Відійшов у вічність український діяч у Польщі Олександр Колянчук

Олександр Колянчук народився 2 квітня 1932 р. на Холмщині, звідки був виселений у 1947 р. на північну Польщу. Тобто, 15-річним підлітком став жертвою сумнозвісної операції «Вісла», проведеної польськими спецслужбами «під патронатом» СРСР.

Протягом усього життя Олександр Колянчук був активним діячем українських організацій у Польщі. Був членом головної управи Українського Суспільно-Культурного Товариства (1971 – 1973), членом Об'єднання українців Польщі, в тому числі головної ради ОУП (1996 – 2001). Працював у журналістській сфері, зокрема для газети ОУП «Наше слово».

Дуже цікава і плідна сторінка праці Олександра Колянчука на ниві українства – його робота в українській редакції Польського радіо. Він автор радіоп'єс українською мовою (1966 – 1976). З його іменем пов’язані сотні радіопрограм різної тематики, які мали специфічну аудиторію, – представників української громади Польщі. З ініціативи Олександра Колянчука програми відвідували гості з України, видатні діячі української культури – Юрій Щербак, Борис Олійник, Ліна Костенко, Віталій Коротич, Роман Іваничук, а також відомий український поет Польщі Остап Лапський (Варшава), котрий у 2007 році Указом президента України Віктора Ющенка був удостоєний звання лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка. Все це привертало до рідної мови та історії Шевченкової батьківщини.

Завдяки його копіткій, невтомній дослідницькій та просвітницькій роботі українська громада у Польщі змогла пізнати неймовірно важливу картину з історії українського визвольного руху та долі його очільників, які після поразки українських визвольних змагань опинилися на території Польщі. За його ініціативи та сприяння у 2015 р. у Народному домі в Перемишлі відбувся з'їзд дітей і онуків воїнів армії УНР. Завдяки його послідовній, тяжкій роботі віднайдено і врятовано цвинтарі та окремі могили петлюрівців у Польщі.

Доктор Колянчук є автором численних статей, упорядником історичних матеріалів, автором книг українською і польською мовами. Ось лише деякі його книги, які стали безцінним науковим надбанням історії українсько-польських відносин: «Українська військова еміграція в Польщі 1920 – 1939 рр.» , «Umarli, aby zmartwychwstała Ukraina: miejsca pamięci Ukraińców – uczestników walk niepodległościowych w latach 1917 – 1921 w Polsce» («Померли, щоб з мертвих постала Україна: місця пам`яті українців – учасників боротьби за незалежність в роках 1917 – 1921 в Польщі»), «За нашу і вашу свободу. Учасники українських визвольних змагань 1917–1921 рр. Місця пам’яті в Польщі. Довідник», «Ukraińscy emigranci polityczni w życiu naukowym, kulturalnym, społecznym i gospodarczym II RP» («Українські політичні емігранти в житті науковім, культурній, суспільнім, економічнім ІІ РП»), «Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni w latach 1920 1939. Słjwnik biograficzny» («Українські генерали в Польщі. Політичні емігранти у 1920 –1939 рр . Біографічний словник»).

Тут подано біографії більш як 150-ти генералів армії УНР, які після поразки визвольних змагань емігрувати до Польщі. Починається перелік з глави УНР, Головного отамана Симона Петлюри, далі йдуть такі видатні постаті, як Юрко Тютюнник, Марко Безручко. Багато з цих військових відіграли помітну роль в житті Польщі подальших десятиліть. Серед них і кілька уродженців нашої Чернігівщини.

Олександр Колянчук – Почесний доктор Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки. Він серйозна займався і науковими дослідженнями в царині економіки, зокрема сільського господарства. Лауреат багатьох відзначень, зокрема, Офіцерського Хреста Ордену Відродження Польщі, премії «Страж пам’яті» Українського історичного товариства у Польщі. Подвижництво його на ниві українства відзначене і нагородами Української держави, серед яких орден Ярослава Мудрого V ступеня, Відзнака Президента України – ювілейна медаль «25 років незалежності України», Всеукраїнська премія імені Івана Огієнка.

Олександр Колянчук разом з дружиною Лідією Анною невтомно підтримував діяльність ОУП, зокрема, відновлення, ремонт Народного дому у Перемишлі. Подружжя започаткувало щомісячні постійні виплати на ремонт цього спільного будинку українців. Пан Олександр у свої ювілеї просив гостей не приносити йому квітів і подарунків, натомість скласти пожертву на ремонт Народного дому.

Дружині, дітям, онукам, усім рідним та близьким пана Олександра всі, хто його знав, висловлюють щирі слова співчуття. Вічна йому пам’ять.

* * *

Майже 30 останніх років життя пан Олександр мешкав у Перемишлі, вів активну наукову і громадську роботу. До останнього свого дня був заступником директора Південно-Східного наукового інституту. Цю авторитетну дослідницьку громадську організацію понад 30 років тому створив і беззмінно очолює доктор Станіслав Стемпєнь, відомий польський історик і чи не найбільший в Польщі дослідник життя і діяльності Симона Петлюри. Інститут був створений і діє задля співпраці двох наших сусідніх країн і народів. І тандем близьких друзів і соратників. Степмпня і Колянчука, дуже багато зробив у цій царині.

Ми дружили з паном Олександром понад 20 років. У всі мої приїзди в Перемишль, а це бувало і по двічі на рік, ми обов`язково зустрічалися. Зазвичай, у їхньому Інституті. Пан Олександр дуже цікавився сьогоденням України, читав наші засоби інформації, в тому числі мою газету «Світ-інфо», яку я надсилав в Інститут і де не раз друкувалися його статті.

Співрозмовником пан Олександр був унікальним, з його бездоганною пам`яттю на події, імена. Чого варті лише його розповіді про зустрічі з генералами і офіцерами армії УНР, соратниками Симона Петлюри, багатьма іншими видатними українцями.

Він постійно дарував мені свої книги українською і польською мовами, в тому числі названі вище.

Востаннє ми зустрілися кілька місяців тому, у вересні. У нього вдома, де він з дружиною гостинно приймав мене. До речі, пригостили справжнім українським борщем. Нагодився і син пана Олександра. Ми довго говорили, насамперед, звичайно, про війну в Україні. І. як завжди, пан Олександр розповів чергову житейську історію: про долю двох синів офіцера армії УНР, репресованих радянським режимом, засланих в Сибір, свою зустріч з ними. Він вважав, що якомога більше має залишитися в нашій історичній пам`яті. І схоже, цим і задля цього він і жив усе своє довге, непросте життя.