Події останніх місяців, що відбуваються в Україні, змушують кожного свідомого громадянина країни задуматися над тим, у якому громадянському суспільстві він знаходиться. Теорія та практичний стан громадянського суспільства нашої держави змушує переглянути свої погляди та зробити висновки.
Ще рік тому моє ставлення до одного із структурних елементів громадянського суспільства – Комуністичної партії України було 50/50, враховуючи те, що протягом всього пострадянського періоду ця політична сила мала підтримку серед ветеранського прошарку населення та вважав, що ця партія, як носій комуністичної ідеології, з часом повільно зійде з політичної арени, в тому числі і завдяки відсутності притоку молоді до її лав.
Тепер можу сказати, що дуже помилявся. Одна з причин, завдячуючи якій в Україні ситуація зараз дуже напружена, є існування Комуністичної партії. Коли створювався Радянський Союз і Комуністична партія Радянського Союзу, комуністична ідеологія та соціалістичний устрій були експериментальною державницькою політикою, новою і в деяких ситуаціях прогресивною. Але сама історія розвитку суспільства довела, що ця ідеологія неспроможна, недієва та взагалі – тупиковий шлях розвитку людства. Тому зараз всі, хто має здоровий глузд, розуміють, що підтримка комуністичної ідеї та повернення в «Радянський Союз» розуміють – це архаїка, шлях назад.
Час та історію повернути назад неможливо. Невипадково антиукраїнські мітинги проходять під прапорами Російської Федерації та Радянського Союзу. Російська Федерація зараз – це у якійсь мірі повернення до «Радянського Союзу» в його гіршому вигляді. Так чи інакше в Криму і на Сході України серед сепаратистів використовується символіка Радянського Союзу. Важко зрозуміти такі дії цієї держави, адже саме вона ініціювала розпад СРСР.
В цей скрутний час для утвердження української державності Комуністична партія України продемонструвала свою антиукраїнську, антипатріотичну, антидержавницьку політику. Тому, на мою думку, настав час, коли діяльність цієї партії необхідно заборонити законом раз і назавжди. Це головне завдання не тільки Президента, Уряду, Верховної Ради, а й всіх партій, громадських організацій, в тому числі і земляцьких. Тим більше, що Службою безпеки України зібрані докази участі КПУ в протиправній діяльності, в тому числі в сепаратизмі на Сході.
Моє особисте відношення до людей, в тому числі й до тих, які відстоюють свої прямо протилежні погляди, дуже толерантне. Дії тих чи інших структурних елементів громадянського суспільства – політичних партій так чи інакше мають бути спрямовані на розбудову держави. Але коли будь-яка партія чи партії підтримують сепаратистів, бойовиків і всіх тих, хто робить все, щоб розколоти та знищити державу – вони повинні бути поза законом, так, як, до речі, це робиться у всьому цивілізованому світі.
Для того, щоб бути чесним, в першу чергу перед собою, хочу сказати, що з 1977 по 1991 рр. особисто, як і мільйони інших громадян Радянського Союзу, був рядовим членом Комуністичної партії Радянського Союзу. Старші люди добре пам’ятають, що в ті часи, для того, щоб достягти чогось в житті, треба було бути членом партії. Адже роль Комуністичної партії Радянського Союзу була законодавчо закріплена в Конституції, де було записано, що КПРС – є «керівною і направляючою силою».
В цьому відношенні, як мені здається, дуже гарним прикладом слугує Польща. З 1987 по 1991 рік мені пощастило навчатися у Варшаві. Всі зміни, які відбувалися, проходили на моїх очах.
У 1989 році в Польщі був прийнятий закон, згідно з яким всі члени ПОРП, які займали будь-які партійні посади, за які їм платили заробітну платню, протягом 5-ти років не допускалися ні до яких державницьких посад, в тому числі судді, прокурори, чиновники будь-якого рівня та ін. Не дозволено було приймати участь у будь-якій політичній діяльності, а також займатися будь-якою комерційною діяльністю. Пам’ятаю, як деяка категорія польського суспільства була обурена подібним рішенням, це був шок. Моєму подиву також не було меж і жодного зрозуміння цього рішення. Польща на той час була значно бідніша, ніж Україна і життя громадян виглядало набагато складнішим, ніж для простих жителів України.
Яке ж було моє здивування, коли побачив позитивні зміни буквально за декілька місяців. І поляків, і мене від несприйняття спочатку цього складного рішення відносно ПОРП, перейшли до підтримки та розуміння. І зараз хочеться поставити запитання: де Польща, а де ми?
Після 1991 року мені довелося неодноразово бувати у Польщі. І кожного разу, коли приїжджаю, бачу зміни на краще. І завжди згадую це мудре рішення Польського Сейму. Тому для мене зараз в цьому питанні приклад Польщі є дуже повчальним. Переконаний, що треба приймати рішення сміливе, нехай і болюче для декого, але задля процвітання України, як незалежної держави, воно зараз конче необхідне. Крім того, треба також врахувати ще й інші партії, що були при владі, з якими співпрацювала КПУ. Неможливо йти вперед з постійно повернутою головою назад. Радянське минуле та радянський менталітет – це якраз те, що зараз нам заважає рухатися вперед. Ми не зможемо досягти успіхів без того, щоб відмовитись від комуністичного мислення та від тих керівників, які прикриваючись політичною фразеологією, мислять і приймають рішення завдяки своєму комуністично-радянському менталітету. Якщо не буде політичної волі і деякі політики-чиновники не підуть самостійно, молодь знесе і політиків, і чиновників, і це буде для них значно гірше.
Сергій КОВТУН, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, учасник бойових дій, полковник запасу
