaulį. —
Duok savo ranką- ir eiva!

Pavasario plati padangė!
Gėėem kvatojasi laukai!
Ir skrendam pro pasaulio langą-
Laisvūnų vesulių vaikai!

Namuos tuos sutemos užslinko.
Vien cypa alkanas šuva.
O tas gyvenimas aplinkui-
Lange plaštake negyva!

Po dulkėmis ten žmones vistą, —
Jiem dvasios rauda kaminuos…
Alio!- Nubuskite! Jaunystė
Prisikėlimą jum dainuos!

СКВОЗЬ ОКНО МИРА

Заглянет солнце к вам домой-
Душа и заскулит.
Желанья рвутся в мир большой.
Дай руку- и пошли!

Весна безумствует давно
Среди цветов полей.
Пусть, мир, через твое окно
Влетают вихри дней.

А мир, что в сумерки одет,
Голодным псом пищит.
Заснувшей бабочкой в окне
Меж стеклами висит.

Под пылью вянут люди там,
Где души не согреть.
Алло, проснитесь! Юность вам
Пришла побудку спеть.

VIEVERASI

Skamba,skamba visą dieną
Paupy, laukos, miške.
Kas juos girdo, kas maitina,
Kas duonutės jiems iškeps?

Saulės spinduliais jie sotūs
Ir pavasaris girti
Nuo pat ryto, nuo rasoto
Jau ir vakaras arti.

ЖАВОРОНКИ

Целый день они звенят
В поле, где река течет.
Кто их поит, что едят?
Кто им хлебушек печет?

Солнце их лучами кормит,
Дни весенние пьянят
И с утра, а вечер вскоре,
Жаворонки все звенят.

KUR BALTOS STATULOS

Kur baltos statulos
Ir tamsiai žalios nišos, —
Ten veną vasara
Likimai musu rišos.

Atsimeni:-klajojam
Po parką gilų, seną…
Ir jausmas – gyvas kraujas
Mums ugnimi srovena.

O karštos pietų naktys!
Pagundomis pritvinę!
Svaigina rožiu kvapas-
Kalnuos jau sirpsts vynas.

Kaskados baltos teškia
Perlus po musu kojų-
Surinki juos ir neški
Papuošti mūs rytojų!

Ir groja naktį kiaurią
Simfonija – pagunda:
Negrįžk, negrįžk i šaure
Kur baltos pūgos bunda!

ГДЕ БЕЛЫЕ СТАТУИ

Там, где белые статуи
В нишах темно-зеленых,
Там осталось то лето,
Где мы были вдвоем.

Ты припомни: блуждали
В парке старом и темном,
Чувства там обжигали
Наши жилы огнем.

Жар тех южных ночей
Наполнял все соблазном,
Опьянял запах роз,
Зрел в горах виноград.

Даже брызги морские
Нам казались подарком:
Как подарок влюбленным
Жемчуг падал к ногам.

И звучала симфония
Песней дивной сирены:
«Оставайся на юге,
Дома снег и буран».

RUDENIO AŠARA

Žiureki!- Tai rudenio ašara
Blizga tarp krintančiu lapų.
Argi nudegusi vasara
Liko vien tolimas sapnas?

Graudūs varpai — tarsi motiną
I kapines vieškeliu lydi. —
Ir linksta berželiai skaroti-
Tai rauda našlaičiai paklydę.

U-u!- dejuodamas vėjas
Skverbias po rūbais lyg plienas.
Taką kuriuo vaikštinėjom
Mindžios sniegotus jau dienos.

Šaltą pageltusį lapą
Spaudžiu prie degančiu lūpų. —
O negrąžinama vasara!
Veltui prie kapo jos klūpau.

ОСЕННЯЯ СЛЕЗА

Смотри: осенняя слеза
Средь листьев засверкала
У ног, а лето, не сказав,
Лишь сном далеким стало.

Платочки белые берез
По-сиротски мелькают.
Как-будто маму на погост
Сегодня провожают.

Уже заснеженная даль
Протоптана не нами.
Насквозь меня пронзает сталь
Холодными ветрами.

Холодный пожелтевший лист
Прижму к губам горящим…
О, сделай милость, возвратись
К нам ,лето,день вчерашний!

KAI NUMIRSIU

Kai numirsiu –tik nekaskit,
Tik nevežkit į kapus, —
I skaičias liepsnas įmeskit, —
Tegu laužas karstu bus!

Tegu kyla juodu dūmai
Dangaus skliautais mėlynais,
Ir bejausmis mano kūnas
Tepavirsta pelenais.

Dulkes tas paleiskit vėjam,
Laisvės paukščiam ant sparnų, —
Tegu neša, tegu sėja
Dainą mano pelenų!.

КАК УМРУ

Как умру –не хороните,
На могилу не везите.
Пусть в огонь меня бросают,
Пусть костер не погасает.

Черный дым пускай до неба
От костра клубится
И бесчувственное тело
В пепел превратится.

Этот прах доверьте ветру,
Птицы крыльями возьмут.
Пусть несут, пускай развеют,
Мои песни допоют.

RAUDONA ROŽE

Šią naktį pas mane Karmen atėjo,
Juoda Karmen- su degančiom akim.
Ji būrė man –iš kortų spėjo
Ir gąsdino nelemta ateitim.

Krūtinė jos kraštai alsavo-
Virpėjo rože kurvina:
— Klajonė- gyvenimas tavo…
Ir meilė- tavoji daina.

O kas paskui?-Paimki šita rožę,
Tai sužinosi, kas dar bus—
Viens burtu žodis laimę mums atvožia,
Ir vienas žodis –atveria kapus.

Karmen dainavo meilę pražūtingą, —
Gyvenimą be prietarų ir baimes.
Ir siūlėe rožę man- raudoną, nuodemingą, —
Užburtą širdimi ir laime.

…O su naktim išnyko ir Karmen—
Tik jos aistri daina liūdnai skambėjo.
Ir keistą dovaną paliko man:
Raudoną rožę. -Laimes nežadėjo…

КРАСНАЯ РОЗА

Этой ночью ко мне приходила Кармен:
И смугла, и глазами сверкала,
И гадала на картах судьбу перемен
И несчастную жизнь предрекала.

Грудь прерывисто- жарко дышала ее,
Колыхалась кровавая роза.
«Жизнь бродяжья тебя уже, милая,ждет,
А любовь твоя -песня и слезы.

«Что же будет потом?»-«Эту розу возьми
И узнаешь, что будет еще.
Одно слово тебе твое счастье вручит,
Одно слово в могилу сведет».

Пела ночью Кармен о несчастной любви
И про жизнь, ту, что страха не знала.
И сулила мне розу она подарить,
Чтобы счастье наколдовала.

Ночь прошла. После ночи исчезла Кармен,
Только грустная песня звучала.
Не оставила счастья она, но взамен
Роза красная рядом лежала.

Я приду ужасной ночью,
Среди молнии и ветра.
Я приду ужасной ночью
И потребую ответа.

И спрошу я: »Где колечко,
Что тебе я подарила?
Где разбитое сердечко
И те слезы, что пролила?»

Как цвели мои цветочки
И весна благоухала…
Эти где теперь денечки?
Я, безвинная, пропала!

Ты расправился с цветами
Сразу вырвав их с корнями
И швырнул мне в душу пламя:
Розу красную с шипами.

SUDEGINKIT MANE

Sudeginkit mane-kaip raganą!
Sudeginkit mane žėrojančiame lauže!
Nesudrebėsiu aš nė vienu sąnariu!
Ne lūpų nepraversiu- klausit ar neklausit.

Tiktai žiūrėsiu, kaip saulutė leidžias, —
Kaip glosto veidą man švelnūs pirštai…
Ir nežžinosit jūs- kodėl aš jums atlejdžiu, —
Ir nesuprasit jūs- kodėl šypsodamos aš mirštu.

Bučiavo žemę vasaros dangus-
O žemė nuotaka saldžiai spnavo.
Ir tolimosios žvaigždės dainavo meilę mūs-
Ir mūsų žžvaigždės akys laime spinduliavo.

Dabar – sudeginkit mane, — kaip raganą-
Kur žemę nušvietė dangaus ugnim!
Jums palieku aš jūsų pragarą!
Dangus tegul išnyksta su manim!

СОЖГИТЕ МЕНЯ

Как ведьму меня сожгите,
Отправьте меня к палачу.
Испуга не разглядите,
От боли не закричу.

Никто никогда не узнает
Спокойна я так почему.
За что я вам все прощаю
И, улыбаюсь, умру.

Вы счастья не разглядите
Того далекого дня…
Теперь на костер отведите,
Сожгите теперь меня.

Одна только тайну знаю
Отваги своей я такой:
Смеюсь — я вам ад оставляю,
А небо беру с собой.

VALKATA

Jis valkata! Jis – paskutinis!
Šaukia žmones. O aš vos gyva.
Nuo jo žvilgsnių man dega krūtine, —
Nuo jo žodžių man svaigsta galva.

Kaip sacharose vejas laisvūnas-
Visagalė jo smuiko daina.
Ji nupirko ir sielą, ir kūną
Savo magiškų burtų kaina.

Panorėk!- aš nueisiu i dangų!
Ar nužengsiu juodan pragaran!
Dėl taves – nie vien mirt pasirengus, —
Bet gyvent ir nemirt amžinai!

БРОДЯГА

— «Он никуда не годен, он- бродяга»-
Так люди говорят, а я вот чуть жива.
И от шагов его бежит моя отвага,
От слов его моя кружится голова.

Свободный ветер он, в пустыне что гуляет.
У скрипочки его мелодия проста,
Но душу у меня и тело покупает
Мелодия его ценою колдовства.

Ты только пожелай- я с небом повстречаюсь,
Потом отправлюсь в ад- захочешь пожелать.
Не только умереть, а даже собираюсь
Ради тебя я жить, совсем не умирать.

NEBARK MANĘS

Nebausk manęs, o rūstusai patėvi!
Nebark manęs, o pamote pikta!
Neilgai būsiu čia: miškai geltonai dėvi, —
Greit nubyrės darželio radasta.

Aš atėjau pašokti džiaugsmo šokio
Ir padainuoti vasaros dainos, —
Sukurt ugnelę, -saulei nusijuokti, —
Tegu ilgai ilgai ji jum liepsnos.

Kaip šypsanti viešnia išeisiu, kaip šokeja-
Per vistaničius laukus –žiogelio lydima…
Aš nieko neėmiau – už viską sumokejau
Širdies krauju- nemirštama daina.

НЕ РУГАЙТЕ МЕНЯ

Не браните меня,строгий отчим,
Злая мачеха. Скоро уйду-
Уже осень в лесу хлопочет,
Обрывает цветы в саду.

Я пришла к вам повеселиться,
Песни летние с вами спеть.
Зажигайте огонь- частица
Будет солнца у вас гореть.

Ничего не взяла, не просила-
Так пойду средь пустых полей.
Кровью сердца сполна заплатила
Вам – немеркнущей песней своей.

SIDABRINĖS UOGOS

Mes išbėgom nuogus
I rasuota giria-
Sidabrinės uogos
Nuo šakų nusvirę-

Kvepia žalios pušys,
Kvepia ryto vėjas-
Pasakyk man, vėjau,
Ką esi žadėjęs!

— Girios tankumyne
Radom lūšną seną-
Girios tankumyne
Ragana gyvena.

Skenda mūsu dienos,
Lig žirgai pašėlę!
Ei, išsburk man laimę
Laume raganėle!

СЕРЕБРЯНЫЕ ЯГОДЫ

Мы в росиситую чащу
Убежали, раздеты,
Чтоб серебряных ягод
С мокрых веток нарвать.

Пахнет ельник зеленый,
Пахнет утренний ветер.
Расскажи-ка нам, ветер,
Как ты любишь играть?

Забрались мы в чащобу,
Набрели на избушку.
В этой старой избушке
Можно ведьму сыскать.

Наши дни пролетают
Словно дикие кони.
Попоршу-ка я ведьму
Счастье наколдовать.

VAKARAS JŪROJ

Saulė leidžias. Dega jūra.
Tripsta jos krantai.
Lig žuvėdrą baltą burę
Tolimoj matai.

Kur skubi, paklydęs laivę?
Nepalik manęs!
Musu banguose naktį gaivią
Žvaigždės glamonės.

ВЕЧЕРНЕЕ МОРЕ

Солнце садится. Море горит.
Тают его берега.
Белою чайкой парус летит-
Видно издалека.

Не торопись же, корабль, уплывать.
Если захватишь с собой,
Нас на волнах будут ласкать
Звезды прохладой ночной.

ŠI RUDENĮ

Ši rudenį bus kelias mūs
Su gervėmis į pietus-
Ir tu, vėjuži neramus,
Be tėviškės, be vietos!

Nuo pamotės, nuo žiežulos
Per šimtą mylių būusim-
Vėjuži, tu pagiežą jos
Šalton šiaurėn nupūsi.

ЭТОЙ ОСЕНЬЮ

А осенью дорога нам
Опять на юг, как журавлям.
Чтоб путь наш был нетрудный,
Дуй ветерок попутный.

А мачехи и ведьмы злость
Ты, ветерок свободный,
За сотни миль, давай, забрось,
В далекий край холодный.

ШИРВИНТА

Вода ледяная
Моя Ширвинта!
Вся в листве, мерцает
Речки красота.

И висит на ветке
Полная луна,
Что домишко ветхий
Сторожить должна.

Хрупким ,как цветочки
Мое детство было,
Где на бережечке
Дудки мастерила.

Небо сыпет звезды
Летними ночами
И с темнозелеными
Там вода с глазами

Милая речонка
Ширвинта журчала,
Там, где я девчонкой
Тропку протоптала.

KAIP AŠARA

Vanduo čiurlena grynas ir ledinis. —
Ir ašara krašta per mano veida ritas:-
Kaip man sudraust ilgaliežuviu minios?
Kuo permaldauti raganas anytas?

Bet kam dėl to man krimstis ir varžytis?
Kam bartis man su raganom anytom?
Gyvenime tu mano- toks mažytis,
Kaip ašara, paskendus vandeny tam.

КАК СЛЕЗА

Журчит ручей, прозрачный, ледяной
И по щеке слеза моя катится.
Как мне поладить с глупою толпой
И с ведьмою-свекровью помириться?

Но может мне судьбу не проклинать
И зря я со свекровью воевала?
Ведь жизнь моя мала и коротка
Как та слеза, что в ручеек упала.

ANT LAUKINIO ŽIRGO

Ant laukinio žirgo ji su vėtrom ūžė. —
Niekad nepamirši juoko to smagaus.
Tai jaunystė mano- vesulių mergužė.
Kas besulaikys ją, kas ją besugaus?

Jei nutvert norėsi per bedugnę šokant
Tą laukinę mergą už juodų kasų, —
Nusikrėsi sprandą...Nuskardės tik juokas,
Kaip kalnų griaustinis užu debesų.

НА ДИКОМ КОНЕ

На диком коне она с ветром промчалась,
Мне смеха ее никогда не забыть-
То юность моя, что со мною рассталась,
И кто ж остановит, сумеет схватить?

А если за косу поймать пожелает,
Когда через пропасть девчонка летит,
То сбросит с коня, смех лишь юный оставит,
Что громом небесным в горах прозвучит.

PABĖGUSI LAIMĖ

Ji bėgo be tako, be kelio. —
Jai šaukėm: “Ar tu patrakai?”
Ir matėm, kaip linko berželiai,
Kaip tiesės jau lygūs laukai.

Per pievas, per tamsų pušyną
Ji bėgo plaukais palaidais. —
O vardos jos neko nežino-
Ja šaukėm gražiausiais vardais.

Ji mūsų šaukimo nepaisė.
Negįš jau, negiš nekada. —
Ir mes nūnai kremtamės baisai,
Kas jos nesulaikėm tada.

УБЕЖАВШЕЕ СЧАСТЬЕ

Оно бежало по полям
Не ведая пути...
«Постой, — кричали тут и там
Шальное, погоди!».

Весь мир тебя со всех сторон
Отчаянно зовет.
Прекрасных множество имен-
Какое же твое?

Нам, кто его не сохранил,
Обида давит грудь:
Теперь зови ,хоть не зови-
Нам счастья не вернуть.

KAIP IR TAS VĖJAS

Vasara buvo…Jūra kvatojo.
Buvo saulutė- buvo draugai.
Dabar tu vienas.Eini, susoji…
Tarsi paklydai ar pavargai.

Eini, sustoji…Skundžias alėjos,
Kaip jos nemėgsta drėgno rudens.
Klausais: gal meilė pamario vėejuos
Balta žuvėdra pasivandens.

Sumerk blakstienas- ir aš ateisiu, —
Tau išbučiosiu plaukos melsvus
Be pareigos ir be jokių teisių-
Kaip ir tas vėjas- jaunas, gaivus.

КАК ТОТ ВЕЧЕР

Было лето и смеялось море.
Солнца жар. Обилие друзей.
На пустынном ты бредешь просторе,
Грустью весь охваченный своей.

Жалуются мокрые аллеи
Как не любят осени сырой.
Присмотрись: любовь как чайка реет
Вдалеке над пенною волной.

Я приду- ты только позови,
Прав и обязательств мне не надо:
Исцелую волосы твои
Как тот ветер – юный и прохладный.

MOTINA

Ant sidabrines jos galvos
Uždėjo skausmas sunkią ranką.
Pavasariai sugrįžžta. Ant kalvos
Žole žaliuoja. Paukščiai renkas.

Tik jų nėra. Pamiršo kelią
Į lizdą gimtajį vaikai. —
Jie nusivijo savo dalią.
Išbalo motinos plaukai.

Gal vietoj laimės jie girdės
Vien baisų pragarą patrankų?
Gėla ant motions širdies
Uždėjo geležinę ranką.

МАТЬ

Как матери седая голова
Болит! Кто эти муки знает?
Весна вернулась. На холмах трава
Зазеленела. Птицы прилетают.

Их только нет. Дорогу позабыли
В гнездо родное матери своей,
Когда свою судьбу искать решили…
Так волосы седеют матерей.

Ведь может не со счастьем повстречаться,
А страшный грохот пушек услыхать
Им довелось. И сердцу разрываться
Теперь ее, седеть и вечно ждать.

PER LUŽTANTĮ LEDĄ

Pavasris žemę jau veda-
(O mane kas ves?)
Aš bėgu per lūžantįi ledą
Į jo vestuves.

Kukliais žibuoklėliu žiedais ji
Kasas nusagstys. —
Ar ilgai tu būsi bevaisė,
O žeme skaisti?

Saulėtu krantų pasigedo
Širdis. Nebegaliu.
Ir bėgu per lužantį ledą
Skenduolių keliu.

Jei žūsiu, — draugai, nesakykit
Per greit pailsau…
Aš troškau vien džiaugsmąa pavyti
Pasauliui ir sau

ПО ЛОМАЮЩЕМУСЯ ЛЬДУ

В невесты Землю Март берет,
А я нужна кому?
Там, где ломающийся лед
На свадьбу к ним бегу.

Когда подснежников цветы
Ты в косы заплела?
Земля, бесплодна долго ль ты
И девственна была?

Тепла мое так сердце ждет:
Все жду и не дождусь.
Там, где ломающийся лед
Утопленницей мчусь.

И если больше мне не жить,
Не говорите: зря
Желала радость я добыть
Для мира и себя.

RUDENIO VEŠKELIU

Kojom pamėlusiom viėškelio gruodas. —
Nukrankė varnos,vakaro lydimos...
O kas našlaitei kelią parodys,
Kur ta ugnelė gimtojo židino?

Žvrbūs ir vėjuoti debesys rausta.
Kraupūs vaiduokliai – blaškomi gluosniai.
Lietūs ir ašaros veidą nupraus tau,
Pamotė vėtra plaukus nuglostys.

Kam tu išklydai rudenio veškeliu?
Ar svetima tau duona pakarto?
Kur ta ugnelė, kur tavo ieškoma?
Baras, tik baras vėtra už vartų.

ОСЕННЕЙ ТРОПКОЙ

Ноги коченеют на замерзшей тропке,
Провожая вечер, каркают вороны…
Кто же путь покажет маленькой сиротке?
Где она дождется огонька родного?

Облака краснеют ветреные к ночи,
Будто привиденья ивы над рекою.
Волосы пригладить ветер лишь захочет,
Дождиком, слезами ты лицо умоешь.

Что ж ты на осенней тропке заплутала?
Хлеб чужой так горек или тверд как камень?
Где же огонечек тот, что ты искала?
Только ругань ветра здесь за воротами.

НАЖМУ ХОЛОДНУЮ СТАЛЬ

Мгновенье лишь одно: холодный нож нажму
И улетит душа- как в день осенний птица,
А тело замолчит- и все равно ему
Лежать в сырой земле или в костер ложиться.

Ну, а прольют слезу- пусть катится она,
Трагедий из того пускай никто не ставит.
Здесь ложью пахнет все, душа в ней жить должна,
Так может смерть от этой лжи избавит?

НОЧНАЯ ГРАФИКА

Ведьма вечером отнимет
Глянец летних дней
И на солнечной картине
Станет все бледней.

Краски яркие отложит
Вечер и уйдет.
И уже другой художник
В руки кисть берет.

Красит черным он деревья,
Трубы и дома.
Возле речки пару теней:
Ведьма ль с кем сама?

И нетопырем на горке
Мельница стоит,
Да без головы в сторонке
Будто кто лежит.

Все уснуло. Кто разбудит
Сказочность покоя?
Неужели здеь не любят
Кровью и душою?

DIEMEDŽIU ŽYDĖSIU

Ir vienąkart, pavasari,
Tu vėl atjosi drąsiai. —
O mylimas pavasari-
Manęs jau neberasi-

Sulaikęs juodbėrį staiga,
Į žemę pažiurėsi:
Ir žemė taps žiedais marga…
Aš diemedžiu žydėsiu.

БОЖЬИМ ДЕРЕВОМ ЗАЦВЕТУ

Когда-нибудь, весна, я знаю,
Опять примчит твой вороной,
Но только мы, весна родная,
Уже не встретимся с тобой.

Коня придержишь стременами,
Вокруг увидев красоту:
Земля усыпана цветами-
Я божьим деревом цвету.

DĖDĖS

Girdėjot? Plūsta, barasi
Protingi mano dėdes-
Kam, sako, užsidariusi,
Nebūtus daiktus giedi?

Kam audros, kam tie sakalai,
Tie karžygiai žaizdoti?
Realų, gyvą privalai
Gyvenimą vaizduoti.

Jei,kaip jie nori, nedarai, —
Būk baisai rūpestinga, —
Vis negerai ir negerai
Ir pastubumo stinga.

O man, sakysiu atvirai,
Seniai ležuvis niežti
Tą jų gyvenimą tikrai
Ryškiom spalvom nupiešti.

ДЯДЬКИ

Слыхали, как ругаются
Противно дядьки умные:
«Мол, так не полагается,
Как я писать надумала.

Все рыцари печальные,
Чьи раны перевязаны.
А я ведь жизнь реальную
Изображать обязана».

А если так не делаю,
Как умным им желается,
То быть вороной белою
В глазах мне полагается.

Язык давно мой чешется-
Открыто я скажу:
«Действительность, не стерпится,
Дождетесь, опишу».

MOTUTĖS AŠAROS

Supa, supa kūdikėli
Motina ant rankų. —
Bėkite tolyn, šešeliai, —
Spinduliai telanko!

Spindi ašaros motutės
Obelų žieduose:-
Auk, vaikeli, būk didutis, —
Mamą pavaduosi.

СЛЕЗЫ МАТЕРИ

Малыша качает
Мама на руках-
Сумрак исчезает
В солнечных лучах.

Слезы мамы словно
Яблони цветы.
Сын, расти- опорой
Мамы будешь ты.

AUGONĖLĖ

Saulės grožiu nematytu
Pražydėjo augona.
Ar jai džiaugtis jaunu rytu?
Ar nukirsti su diena.

Iš už jūrių tolimųjų,
Iš nežinomu kraštu
Atplasnojo Juodas Vėjas
Ant laukų,gėlėms puoštų.

Jis paputė jauną gėlę,
Kur lepsnojo pakely. —
Pabučiavo augonėle…
Ir nuskrido sau toli…

Kas atmins, kad čia liepsnojo
Augonėlė rytmety!-
Jau po vasarėlės kojų
Šypsosi žiedai kiti.

Gal drugelis margaspalvis
Augonėlės pasiges?
Bet ir jis žiedų jūružėj
Kitą gėlę susiras.

МАК

Солнца красного не зная
Отцветает мак.
Снова утро повстречает
Иль завянет так?

Из неведомого края,
Что за семь морей
Вдруг подует Черный Ветер
На цветы полей.

Прилетел тот ветер быстрый,
Мак поцеловал
На тропинке серебристой.
А потом умчал.

Кто же вспомнит, что он видел
Ранним утром мак?
Будут здесь цветы другие
Улыбаться так.

Сможет, бабочка, порхая,
Мак тот не забыть?
Нет, забудет, повстречает
Новые цветы.

VAKARO SMUIKAS

Skunžiasi smuikas- ašaros žydi.
Ilgesiu vipra valso aidai:
“Kai mylimasis mano palydi,
Širdis plasnoja, dega veidai.”

Supasi žvaigždes plačioj padangėj,
Supasi lapai mėnesienoj.
Koks žiedas skečias jaunoj krūtinėj?
Koks aidas virpa tavo dainoj?

Mirtis –gyvibė, ašros- džiaugsmas.
Visur šešeliai kloja takus.
Tik tavo dainos- mano pasaulis.
Tik tavo akys- mano dangus.

Vakaro smuiko mylimos dainos
Sapnais supuoja ilgas naktis,
Kad nenutiltu, kad nenumirtu,
Kol mano ryto saule prašvis.

ВЕЧЕРНЯЯ СКРИПКА

Капают слезы- скрипка страдает,
Вальсом тоскливым струны звучат.
«Когда любимый меня провожает
Сердце трепещет, щеки горят.»

Звезды колышутся в такт в поднебесьи,
Кружатся листья под бледной луной.
Что за мелодия слышится в песне?
Что расцветает в груди молодой?

Жизнь или смерть, слезы ли радость-
Тень между ними тропинку найдет.
Песни твои- это все, что мне надо,
Очи твои- это небо мое.

Скрипка вечерние песни поет
В долгие ночи, баюкая сны,
Чтоб не умолкнуть, пока не взойдет
Солнце моей долгожданной весны.

IŠ NAMŲ

Mane lydėjo kalnai, lankos,
Dundėjo vieškeliai, takai. —
Pasauli, — tavo glaudžios rankos, —
Mane kaip kūdikįi laikai.

O jei pavasaris vaikystės, —
Lange šypsodams, žaisti šauks
Ir saules pasakas sakys man, —
Vis tiek manęs nebesulauks.

Mano namai jau plačios jūrės,
Kur klkia paukščiai alkani,
Kur vėtroj plakas baltos burės
Ir šaukia toliai mėlyni.

ИЗ ДОМА

Меня провожали поля и луга,
Тропинка за мною бежала.
И ласково мира большая рука
Меня как ребенка держала.

И если весеннее детство зовет
В окно, улыбаясь, играть,
А солнце со сказкою утром встает-
Не стоит меня ожидать.

Мой дом теперь – это широкий простор,
Где чайки морские кричат,
Где ветер трепещущий парус простер
И дали зовет синева.

IŠVAKARĖS

Paskutinį mano meilės lašą
Aš išgersiu šiandien su tavim.
O rytoj: tave likimas neša,
Aš liekuosi kurvina širdim.

Ir budėsiu sutemu šešeliuos-
Man naktis akių nebesimerks,
Ir sapnai širdies jau nebedžiugins,
Ir kaip jūra mano siela verks.

Lauksiu dieną, lauksiu ilgą naktį,
Skausmo glėby lauksiu lig aušros.
Gal bent tuomet teks tave sutikti,
Kai trimitai mirties marša gros.

Aš išgersiu šiandie paskutinę
Laimės taurę su tavim kartu.
O rytoj, man peilį i krūtinė
Smeigės, iškeliausi tu.

ВЕЧЕРНЕЕ

Последнюю каплю своей любви
Я выпью сегодня с тобой.
А завтра судьба уже нас разлучит-
Останусь с кровавой душой.

И буду подолгу у ночи в тени
Печальных я глаз не смыкать.
И будут не в радость мне ясные дни,
Как морю душе зарыдать.

Я жду, день ли ночь – мне уже все равно,
Объятий твоих до зари.
А может быть встретиться нам суждено
Как траурный марш зазвучит?

Я выпью сегодня последний бокал
Счастья вместе с тобой.
А завтра твой нож поразит наповал-
Уедешь, любимый мой!

SAULĖS KELIAS

Žiūrek- mums saulė kelią
Vaivorykštem nudažo,
Mus pusnuogius apkloja
Ji šilko spinduliais. —

Nušviesk ilgai, saulele,
Gyvenimą mūus gražų!-
Paskui naktis akloji
Ties jūra nusileis…

СОЛНЦЕ ВСТАЕТ

Встает, смотри-ка, солнце
И радугой сияет
Лучами, словно шелком
Нас, сирых, одевает.

Свети, не уставая-
Как хорошо сейчас.
Ведь после ночь слепая
Утопит в море нас.

ВЕЙМАР

Такой спокойный вечер и прохладный,
Таинственный, как смолкнувшая флейта.
Нет дома у меня и мне не надо.
Ни прошлого, ни будущего нету.

Иду неторопливыми шагами,
С аллеею беседуя как- будто.
И ряд гробниц плывет перед глазами,
Таинственности создавая чудо.

И впору Маргарите появиться,
Где в свете ламп колышатся гробницы.
И будто не было столетий этих двух,
И кажется, что встречу Гете дух.

KAIP TAVE MYLĖTAU

O,jei pamatyti
Dar kada galėtau,
Kaip tave mylėtau,
Kaip tave mylėtau.

Kad nuo akmenėlių
Kojelės nevargtų,
Aš būtau žolelė
Po tavo kojelių.

Kad kaitri saulelė
Tau neįkyrėtu,
Būtau debesėliv
Virš tavo galvelės.

Kad nepūstų vėjai,
Lietūs neužlytų,
Saulele tekėtau,
Žvaigždele žibėtau.

--------------------
Žeme Žemynėle
Juodoji močiute,
Kodėl tu prislėgei
Mylimą širdelę?

КАК ТЕБЯ Б ЛЮБИЛА

Ах, когда могла бы,
Да не поздно было,
Как тебя б любила,
Как тебя б любила!

Чтоб твои не мучал
Ноги острый камень,
Я была бы травкой
Мягкой под ногами.

Чтобы жарким летом
Солнце не палило,
Над твоей головкой
Облаком ходило.

Ветром чтоб не дуло,
Дождем не мочило-
Солнышком вставало,
Звездочкой светила.
-------------------
Ты Земля-землица
Совести не знаешь-
Ни за что любимых
К себе забираешь.

SENELĖS PASAKA

Apšerkšnije mūsų žiemos
Balta balta – kur dairais. —
Ilgas pasakas mažiemus
Seka pirkoj vakarais.

Apie klaidžią sniego pūgą,
Saulės nukirptas kasas. —
Apie žąsiną moliugą,
Kur išskrido į dausas. —

Apire vilką, balta mešką
Burtus, išdaigas velniu-
Apie vandenis, kur teška
Iš sidabro šulinių.

Apie trečią brolį Jonąa-
Koks jis raitelis puikus,
Apie Eglę- žalčio žmoną,
Medžiais paverstus vaikus.

Kaip našlaitė nusiminus
Grižo tuščiomis atgal…
Brenda pušys per pusnynus
Ir išbrist nekaip negal. —

Pusnynuos nykštukai miega-
Aukso žuvys po ledu-
Bėga ragana per sniega
Nepalikdama pėdų.

Našlaitele gero būdo-
O jos pamotė pikta…
Bet… senelė užusnūdo-
Ir jos pasaka baigta.

БАБУШКИНЫ СКАЗКИ

А когда зима на свете
И вокруг снега лежат,
Возле печки сказки детям
Бесконечные звучат.

Будут слушать сказки долго
Про литовских королей,
Про медвежью лапу, волка
И про шалости чертей.

Эгле пролитые слезы-
Королевы всех ужей,
В клен осину и березу
Превратившую детей.

Гномы спят в сугробах снега,
Рыбка подо льдом лежит.
Не увидеть ведьмы следа,
Когда по снегу бежит.

Горя сирота хлебнула,
Нет у падчериц сердец…
Только бабушка уснула,
Тут и сказочке конец.

AŠ NENORIU MIRTI

Amžius tu šlamėesi
Šilkalape uosi. —
O naktim žvaigždėtom
Vasaros šiltos
Tyliame pavėsy,
Kai šakom sūpuosi,
Šimtąkart girdėta
Meilę čia kartos.

Aš nenoriu mirti
Nei žemelej pūti, —
Aš gyventi trokštu
Su tavim drauge!-
Aš nenoriu mirti!-
Geriau uosiu būuti,
Šaltu akmens bokštu,
Mažyte sraige.

Я НЕ ХОЧУ УМИРАТЬ

Вечно, ты, осина
Листьями трепещешь-
Темной звездной ночью,
Теплым летним днем.
Ты в тиши прохлады
Ветками качала-
Сотни раз на свете
Про любовь слыхала.

Не желаю смерти,
В Землю-мать ложитья,
Жить желаю вечно,
Милый друг, с тобой.
Не желаю смерти-
Лучше быть осиной,
Серым камнем в башне,
Маленькой осой.

TU NUBUSI

Tu nubusi vidury nakties. —
Miško vejai su tavim kalbės
Ir beržai rankas i dangų ties
Sveikint gerves, grįžtančias gulbes.

O pavasaris žarstys žvaigždes
Ir tvoras ir pavartes vartys.
Pro skylėtas baltas paklodes
Kils ir šiaušis dirvos varputys.

Paskutini smūgi iš peties
Gaus žema. Ir nemuneliai plauks.
Tu nubusi vidury nakties. —
Tai gimtoji žeme tave šauks.

ТЫ ПРОСНЕШЬСЯ

Ты проснешься посредине ночи-
Ветер леса постучит, захочет
Рассказать, как ветками качает-
Журавлей вернувшихся встречает.

Сыплет в небо звездами весна-
Все вверх дном перевернет она,
А сквозь дыры снежных простыней
Прорастают колоски полей.

Получи удар с плеча, зима.
Пусть очнутся реки ото сна…
Ты проснешься посредине ночи
Лишь весна позвать тебя захочет.

AKMENĖLIS TURI ŠALTĄ ŠIRDĮ

Leisk man prie ugneles pasišildiyt
Nevaryk į vieškelio audras!
Akmenėlis turi šaltą širdį-
Ir mažos našlaitės nesupras.

Skrenda gervės, skrenda mano dienos, —
Kad galečiau ranką joms paduot!
Aš skurdi- skurdesne už rugenas. —
Begalinė širdgėla- ruduo.

Iki žemes vėtra beržą lanksto, —
Ne berželį- o veikiau mane. —
Šiandie dar minu aš tave slenkstį-
O rytoj- tamsioji nežinia.

Leisk man pre ugneės pasyšildyt, —
Nevaryk į rudenio audras!
Akmenelis turi šaltą širdįi, —
Kas ta širdgėlą rudenę besupras?

У КАМНЯ ХОЛОДНОЕ СЕРДЦЕ

Пусти меня к огню погреться,
Не прогоняй же в темноту.
У камня- каменное сердце-
Не пожалеет сироту.

Тем журавлям, что пролетают
Хотела б руку я подать,
Но только я – стерня пустая,
С которой зерен не собрать.

Березу ветер как сгибает-
Судьба меня так веткой гнет.
Порог сегодня обиваю,
А завтра кто меня найдет?

Пусти меня к огню погреться,
Покуда буря не пройдет.
У камня- каменное сердце-
Осенней грусти не поймет.

LAUKNĖS OBELYS

Laukinės obelys ir kriaušės
Lyg apsnigtos- į žemę linksta. —
Seniai nematė šios pakriaušes
Gegužio draugo – tokio linksmo.

O tokia meilė- tokia meilė
Žiedu žiedais žeduotai žemei!
Regiu, — kaip prešas prešui peilį
Kraujotajį krūtinėn remia.

Kad žodžiai sunkus šie – tikriausia
Nie vienas man prikišt galėtu, —
Lyg bomba sprogstanti kad rausias
Ant pievų kvepiančiu gėlėtu.

Juos kelia duobės tarsi žaizdos,
Užgijusios ant šių pašlaičių—
Ir temdo žiedus kraujo vaiždas
Ir dainas- ašaros našlaičiu.

Kad nerimas į širdįi graušis,
Pasauli mano, — būkį linksmas!
Laukinės obelys ir kriaušes
Baltais žiedas į žemę linksta.

ДИКИЕ ЯБЛОНИ

Цветут уже дикие яблони, груши,
Как снегом обсыпаны, гнутся к земле.
Давно это чудо не грело мне душу.
Друг, май, как же я благодарна тебе!

Какая любовь! Любовь уж такая-
Цветочек к цветку расцветает земля.
А рядом – ножом враг врага поражает
И крови людской проливают моря.

Да, эти слова говорить мне жестоко,
Но кто пожелает за них упрекнуть?
Ведь бомбы взрываются здесь, недалеко-
На этом чудесном пахучем лугу.

Ведь ямы дорог нынче будто бы раны,
Уже заживают на этих холмах.
Но даже кровавы цветы на полянах,
А вольная песня- в сиротских слезах.

И если сейчас тебя муки грызут,
Мой мир, я желаю веселья тебе-
Ведь дикие яблони, груши цветут
И клонятся белые ветки к земле.

IŠ M.K. ČIURLIONIO PAVEIKSLŲ

1.PAVASARIS

Pavasaris—
Dainuot ims alyva. —
Upelė virpa – vėl gyva.
Padangiu nemunu pietys
Ritena debesų lytis.

Pavasaris—
Berželio šakele srovena
Jo žalsvas kraujas- kraujas mano.
O laisvės nerimas lakus
Su vėju gairina laukus.

Ant balto debesio nutūpęs, —
Tai gluosniu linkčioja pre upės, —
Kregžde nuskrieja per lakus
Tai laisvės nerimas lakus.

O varpas šimtą kartų šauks man-
Vis meilę, džiaugsmą- meilę, džiaugsmą:
Laimingas būki, žemės broli!

Širdies žirgelis duoda šūolį—
Be kelio,tako- per laukus
Tai laisvės nerimas lakus!

ИЗ КАРТИН К.ЧЮРЛЕНИСА

1. Весна.

Весна:
Поет сирень-подруга.
Журчит ручей — опять живой.
И облака, как льдинки, с юга
Опять плывут над головой.

Весна:
У веток пульс набух,
Их кровь зеленая- моя.
Свободы беспокойный дух
Как ветер просквозил поля.

И, с головою в облаках,
Качают ивы сотни рук.
И ласточка летит в полях…

Свободы беспокойный дух.

И колокол сто раз звучал:
Любовь и радость. Вновь: любовь
И радость нам желал.
Земные братья, счастья вам!
Как конь, помчавшись по полям,
Затрепетало сердце вдруг…

Свободы беспокойный дух.

2.SKRENDA NEGANDA JUODA.
Skrenda neganda juoda...

Žemės džiaugsmo valanda:
Ties bedugnėm plaštakėlės-
Vienadienės lauko gėlės.

Pienė pievos vidury-
Pasipūtusi- puri.
Lig ta pienė pasipūtęs
Žadžia pievoje vaikutis:

— Mano pienė ta papurus, —
Lankstos man žiedų kepurės.
Ir drugiai ties bedugne
Plasa? Sveikina mane.

Mano saulė – visada.

Skrenda neganda juoda.

Šliaužia didelis šešėlis. —
Merkias saulė, vysta gelės.
Sparnų viesulas šiurpus
Pienę baltają nupūs.

O vaikutis žaidžia vis. —
Neapsakomai žavi
Žemės džiaugsmo valanda.

Skrenda neganda juoda.

2.ЛЕТИТ ЧЕРНАЯ БЕДА
Летит черная беда…

В час веселия Земли
Здесь, над бездной- мотыльки
На цветах полей.

Одуванчик цветет,
Щеки надувает,
Будто одуванчик тот
С малышом играет:

«Это шлет он привет
Кепкою любезно.
Машут крылышками мне
Бабочки над бездной.

Мое солнце- навсегда!»

Летит черная беда…

Тени мрачные поплыли,
Солнце меркнет- вихрь летит
От его ужасных крыльев
Одуванчик облетит.

А ребенок все играет
Удивительно красив
В час веселия Земли.

Летит черная беда…

3.ŽYDI SAULĖ.
Žydi saulė raudonais žiedais.
Paskutine kartą žydi saule—
Man vienam ji pražydės juodai...
J gražus, dainuojantis pasauli!

Glaudžias gluosniai kiparisų bokštais.
Nebeverks širdis ir nebemyės.
Ir įpras ji nieko nebetrokšti—
Tyliai vysta nukrista žolė.

Mylimoji, tu išbalus nešies, —
Šaltą urną –glaus šilit delnai.
Tai širdies karščiausias kraujo lašas. —
Tau draugystės mūsų pelenai.

Kyla saule.Raudonais žiedais
Nubarstys ji žalią slenį—
Man vienam jinai žydės juodai
Pro drėnai alsuojančia velėna.

3.ЦВЕТЕТ СОЛНЦЕ

Цветет солнце красными цветами.
Может быть, последний раз цветет.
Для меня лишь черным расцвтает
Чудный мир, что радостно поет.

К тополю склонюсь я головой…
Не полюбит и не зарыдает
Сердце, ничего не пожелает-
Тихо вянет скошенной травой.

Ты, бледнея, теплыми руками
Холод урны прижимаешь нежно.
Это сердца жаркой крови капли,
Это пепел нашей дружбы прежней.

Снова солнце красное поднялось,
Красным цветом мир засыпать хочет.
Мне же солнце черным показалось
С черными цветами влажной почвы.

4.ŠAULYS.
Riėda saule-
Ugnies kamuolys. —
Per pasaulį
Žygiuoja šaulys.

Šalta žemėje, liūdna tenai:
Dengia saulę juodi slibinai.
Juodo paukščio sparnai dideli,
Pro šešėlius pažvelgt negali.

Saule degantį
Šaulį prašau:
— Juodą negandos
Paukštį nušauk.

Itempta raumenų geležis, —
Kad laisva būtų žemė graži.
Kad sušiltų, atgytų gamta, —
Raumenų geležis įtempta.

Saulė kaitins
Vėl jūras, žemes.
Saulės kraitį
Sukrausim ir mes.

4.СТРЕЛЕЦ
По небу солнце
Катит Творец,
Смело по миру
Шагает стрелец.

Холодно здесь на земле и уныло,
Черными крыльями солнце закрыло.
И через теней мрачную мглу
Солнца я свет разглядеть не могу.

Чтоб солнце сияло
Опять для людей,
Черную птицу
Прошу я — убей.

И напрягаются мышцы стрельца,
Чтоб рассчитаться зо злом до конца.
Чтобы природа опять ожила,
Воля железные мышцы свела…

Солнце теплом
Землю вновь озарит.
Солнца богатство
И мы сотворим.

5.DRAUGYSTĖ

Tekeikia prakeiksmu pasaulį
Išsekę lūpos pranašų!
Draugystę mano tau- kaip saulę,
Kaip švesų ilgesį nešu.

Ak, ilgos naktys, juodos delčios, —
Padangės pilnos debesų.
O vis dėlto- sakyk, kodėl čia,
Kodėl taip žemėje šviesu?

Jei tu manai, kad saule-klysti.
Ne saulė teka mum kasryt. —
Tai mūsų didelė draugystė,
Mus kraujo muzika skaidri.

Dėl jos ir žemėje gyvenam,
Dainuojame dainas dėl jos. —
Dėl jos ir nemunai srovena,
Ir ošia girios žaliosios.

5.ДРУЖБА

Пусть проклинает мир пророк
Иссохшими губами,
Как солнце, дружбу я зажег-
Тебе несу руками.

Завесой черной ночь лежит.
И все заволокло,
А, все-же, почему, скажи,
Так на земле светло?

Ты думаешь от солнца? Нет,
Хоть солнце и встает,
Но только дружбы теплый свет
У нас в душе поет.

Ведь ради дружбы и живут,
И песня ей звучит,
И реки по земле текут,
Зеленый бор шумит.

6.PIENĖ

Piene,piene- nuostabi gėlene,
Ko tu rymai vėjų pabarėly?
Kur priglausi baltają galvelę?
Kur užsnūsi vėlų vakarėlį?

Pučia vėjas, plaukelius kedena, —
Baltus plaukus nuo galvelės rauna.
Per dirvoną, rudenio laukelį
Neša pienės baltajį pūkelį.

Piene, piene- mano tu gėlele,
Gaila tavo man baltos galvelės.
Gaila mano vargo jaunystėlės-
Išblaškytos vėjų pabarėly. —

Kad pavirstau pilku lauko smėliu, —
Kad giliai žemelėje gulėtau.
Kad nugrimztau šaltu akmenėliu, —
Nemunėlis kad vieršum tekėtų—

6.ОДУВАНЧИК
Одуванчик-цветок, белые пушинки,
Размечтался о чем прямо на тропинке?
Где головку свою белую приклонишь?
На кого белый пух с головы уронишь?

Веет ветер, твои волосы цепляет
И пушинки с твоей головы срывает.
И несутся они по полям осенним
Вдаль с любым ветерка легким дуновеньем.

Одуванчик родной, одуванчик милый,
Жаль твоей головы беленькой, красивой.
Бедной юности мне жалко, что пропала-
По опушке ее ветром разбросало.

Лучше б серым песком я бы в поле стала,
Глубоко под землей тем песком лежала
Или камнем на дно я легла холодным,
Чтоб река надо мной потекла свободно.

BALTU KELIU

Keliu varpeliai skamba ir skamba,
Namai ir medžiai greitai prabėga. —
Visur taip balta, balta ir lygu, —
Tik juodos akys žiuri pro sniega.

Prašyk, maldauki – ko tiktai nori:
Šiandie aš nieko neatsakysiu!
Pasaka dėvi žvaigždžiu karoliais, —
Balti pasauliai mano akyse.

Viesulu skrendam- ( kur apsistosim?)
Keliu snieguotu ir nepramintu. —
Vienas tik vardas širdy liepsnos man
Naujujų metų skaidriu žibintu.

БЕЛАЯ ДОРОГА

Колокольчики трезвонят
И дома бегут назад.
На дороге в белом поле
Только черные глаза.

Ты проси, чего захочешь-
Я не в чем не откажу.
Жемчугами звездной ночи
Белый мир я наряжу.

Кони пусть несут лихие
Нас по снежной целине
И твое родное имя
Пусть в дороге светит мне.

KALEDOS

Ei, kaledos. Šventė ši-
Nuotaka baltoji/
Šiandie tu pas mus vieši,
Su visais kvatoji.

Platūs vieškeliai- balti.
Žirgai pusni spardo.
Eglių bokštai apsnigti, —
Tai pilis be vardo.

Ko šarmoti taip žirgai?
— Nuotaka važiavo.
Ko rausvi jaunų veidai?
— Nuotaka bučiavo.

Kas už šydo – paslaptis?
Už to balto šydo—
Saule teka ateiis?
Ar krauju pražydo?

Ei, kaledos. Laimė mūs-
Tolima, miglota.
Kaip varpelis neramus,
Kaip išbalę plotai.

КОЛЯДА

Эй, коляда! Рождества
Белая невеста!
В день веселый колдовства
Смеху всюду место.

Вихри снежные метели
Кони топчут в пляске,
А вершины снежных елей
Словно замки в сказке.

Куда мчишься, тройка-птица?
— Невесту везу я!
Почему румяны лица?
— Невеста целует!

Что за белою фатой
Тайну нам скрывают?
Солнце будущего ждет
Или кровь играет?

Эй,коляда! Счастье вновь
Далеко, туманно…
Словно звуки бубенцов,
Белые поляны.

VELYKŲ RYTĄ

Tyla- rytinio džiaugsmo maldos.
Keliuose žmonės tartum vėlės.
Varpai padangr pavėsuoja,
Baltąsias vėliavas iškėlę.

Į vandenyną plaukia upės…
Nakčia sukurti laužai gęsta.
I ryto saulę galvos linksta,
O širdys spinduliuos paskęsta.

Pavasarinės aukos smilksta.
Žibuoklėmis pražydo širdys.
Pasauli, džiaukis!Niekas,niekas
Junatvės juokio nenutildys.

ПАСХАЛЬНОЕ УТРО

Радостным утром молитва полна,
Люди, как тени, неслышны.
И в поднебесьи колокола
Белые флаги колышат.

Реки пускай к океану спешат,
Ночи костры погасают.
Люди поутру взгляды склонят-
Сердце в лучах утопает.

Жертвы весенние вознаградят
И расцветут наши души.
Радуйся, мир, ведь никто никогда
Юности смех не заглушит.

* * *
Mėnesiena.Žvaigždynai.
Kas mes esam, ar žinai?
Žmonės džiaugiasi ir verkia,
Žmonės teisia, žmonės smerkia.

Mes – tos žvaigždes, kur negęsta,
Kur sapnuos padangių skesta.
Mėnesiena. Žvaigždynai.
Mūsų gyvenimas- sapnai.

* * *
Месяц светит. Светят звезды.
Что мы знаем про себя?
Люди плачут и ликуют.
Люди судят и корят.

Мы те звезды, что не гаснут
Среди тех, что миллион.
Месяц светит. Звезды ясно
Светят.
Жизнь как будто сон.

TOLIMAS SAPNAS

Tarp žydinčnų kaštanu
Raudona bažnytėlė
Juk čia vaikystė mano!
Nejau ji grįižo vėlei?

Aš nedrąsi stovėjau
Pilorium prisiglasudus
O žmones trankai ėjo
Ir prie altoriaus spaudės.

Manęs čia nepažįsta
Pro gedulingą šydą.
Bet kojos zengt nedrįsta-
Tiek daug, tiek daugel klydę.

Sakykloj kalba –keista!
Jisai- iš Galilėjos:
— Tebūna jai atleista,
Nes daug jinai mylėjo!

Ir man be galo graudi
Malda širdy netilpo.
Vargonai gaudė, gaudė…
Ir žvakės tirpo, tirpo.

ДАЛЕКИЙ СОН

Среди цветущих каштанов
Красный стоит костел.
Неужто во сне этом странном
Вернулось детство мое?

К решетке исповедальни
Прижалась несмело я,
А люди шли беспрестанно,
Толпились у алтаря.

Ну, разве меня здесь узнают
Сквозь траурную вуаль?
Но как я несмело шагаю
И как спотыкаюсь я.

Из исповедальни строго
Раздался голос Его:
«За то, что любила много
Будет ей прощено!»

Сердце от слов тех щемит,
Молитвою переполняет…
Орган все гудит, гудит…
А свечи все тают, тают.

PRIE DIDELIO KELIO

Prie didelio kelio stovejom- žurejom…
O liūdesiai gūdūs kelių didelių!
Nuėjo, nuėjo…žurekit! – nuėjo
Pavasaris mūsų didžiuoju keliu!

Uz kalno, uz juodo pavasaris nyko
Su gestančia saule, su balta diena…
Ištįso prieš mus be dainų, be vainikų
Nutilus pakalnė – šalta ir liūdna.

Ir gluosniais mes virtom prie didelio kelio,
Beržais svyrūnėliais prie stepės plačios.
Ir svyra mums šakos, ir krinta lapeliai,
Ir veria mus speigas lig šerdies pacios.

У БОЛЬШОЙ ДОРОГИ

Смотри: у дороги стоим мы с тобой.
О страшное горе дороги большой!
Весна, что надеждою нашей была
По этой дороге навеки ушла.

За черную гору ушла белым днем.
Мы нашей весны никогда не вернем.
Теперь не надейся и вдаль не гляди-
Лишь эта дорога у нас впереди.

Мы ивы плакучие здесь на пути,
Березы, поникшие в вольной степи.
И клонятся ветки и листья летят,
И холод дороги – от сердца до пят.

AMŽINAS KELEVI

Eitum, prusiglaustum prie peties gegužio. —
Ko gi apsiniaukęs- lyg ruduo nykus?
Balti sodai linksta, sodus bitė ūžia, —
Pinasi ramunės baltus vainikus.

Jaunu kūnu jaučiam driegną juodą žemę. —
Žmogui darbininkui poilsis brangus. —
O rytoj- su saule! Giedrią dieną lemia
Blaivas ir spalvingas vakaro dangus.

Laimindama skrenda gero derliaus deivė.
Tankus vasarojus. Varpa bus brandi. —
O kodėl tu, žmogau, amžinas keleivi,
Šioj didžiulėj žemėj vetos nerandi?

ВЕЧНЫЙ ПУТЕШЕСТВЕННИК

Эй, к плечу теснее прижимайся мая-
Небо обложило, как осенним днем
Но сады в цветеньи. И пчела летает,
И венки ромашки наплели кругом.

Юным телом жадно чернозем вдыхаем-
Отдых работяге дорог как всегда.
А поутру- с солнцем! Ясным день бывает,
Если чистым небом вечер подгадал.

Бог благославлавляет все, что ты посеял-
Урожай богатый колосом хорош.
Что ж ты, человече, вечный непоседа,
На земле огромной места не найдешь?

AR ŽIBURĖLIS LAUKS

Atimkit iš manęs
Tą skurdujį pejzaža.
Dirvonų tuos laukus
Padangės svetimos.

Palikit man tik beržą
Ir tą žiedelį mažą,
Prigludusį
Prie žemės mylymos.

Tas beržas –tai jisai-
Svyruoja vėtroj vienas.
Tas lino žiedas-
Žvilgsnis jo ramus.

Aš,rodosi, basa
Stybčioju per rugienas
Į tolimus,
Į paliktus namus.

Ar žiburelis lauks
Tą vakarą rudenį, —
Pro eglių sutemas
Man draugiškai mirgės?

Ar šaltis gal nusmelks:
Čia nieks nebegyvena…
Tik gervių virtinės
Padangėmis girgsės.

ЖДЕТ ЛИ ОГОНЕК?

Я прошу: у меня
Свой пейзаж забери
И пустые поля,
Что под небом чужим.

А березу оставь,
Да любимый цветок,
Что в родимом краю
Появиться лишь мог.

Та береза, она
Все под ветром шумит,
А цветок синий льна
Ясным взглядом глядит.

И все кажется мне,
Что скачу босиком
Я по колкой траве
В свой оставленный дом.

И, мерцая в окне,
Огонек ждет меня…
Это кажется мне.
Нету в доме огня.

Здесь никто не живет,
Холод щиплет меня.
В поднебесье зовет
Только клик журавля.

* * *
“Praneški, juodas varne,žinią
Į mano gimtinius namus…”

Jei aš nesugrįžčiau,
Jei likčiau gulėti
Toj žemėj derlingoj,
Šaltoj svetimoj…

Kodėl aš ne rykštė,
Linguojanti vėtroj,
Ar Nemuno žvirgždas
Gelmiųu sutemoj?

Kuo nori, ten bučiau:
Pakopa prie slensčio, —
Tegu mano veidą
Bedildo kančia.

Nameliai namučiai,
Aš jums nusilensčiau
Kaip elgeta eidams
Pro šali vogčia

Jei nekad negrįžtau...,
Ir mano kapelio,
Suminto, bedalio,
Draugai čia nerastų, —

Per gūduji mišką,
Per svetimą šalį
Tu skriski dainele,
Į mylimą kraštą.

* * *
«Снеси ,черный ворон, весть
В мой родной дом»

Если не вернусь я
И лежать останусь
Здесь, в земле обильной,
Мерзлой и чужой…

Почему не ветка
Я, что ветром гнется,
Почему не галька
В глубине речной?

Кем захочешь, буду:
Ступенькой порожка,
Чье лицо страдает
Век под каблуком…

А дома-домишки
Пусть вам остаются-
Нищею пройду
Стороной тайком…

Если не вернусь я…
И моей могилки
Брошенной, заросшей
Не найдут друзья,

Пусть сквозь лес суровый
Из чужой сторонки
Долетит хоть песня
В милые края.

DIDELIAM NAME

Dideliam name maži našlaičiai,
Svetimose gatvės paklydę.
O namelis mūsų prie pašlaičiu,
Kur pro sniegą palaidžiukai žydi.

Oi, žydėk, žydėk, obelėle!
Tu sausa žydėki, be lapeliu!
O kaip man žydėt užmirštuolėlei?
O kaip man sugrįžti tokį kelią?

Pučia pučia vėjas vakarinis,
Neša lietų, debesėlį rūstų.
Aš prašau jįi, kad nors kokią žinią,
Kad žodelį vieną man atpūstų.

В БОЛЬШОМ ДОМЕ

В этом доме большом малые сиротки,
Заблудились они в улицах чужих.
И теперь тут живут в доме на пригорке
И подснежник цветет на полянке их.

Ой, цвети, ты, цвети, яблонька родная!
Без листочков цвети, веточкой сухой.
Как забытой бы мне расцвести, не знаю
Да вернуться домой тропкою какой?

Ветер к вечеру злой задувает снова,
Дождь несет, облаков серую беду…
Я все жду, не дождусь знака хоть какого,
Хоть бы слово одно ветер мне надул.

VĖL SNIEGTI

Prie Baltijos – gimtinės jūuros,
Lyg veidą glosto man banga…
Ne- ašaros vien teka sūrios:
Tėvynės ilgesio liga.

Tu vėl sukaustyta, vėl pančiuos,
Nelaisvėn išvežti vaikai…
Man drasko širdįi tavo kančios,
Nors tu ir nieko nesakai.

Toli…Tavęes man nepasiekti
Ir tavo balso negirdėt.
Vėl svetima žiema, vėl sniegti…
Ir neatskris laisva kregždė .

Gyvenimo atsisakyti?
Tik nevergaut, tik nevergaut!
Jei nepagysiu, pasakykit,
Kaip ja, venintele, sirgau.

СНОВА ИДЕТ СНЕГ

У Балтии, моря родного,
Гладит будто лицо волна-
Нет, то горькие слезы, то снова
По Родине милой тоска.

Опять ты, родная, в оковах,
В неволю гонят детей.
И душу терзаешь мне снова
Молчанием муки своей.

Отсюда ты так далеко-
Твой голос не услыхать.
Средь снежной зимы чужой
Мне ласточки не встречать.

Жизнь ли свою оборвать?
Только б не быть рабом,
Только б успеть сказать,
Что болею тобой давно.

ПОЧЕМУ МОЛЧИТ ЗЕМЛЯ?

Почему, скажи мне, так земля безмолвна?
Ни словечка ночью, ни словечка днем.
Неужели, мама, ей совсем не больно,
Что ее пытают каждый раз огнем?

Да, она шагает по дороге вечной
Молча. Не услышишь жалоб, горьких слов.
Страшно ей напиться крови человечей,
Радостно цвести ей сотнями цветов.

Кто вернулся в Землю, тот замолк навеки.
Никогда не встанет, снова не взойдет.
Земляникой красной под кустами встретит.
Желтеньким песочком ветер разметет.

Почему?-Не знаю. Неизвестно людям,
Знаю только точно, раз уж ты спросил,
Только тот не сгинет и бессмертным будет,
Кто за эту Землю голову сложил.

LAKŠTINGALA NEGALI NEČULBĖTI

Kai po šalnų pradės žydėt alyvos, —
Lakštingala negali nečiulbeti…
Tegul griuvesių akys dar negyvos,
Te veškeliai išmalti ir duobėti,

Ir kvapas parako, lavonų
Dar tebetvyro ant plikų dirvonu…

Išliginsim kelius, užsėsime laukus.
Gimtasis židinys bus vėl jaukus.

O aušros vasaros ankstyvos
Mūs darbštumu turės stebėtis.
Jau šalnos baigiasi. Žydes alyvos…
Lakštingala negali nečulbeti.

СОЛОВЕЙ НЕ МОЖЕТ НЕ ПЕТЬ

Как после холодов сирень цвести начнет,
Не стерпит соловей, сейчас же запоет.

Пускай руин глаза еще мертвы
И нет дорог, воронки лишь и рвы.

А воздух только порохом пропах
Да трупами на брошенных полях.

Посеем рожь, дороги проведем,
Вновь с очагом уютным будет дом.

И сможем трудолюбием опять
Весенние мы зори удивлять.

Да, холода прошли. Сирень цветет.
И соловей об этом нам поет.

LAUK MANĘS

Nemune ledai išplauks,
Obelys pabals.
Parymok, manęs palauk
Prie baltos obels.

Parugėm gelsvom basa
Vasara prabėgs.
Mėnesienoje rasa
Ašara žibes.

Bus ruduo. Atjos šiaurys.
Obelys pagels.
Lauk mane pavakary
Vėtroj prie obels.

Šaltis išrašys languos
Tulpes, ramunes.
Negyvuos žiemos speiguos
Tujen lauk manęs.

Jei dar myli, jei brangus,
Jei manim tiki, —
Dregnas apkasas man bus
Tėviške jauki.

Ir tu būsi taip arti, —
Jausiu prie šalies…
Ir aplenks mane mirtis,
Ir kulka nelies.

ЖДИ МЕНЯ

Лед на речке поплывет,
Зацветет земля.
Загрустит и ждать придет
Кто-то в сад меня.

Тропкой мимо ржи, босым
Лето пробежит.
Там, где капелька росы
Как слеза блестит.

Будет осень- холод мчит,
Сад твой пожелтеет.
Но как холод прилетит
Жди меня сильнее.

Холод будет рисовать
На окне ромашки,
Но и в холод ожидать
Будешь ты как раньше.

Если любишь, дорог я,
Мне ты доверяешь-
Ты окопом для меня,
Будешь, дорогая.

Так близка ты будешь мне,
Что никто не сгубит:
Обойдет сторонкой смерть
И не тронут пули.

* * *
Tu žiedelio nenumauk,
Nenukirpk kasų!
Ilgai laukus, dar palauk, —
Grįšiu, iš tiesų.

Vėliavas nuleistas neš, —
Žuvusi mines.
Netikeki. Grįšiu aš.
Grįšiu. Lauk manęs.

Akmenys paplentėm kauks.
Sužaliuos lažda.
Lauk manęs, kai nebelauks
Niekas niekada.

* * *
Ты колечко не снимай,
Не стриги косу.
Долго ждала? Ожидай-
Я еще приду.

Знамя спущенным несут-
Павших помяни…
И не верь, что не вернусь-
Непременно жди.

Пусть хоть камни завопят,
Посох зацветет.
Жди когда совсем нельзя
И никто не ждет.

SESUO ŽYDROJI -VILIJA

Vilnele ,bėk i Viliją,
O Vilija –įI Nemuną, —
Sakyk: tevynę mylime
Labiau mes už gyvenimą.

Kovas kovoję –kruvini
Sugrįžtame, sugrįžtame
Žaizdas nuplausim vandeny,
Žalias šilkais aprišime.

Kiekvens akmuo prakalbintas,
Koki mes vyrai, pasakys, —
Kaip priešo šalmus skaldėme,
Mirtis kaip merkė jų akis.

Sesuo židroji –Vilija,
Skubėk, skubėk I Nemuną, —
Sakyk kad laisvę mylime
Labiau mes už gyvenimą.

СЕСТРА ГОЛУБАЯ ВИЛИЯ

Течет Вильняле в Вилию,
От Вилии до Немана,
Отчизну любим милую
Мы больше жизни, верно.

Борьба идет кровавая.
Вернемся ,мы уверены.
Водой омоем раны мы,
Повяжем шелком зелени.

Любой тут камень скажет:
Мужское время было:
Шлем разрубали вражий-
Им смерть глаза закрыла.

Сестрица речка Вилия,
Спеши, спеши до Немана.
Скажи свободу милую
Дороже жизни ценим мы.

ATEIK!

Daug mėnesių karo praėjo,
Dienų daug lig tankai sunkių.
Aš dieną ir naktį ilgejaus
Saulelės tavo akių.

Lig vakar – prie kiemo vartelių…
Žvilgsniu palydėjai mane…
Nė karto, nė vieno kartelio
Tavęs neregėjau sapne.

Ateik! Nekalbėk, būki rūstus-
Aš džiaugsiuos tavim ir tokiu.
Tėvynės oro man trūkstą,
Saulelės tavo akių.

ПРИДИ!

Много месяцев этой войне.
Дни как танк тяжелы шагают.
День и ночь я грущу о тебе,
Ясных глаз мне твоих не хватает.

Что ни вечер – я у ворот,
Взгляд твой ласковый вспомнился мне.
Почему не разочка за год
Не видала тебя я во сне?

Так приди! Помолчим о беде.
И такому я рада сейчас.
Не хватает Родины мне,
Твоих ласковых ясных глаз.

AŠ TAU PAVYDŽIU

Aš tau pavydžiu, saulele,
Kai vakaruosna suki.
Jodoji šyirdgėla gelia
Ir mintys eina sunkyn.

Kaip ten gyvena motutė,
Mylimas draugas, sesuo?
Eidama guilti, saulute,
Spinduliu jiems pamosuok.

Aš tau pavdžiu, saulele,
Kai vakaruosna suki.
O gal jau želia žolelė
Ant meilo kapo? Sakyk!

Я ЗАВИДУЮ ТЕБЕ

Я завидовать солнцу должна,
Что на запад плывет назад.
Черной завистью удручена
Я тяжелых мыслей полна.

Как там мама моя живет
Милый друг и моя сестра?
Солнце пусть к ним домой зайдет
Чтоб лучами их обласкать.

Я завидую солнцу тогда,
Как на запад оно спешит.
Может быть, зеленеет трава
На могилке милой? Скажи.

UŽ GYVIBĘ TU BRANGESNĖ

Rieda traukinys gyvatė, —
Lik sveika, Lietuva!
Pamatysim, ko nematę
Būsim, kur nebuvęe.

Plašos miglos raistuos guli,
Žalia slėnį juosia.
Kas mums pavaduos motulę,
Kas mums pavaduos ją?

Skendame per tylų šilą
Tuo keliu plačiuoji.
Iš pušyno saule kyla,
Mus šiltai bučiuoja.

Ežeras skraidus. Dugnu jo
Akmeneliai rieda.
Lanko bitė raudonojų
Dobilėlių žiedą.

Ir skambus dangaus varpelis-
Mažas vieversėlis.
Ir šnekus sriaunus upelis,
Ir jo baltas smėilis, —

Ir tas beržas palei kelią,
Ir pušis paniurus.
Dūžgianti maža bitelė-
Žalio javo jūros, —

ЖИЗНИ ТЫ ДОРОЖЕ

Поезд тянется едва.
До свидания, Литва!
Будем там, где не бывали,
Поглядим, что не видали!

Серый утренний туман
По болоту стелет.
Кто же мать заменит нам?
Кто ее заменит?

Вот дорога убежала
Сквозь листву густую.
Из-за леса солнце встало,
Нас теплом целует.

Озера прозрачно дно,
Камушки катятся.
Пчелы в поле на цветок
Клевера садятся.

В небе чистом высоко
Жаворонка трели.
Речка быстрая течет,
Где песочек белый.

И береза там бела,
Лапы ельник клонит.
И жужжит, жужжит пчела
Над созревшим полем.

* * *
Ir tos pilkos kaimo pirkos
Suoduose sutūpę, —
Ir iš ilgesio pravirkęs
Gluosnis palei upę, —

Šviesus mestai ir mesteliai, —
Gatviės įiprastinės…
Kaip šilta gūžta paukšteliui-
Židinys gimtines.

Ir tas oras toksai lengvas…
Ir daina krūtinėj.
Baltijos plieninės bangos
Juk tai tu –Tėvinė!

Už gyvybę tu brangesnė,
Šyrdyje kur plaka.
Tas tegali pasigesti,
Ka stavęs neteko.

* * *
А избушки по садам
Смотрят сиротливо,
И от грусти плачут там
Возле речки ивы.

В городах светло и людно,
Улицы знакомы.
Как в гнезде птенцу уютно
Вечерами дома.

Волны Балтии свинцовы
Без конца и края,
Песни петь душа готова-
Все-Литва родная!

Жизни ты для нас дороже
Милая Литва!
Оценить тебя лишь может
Тот, кто потерял.

KUR BALTAS MIESTAS

Vilties gėlelė į saulę stiepės,
Jos nepakando rudenio šalnos,
Pučia ir pučia vėjas iš stėpes…
Pustė supustė pusnynų kalnus.

Kaip juos išbristi, kaip juos išplaukti?
Pavasarėlio kaip besulaukti?
Juodasiai varne, vėjo broleli,
Duok savo sparną, juodą sparnelį!

Dieną ir naktį- tartum šešelis
Skrisiu ir skrisiu- niekur nėsesiu.
Kur baltas miestas, kur Nemunėlis,
Ten aš nutūpsiu, ten pailsesiu.

ГДЕ БЕЛЫЙ ГОРОД

Тянется к солнцу надежды цветок-
Не погубил его осени холод.
Дует и дует ветер степной
И навевает снежные горы.

Как бы мне выбраться, выплыть из них,
Как бы с весной повстречаться?
Ветра брат-ворон, крылья свои
Дай, чтобы в небо подняться.

Тенью мечусь день и ночь напролет-
Места себе не найду.
Мой белый город, где Неман течет-
Там я присяду, там отдохну.

DALGILIS

Žvarbūs lietūs raižo tartum peiliai.
Dragana rudenė- klampios pelkęs.
Dalilėli, ko taip čypsi gailiai?
Ar netekęs draugo, ar išalkęs?

Sibiro jau taigos vėjai kelias,
Greit supūs ledinių snaigių pusnį.
Be pastogės- permirkę plunksnelės...
Kur nakvosi? Kur tu svečias būsi?

Aš pakviestau mažajį paukštelį
I namelio šilumą pro langą...
Dagilėli, nebeturiu namelių,
Svetima padangė mane dengia.

ЩЕГОЛ

Дождь бесконечный, промозглый пошел-
Слякоть осенняя стала болотом.
Что же так жалобно плачешь, щегол?
Голоден ты? Потерял ли кого-то?

Ветер сибирской тайги наметать
Снежные горы скоро начнет.
Где же щегол будешь ты ночевать?
В гости тебя кто, дружок, позовет?

Я бы впустила, птаха, тебя
Через окошко в домашний уют,
Только, прости, дома нет у меня-
Я ведь под небом чужим здесь живу.

ЖАЖДА

Гложет, мучит сердце жажада
Раной, выжженной однажды…

Где овечка проходила
На тропинке различить
Да росы с цветка б хватило
Эту жажаду утолить.

Там леса, поля и горы,
Бледной осени заря,
Там ручей течет зеленый
В желтых листьях сентября.

Только там меня оставит
Боль от этого огня,
Где, вздыхая, вспоминает
Мама вечером меня.

Журавли курлычат.Снова
Поутру стоит мороз
И в родник с водой зеленой
Слезы капают берез.

NAMO

Baltas rūkas jau kelias
Ties tamsia pakalne.
Šilta maža rankelę
Spaudžiu savo delne.

Iš tylos atsiduso:
— Aš nakties nebijau.
Šitas kelias juk mūsų,
Ir namelis tojau?

Mus tėtukas sutinka,
Šune Margis su juo…
Kregždės narstys aplinkui,
Ir špokai nusijuoks.

Ar tikrai, mamutėle?
— Netkrai, netikrai…
Gęsta nuostabiai tyliai
Tolimi vakarai…

Šaltas vėjas Uralo
Beria dulkėm akis…
Ar tas kelias be galo?
Ar be galo naktis?

Paukštė mažą paukštelį
Šildo plunksna švelnia…
Šilta mielą rankelę
Spaudžiu savo delne.

ДОМОЙ

Я за пригорком едва разгляжу
Белый туман от полей.
Детскую теплую ручку держу
Крепко в ладони своей.

Будто вздохнула сама тишина:
«Я ведь ночей не боюсь.
Это же наша дорога видна?
Скоро домой я вернусь?

Помнишь, у дома, где много берез,
Ласточки любят летать?
Встретит нас папа, радостный пес
Маргис примчится встречать.

Правда, ведь, мама?»- «Неправда, сынок»-
Все, что могла я сказать.
Ветер холодный Урала песок
Нам засыпает глаза.

Тихо потухнет вечер в окне,
Не успокоив сердца.
Путь бесконечным кажется мне.
Может и ночь без конца?

Птице птенца от невзгод защищать.
Та же судьба у людей:
Детскую ручку крепко держать
Буду в ладони своей.

LIETUVAI

Iš negandingų vakarų
Audrų, perkūnijų prikrauti
Lingavo debesų laivai.
Tada graži graži buvai,
Akim tyliųjų ežerų…
Lig eidama linelių rauti.

Dangus įkaito nuo žarų,
Gaisravietės žėravo baisos…
Ties vieškeliu, ties vėjotu
Nustebusi stovėjai tu
Akim tyliųjų ežerų,
Upelių kaspinais žydrasiais.

Negaila jodbėrių berų
Jaunų dienų jaunam negaila, —
Man gaila tik tavęs vienos,
Isigalvojusios, liūdnos-
Akim tyliųjųu ežerų…
Tavęes man begalingai gaila.

Ir tavo ašarų tyrų.
Jom dulkiu vieškelio nelaistyk!
Neverk daugiau ir neliūdėk!
Kovon mane tu palydėk
Akym tyliųjų ežerų…
Tau dovanų pranešiu laisvę.

ЛИТВЕ

С тех незабвенных вечеров
Среди ненастья и громов,
Где мчали лодки-облака
Твоя была прекрасна стать
С глазами тихими озер
Как-будто лен ты шла убрать.

Горит от зарева закат,
Весь мир пожарищем объят.
На ветреных путях Земли
Ты удивленная стоишь
С глазами тихими озер
И рек, что косы расплели.

Не жалко мчащихся коней,
Не жалко юным юных дней.
Мне только жаль тебя одну:
Задумчиво глядишь ты в даль
Глазами тихими озер.
Тебя мне бесконечно жаль.

Свою прозрачную слезу
На пыль дорог ты не роняй.
Не плачь и больше не грусти-
Меня на битву отпусти
С глазами тихими озер-
Тебе свободу принесу.

MAIRONIUI

Sako, mirdamas mane tu keikei,
O numiręs surūstejai dar labiau.
Ligi šiol as negaliu vis atsipeikėt:
Juk tave mylėjau ir gerbiau.

Ar galėjau iš pusiaukelės sugrįžti?
Ar galėjau –tas pačiais keliais?
Gena,gena pikto dievo rykššte, —
Atgalion ir atsigręžt neleis.

Aplink žemę skidusi su vėtrom,
Vel išgirsiu mylimus vardus.
Tik akmuo, paduotas duonos vietoj,
Bus man atpildas skurdus.

Ir nenoriu sau geresnio nieko,
Tik prie žemės prisiglaust brangios,
Būti tėeviškės arimų sliekiu,
Mėlyna rugiagėle rugiuos.

МАЙРОНИСУ

Умирая, говорят, меня ты проклял.
Умерев, казнишь еще сильней.
Неужели ты надежду отнял
Понятою быть среди людей?

Разве это та была дорога,
Где возможно было повернуть?
Гонит, гонит кнут нас злого Бога
И обратный запрещает путь.

Улететь бы мне на крыльях ветра-
Имена любимых слышать вновь…
Неужели камень вместо хлеба
Будет мне наградой за любовь?

Не молю я ни о чем ином,
Только бы с землей родною жить,
Только быть в родной земле зерном,
Синим васильком средь спелой ржи.

На першому фото: річка Неріс взимку у Вільнюсі