Гарячий регіон. На передову нарешті прийшла довгоочікувана весна. Сонячне проміння зігріває скопану численними мінами і снарядами землю, по- січені безліччю осколків і куль бліндажі й траншеї, дивом вцілілі стіни будівель, які служать для наших бійців захистом від осколків і куль. Своє життя солдати тут вимірюють не днями, тижнями та місяцями, а кількістю обстрілів, бойовими зіткненнями і напруженими чергуваннями на спостережних пунктах.
На одній з найнебезпечніших передових позицій Луганського напрямку тримають оборону бійці взводу молодшого лейтенанта Сергія. У переважної більшості цих воїнів це вже не перша бойова ротація, чимала географія участі в боях на Донбасі та безцінний бойовий досвід.
Сергій і Руслан з ДШК
Шлях до позицій нам перепиняє Сіверський Донець. Через значне підвищення рівня води понтонна переправа не працює, на протилежний берег нас доставляє ПТС (плаваючий транспортер). Далі їдемо путівцем з вивернутими й засохлими, наче бетон, брилами багнюки. Обабіч дороги подекуди зустрічаються розбиті «артою» будинки, покинуті бліндажі, напівзруйновані, зарослі чагарником окопи. Картину доповнюють понівечені снарядами й мінами обгорілі дерева та похилені стовпи електроліній з обірваними дротами. Повертаємо в низину, де скупчилося кілька напівзруйнованих низеньких будівель, поряд із ними — лінії траншей з добре захищеними вогневими точками. Олексій — старший офіцер на ротному опорнику.
Обладнання кулеметної точки
— Переважна більшість бійців у цій роті пройшли крізь пекло боїв у найгарячіших точках АТО, — розповідає командир, — досвіду їм не позичати, всі вони через певний час після демобілізації й відпочинку повернулися на службу. Є й новачки, які служать не більше ніж півроку, та їх є кому навчити, підготувати з них справжніх бійців, головне, що вони відчувають потребу захищати Батьківщину. Місцевість тут досить складна для оборони, кругом лісосмуги, балки, рівчаки. Це змушує спостерігачів бути вкрай уважними.
На ДРГ-небезпечних напрямках встановлені малопомітні перешкоди — так звана путанка, а спостережні пости в нічний час посилюються вдвічі. Після затяжної зими солдати добряче попрацювали над відновленням траншей і окопів, які подекуди пообсипалися, дообладнали і збільшили кількість вогневих точок, спостережних постів на небезпечних ділянках, відновили відповідно до пори року систему маскування, вдосконалили мінно-вибухові загородження. Нині ж одне з нагальних завдань — поліпшення захисту бліндажів і укріплень. Після отримання потрібних матеріалів його буде виконано.
Спостерігач на бойовому чергуванні постійно контролює ситуацію
З розташуванням роти нас знайомить старшина Ірина, весела і життєрадісна дівчина. Вона по-діловому розповідає про життя на РОПі:
— Ми привели до ладу напівзруйновані від обстрілів будівлі. Ось тут у нас приміщення для відпочинку, їдальня, а в цьому будиночку сушильня для одягу та лазня, яку обладнали власними силами: виклали пічку, тож можна попаритися, випрати одяг. На опорниках у нас є польові кухні, на яких пораються два вправні дипломовані кухарі Саша і Андрій. Вони можуть приготувати будь-що, коли є багатий проднабір. Особливо смачний в них борщ. На Великдень в нас було багато смачних страв і навіть фарширована щука в часниковому маринаді. А ось тут — невеличка ділянка, на якій ми посадили помідори, огірки, кабачки, зелень. Це ж вітаміни!
В Ірини завжди обмаль часу, вона постійно кудись поспішає, адже відповідальна за отримання і перевезення продуктів, води, речового майна, матеріалів для обладнання позицій та бліндажів. І це далеко не повний перелік кло- потів ротного старшини. Для Ірини рота — це дійсно сім’я, бо вона служить в одному підрозділі з чоловіком — головним сержантом взводу Русланом. Вони по- знайомилися торік під час першої поїздки Ірини на Світлодарську дугу, а згодом побралися в Бахмуті. Свідками пошлюблення були бойові побратими, а благословив на довге і щасливе життя командир. У вільну хвилину Ірина залюбки займається вихованням чотирилапого друга — бульмастифа Барта, якого їй подарував чоловік. У розташуванні підрозділу, попри війну та небезпеку, триває звичайне життя. На своєрідному господарчому дворі кипить робота. Одні заготовляють дрова, інші переносять і складають їх. Поруч обслуговується зброя, проводяться різні господарчі роботи. Ніч на позиціях минає доволі спокійно: лише декілька автоматних черг та віддалених вибухів. Це звично, бо тут часто підриваються на мінах кабани і здичавілі собаки. З настанням світанку ми на авто їдемо на взводний опорний пункт.
Командир взводу Сергій
Ці кількасот метрів лінії оборони у безпосередній відповідальності командира взводу Сергія. Він хоч і молодий, але бойового досвіду йому не позичати, бо це вже його четверте від- рядження на Схід країни. Захищати Батьківщину він пішов добровольцем у березні 2015 року, бойове хрещення і перший досвід ведення бойових дій отримав під Авдіївкою, воював під Торецьком, Майорськом, Зайцевим, на Світлодарській дузі. Служив стрільцем, механіком-водієм БМП. По закінченні офіцерських курсів у Львові очолив взвод. Сергій неодноразово потрапляв у небезпечні ситуації.
Бойовий медик Максим
Одного разу під Авдіївкою він на авто перевозив важливі документи і потрапив у ворожу засідку. Терористи відкрили вогонь по машині з великокаліберного кулемета. Розривні кулі прошили машину наскрізь і навіть пробили бак, який, на щастя, не спалахнув, Сергію посікло голову осколками. Врятував їх тоді досвід водія, який без паніки з’їхав у виярок. А далі майже кілометр поповзом під обстрілом з АГСа. Поки повзли, тканина на бронежилеті перетворилася на лахміття, зате живі.
— У моєму підрозділі всі хлопці надійні, — стверджує Сергій, — мають бойовий досвід, ко жен добре знає свою роботу, на передовій не вперше. Для мене головне — щоб вони діяли як одне ціле, тож робота з людьми ведеться постійно — як індивідуальна, так і колективна. Когось потрібно підбадьорити, іншому щось підказати, а з кимось і пожартувати — я одесит, це в мене у крові. Війна війною, але ми — живі люди, в кожного свої особливості, а з добрим настроєм і воювати легше.
На бойовому чергуванні стоїть дніпровець Іван, він на війні з весни 2014 року, раніше зенітником полював на ворожі безпілотники, тепер уважно слідкує за підступами до опорника.
— Бандити є бандити. Ніякого перемир’я вони дотримуватися не хочуть, — ділиться Іван. — Не стріляють, коли їм так вигідно. Деякий час тиша. І знову б’ють з усіх видів зброї. 82-гі в наш бік прилітають часто. Навіть у Великодній вечір, близько дев’ятої, бойовики почали обстрілювати нас із мінометів та кулеметів. З півгодини влаштовували нам святковий «концерт». Саме цим вони показують, що православ’я — це лише ширма, якою вони прикриваються. Бо справжні православні не будуть у такий святий день відкривати вогонь.
—Останнім часом обстріли знову почастішали, — додає боєць Вадим, який прийшов у військо з четвертою хвилею мобілізації, а нині служить за контрактом. — Мало не щодня, тільки наближаються сутінки, з їхніх позицій починаються обстріли з кулеметів. Вони намагаються спровокувати нас на відповідь, на порушення мирних домовленостей, а також для виявлення наших вогневих засобів.
Вінничанин Андрій, вправно володіє РПК-74, зброю і її особливості знає як свої п’ять пальців і на позиціях добре орієнтується, чітко визначає, звідки краще і яким вогнем зупинити противника. Хлопець прийшов до армії добровольцем, служив розвідником. Під Іловайськом зі своїм підрозділом ішов на підмогу оточеним. Під обстрілом із «Градів» був поранений, а від вибуху фугасу отримав контузію. Впродовж чотирьох діб з кількома побратимами виходив з оточення, харчуючись лише сирою кукурудзою з полів. Після виходу з оточення довго лікувався у госпіталі, а згодом по- вернувся на службу. На сусідній вогневій точці обладнує позицію для ДШК кулеметник Руслан. Він справжній професіонал, раніше був гранатометником, тож і з РПГ також на «ти». Воював під Маріуполем, Талаківкою, Гнутовим, Павлополем і Волновахою.
— Добротно обладнана позиція — це половина успіху в бою, а таких вогневих точок у мене кілька, в залежності від обставин можу швидко змінити позицію і працювати там, де потрібно, — пояснює Руслан.
Головний сержант взводу Олег теж має великий бойовий досвід. З початку 2015 року служив в аеромобільному підрозділі під Опитним поблизу донецького аеропорту. Воював стрільцем, розвідником, командиром БМП.
— Всі хлопці в нас золоті, — запевняє Олег. — Брали участь у бойових діях на різних гарячих ділянках фронту, розуміємо один одного з півслова. Я в них впевнений на 100 відсотків. Та найбільше мене хвилює вогневе забезпечення захисту ВОПу, збільшення спостережників, технічні засоби, особливо «нічники». До ворога тут менше кілометра. А поміж нами глибокі балки, якими непомітно можна підійти метрів за сто до траншей. Тому велику увагу приділяю посиленню постів, особливо вночі, і завжди наголошую: ні на хвилину не відволікатися, уважно спостерігати за позиціями противника. Свої позиції ми постійно укріплюємо, вдосконалюємо і маскуємо. Використовуємо для цього кожну хвилину затишшя. Глибокі окопи на передовій — це збережені життя, досконала система веденню вогню — жодного шансу на виживання противнику. Постійне спостереження за ворогом — не буде сюрпризів і складних ситуацій.
Олександр готує котлети
Спілкуючись із командирами і бійцями на передовій, бачиш, як їхній бойовий досвід проявляється буквально в кожному русі, кожному слові, найдрібнішій деталі в одязі чи амуніції, повністю усвідомлюєш, що такі люди російським найманцям не по зубах. Вони не дадуть ворогу навіть наблизитися до наших позицій.
Олександр ПАРІЙ. Фото автора
На першому фото:Ірина, Руслан і Барта
