«У світі нема нічого досконалого, але роман «Місячний камінь» — сама досконалість».
Це слова одного з письменників про твір свого колеги по перу, хоч, як відомо, письменники не надто охочі на компліменти колегам. Але дійсно знаменитий роман Вілкі Коллінза багато хто вважає найкращим романом детективної літератури й таким, що став «засновником» цього жанру. Хоча засновником жанру, в сучасному розумінні, вважається молодший колега Коллінза — американець Едгар По, котрий, утім, творив у жанрі оповідання. Та й роман «Місячний камінь» — це значно більше, ширше, ніж детектив. Це радше соціально-психологічний твір, панорама Англії ХІХ століття.
Свого часу я визначав «рейтинг» прочитаних мною книг. І на першому місці, кращою книгою ще зі школи вважав роман Жуля Верна «Діти капітана Ґранта». Мені й зараз інколи хочеться перечитати цей захопливий твір і, можливо, знову вважати його найкращим для себе. Але вже не один рік і десятиліття на першій позиції в мене саме «Місячний камінь». Почитав його двічі уважно, без поспіху. Нині це одна з тих доволі численних у мене книг, які інколи хочеться розгорнути (і розгортаєш) на будь-якій сторінці й поринути в цю книгу. Серед таких — твори Маркеса, Цвейга, Буніна, Гоголя, Екзюпері, О. Генрі. Щодо «Місячного каменя», то річ не лише в карколомному сюжеті, коли ніхто не може зрозуміти, хто ж украв знаменитий Місячний камінь, коштовний древній індійський алмаз, і цього не знає навіть той, хто украв (!), річ не тільки в умілому поєднанні західних — європейських, англійських реалій зі східними — філософією, віруваннями, містикою Індії. Просто зачаровує сама атмосфера оповіді, яка, до того ж, ведеться від імені різних персонажів. А ще — блискучі психологічні портрети героїв твору, житейська мудрість, чисто англійський гумор.
Цікаво, що сам письменник вважав своїм кращим твором інший роман — «Жінка в білому». Так буває в літературі — різна оцінка в автора й читачів.
А тепер — про письменника. Вільям Вілкі Коллінз (8.01.1824 – 23.09.1889) , який народився і помер у Лондоні, — автор 27 романів, 15 п’єс і більш ніж півсотні оповідань.
Народився в сім’ї відомого художника Вільяма Коллінза. Отримав домашню освіту, потім вступив до приватної школи. Подорожував з родиною по Італії, Франції, вивчаючи французьку й італійську мови.
У 17 років закінчив школу і за наполяганням батька влаштувався у фірму, що торгувала чаєм. Працював там п’ять років, потім вступив на службу до суду, вивчав юриспруденцію, ставши 1851 року членом корпорації адвокатів. Це згодом дуже згодилося при написанні романів, де часто фігурують складні правові перипетії.
Перший роман Коллінза «Іолани, або Таїті, як це було» написаний 1843 року. Твір був знехтуваний видавцем 1845 року й уперше опублікований аж через півтора століття — 1999 року. А першим був виданий роман «Антоніна» (1850 р.)
У 1851 році Коллінз познайомився з Чарльзом Діккенсом, з яким подружився на все життя. Кілька творів Коллінза вперше опублікували в журналах Діккенса «Повний рік» і «Домашнє читання». Вони разом написали кілька п’єс і романів.
Молодший брат письменника Чарльз Коллінз, зять Чарльза Діккенса, був ілюстратором ряду творів брата.
Свої кращі твори Коллінз опублікував у 1860-ті роки, здобув світову популярність.
Детективний сюжет відіграє важливу роль і в романі «Жінка в білому» (1860), до речі, написаному раніше й більшому за обсягом, ніж «Місячний камінь» (1868 р.). Але це також насичений соціально-психологічний роман про зіткнення благородства й підступності, чистих ідеалів і жорстоких реалій.
Пізні твори Коллінза нерідко мають критичну спрямованість. Так, роман «Чоловік і дружина» (1870) спрямований проти недосконалості шлюбного права; «Закон і жінка» (1875) — проти ухваленого в Шотландії вердикту «вина не доведена»; «Душа й наука» (1883) — проти сліпого обожнювання науки, що інколи призводить до негативних реалій; героїнями романів «Нова Магдалина» (1873) і «Опале листя» (1879) стали «пропащі» жінки.
Романи Коллінза дуже кінематографічні, тому не раз їх екранізували. Варто згадати фільми «Місячний камінь» (Великобританія, 1997 р.), три екранізації роману «Жінка в білому» (СРСР, 1981 р.; Великобританія, 1982 і 1997 рр.)
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів
Коли справи дійдуть до найгіршого, вони почнуть змінюватися на краще.
У природи стільки справ у цьому світі, їй доводиться створювати стільки різноманітних речей, що, можливо, часом вона й сама не в силах розібратися в усій цій плутанині.
Якими б не були непохитними принципи жінки, вона не завжди може встояти перед банальною цікавістю.
Найвищі гори зникнуть у мороці часів, найменший рух чистої людської душі — безсмертний.
Декотрі з нас мчать крізь життя, інші прогулюються по ньому.
Жінки невисокої думки про собі подібних, тільки не всі зізнаються в цьому так відверто.
У нашому середовищі багато різновидів хитрих юристів, але найважче, як я вважаю, — мати справу з тими з них, хто водить нас за ніс під личиною незмінного добросердя.
На всіх шляхах нашого незрозумілого світу звичайне і незвичайне йде поруч. Будь-які катастрофи завжди супроводжуються найбуденнішими, часом смішнішими подробицями.
Як сильно вона чіплялася за минуле, — це було поганою ознакою для майбутнього.
Але де та бездоганна людина, яка ніколи не зраджує своїм добрим намірам і не відступає від прийнятого рішення?
У мене непорушне правило — ніколи не робити непотрібних секретів і не викликати непотрібних підозр, якщо їх можна запобігти деякою дозою своєчасної прямоти.
Мене легко вмовити, коли мені ніколи сперечатися.
Нічого не підписуй, перш ніж не прочитаєш.
Просто дивно, як легко суспільство приховує гірші зі своїх погрішностей за допомогою тріскучих гучних фраз.
У більшості чоловіків характер найяскравіше виявляється в домашній обстановці.
Страждання безсловесних істот — безперечно, одне з найсумніших видовищ на світі.
Який безцінний скарб — чиста і правдива жінка.
Я старий — і в мене практична точка зору. Ви молоді — й у вас романтична точка зору.
Не сперечатимемося про наші погляди.
Жінки часто діють під впливом імпульсу, який вони самі не можуть пояснити.
Усяка людська рішучість має свої межі.
У тому й полягає краса юриспруденції, що вона може оспорювати будь-яку заяву будь-якої людини.
Одне з рідкісних і дорогоцінних досягнень людського розуму — вміння впорядковувати свої думки.
Хто на першому місці в серці жінки? При всьому моєму досвіді я ніколи не зустрічав чоловіка, який був би номером першим. Зустрічав номер другий, іноді номер третій, четвертий, п’ятий — часто. Але номер перший — ніколи! Він існує, звичайно, але я його не зустрічав!
Усяка жінка, що вміє тримати себе в руках, завжди може впоратися з чоловіком, який у гніві не пам’ятає себе.
Коли розсудлива жінка ухиляється від прямої відповіді на поставлене їй запитання, в дев’яноста дев’яти випадках зі ста це означає, що вона щось приховує.
Жодна розсудлива людина не вступатиме непідготовленою у словесну суперечку з жінкою.
Жінки можуть встояти перед коханням чоловіка, перед його славою, перед його красивою зовнішністю, перед його багатством, але вони не в силах встояти перед його красномовством, якщо тільки воно звернене до них.
Хто ми, як не маріонетки в пантомімі лялькового театру?
О, всесильна Доле, смикай дбайливо наші мотузочки! Будь милосердною до нас, поки ми танцюємо на нашій маленькій сцені!
Наші слова — велетні, коли вони на шкоду нам, і карлики, коли ми чекаємо від них користі.
Він намагається залякати вас — точна ознака, що він сам боїться.
Коли чоловіки говорять нам грубощі, вони не знають, як надовго ми це запам’ятовуємо і як нам від цього боляче.
