Туберкульоз сам не зникне — ні з організму людини, ні з суспільства. Ще від 1995 року в Україні оголошена і триває епідемія туберкульозу.
Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер, а це один з комунальних медичних закладів обласної ради, розташований у мальовничому гаю на околиці Чернігова. Утім, юридична й поштова адреса його — село Новий Білоус. Насправді це дійсно зовсім недалеко — по Гомельському шосе, за заводом автозапчастин, на Котах, як називають цей район міста. Сюди трохи не доходять маршрути міських тролейбусів № 3, 4, 9, 10. Натомість прямо до диспансеру під’їжджає маршрутка № 42, це одна з її кінцевих зупинок. Неподалік, по трасі, курсує міський автобус № 2, що відходить з Центрального вокзалу.
Територія гарно доглянута, хоча корпуси самого закладу не нові, адже існує він десятки років.
Наші співрозмовники: головний лікар диспансеру Микола Петрович ДЕЙКУН і заступник головного лікаря диспансеру, кандидат медичних наук Ярослав Валентинович ВОЛЬСЬКИЙ.
Микола Дейкун
Микола Петрович ДЕЙКУН. Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, професор. Закінчив Київський медичний інститут. Депутат Чернігівської обласної ради, голова постійної комісії ради з питань охорони здоров’я, соціального захисту населення та у справах учасників АТО.
— Миколо Петровичу, ще 1995 року в Україні був оголошений стан епідемії із захворюваності на туберкульоз, що триває і досі. Що це означає — стан епідемії?
— Це означає, що перевищено певний епідемічний поріг за рівнем захворюваності. Стосовно туберкульозу цей поріг становить 60 хворих на 100 тисяч населення. Цей рубіж у країні перевищено.
— А як у цьому плані ситуація по Чернігівській області?
— В області рівень захворюваності вищий, ніж у середньому по Україні. Ми за цим показником — на 8-му місці в країні. Щороку в області діагностуємо 600 – 800 нових захворювань.
— Наскільки туберкульоз є небезпечним для населення України?
— Дуже небезпечний.
— Але чи виліковний туберкульоз?
— Так, ця хвороба виліковується. Звичайно, при належному діагностуванні й лікуванні. А ще (й на цьому наголошу особливо) — при бажанні самого хворого лікуватися. Що, на жаль, бачимо далеко не завжди.
— А що ми, рядові громадяни, знаємо про туберкульоз?
Схоже, надто мало. Або те, що пересічні громадяни вважають своїми знаннями про хворобу, насправді доволі далеке від реалій. Ось деякі запитання цього плану. Наші читачі можуть звірити відповіді такого відомого фахівця, як Ви, зі своїми уявленнями про хворобу. Можете давати кілька варіантів відповіді. Отже, які симптоми найбільш характерні для захворювання на туберкульоз?
— Кашель з різними проявами. Постійна слабкість. Швидка втомлюваність. Втрата ваги, схуднення. Пітливість уночі.
— Які шляхи передачі туберкульозу найбільш характерні?
— Повітряним шляхом при кашлі.
— Хто має найбільший ризик захворіти на туберкульоз?
— Наркозалежні. Безпритульні. Ув’язнені. ВІЛ-інфіковані. Алкоголіки.
— Яка оптимальна тривалість лікування туберкульозу?
— Залежить від різних факторів. І це може бути зазвичай від півроку до двох років.
— У яких умовах проходить лікування туберкульозу?
— У стаціонарі в лікарні. Але можливе й амбулаторно, в домашніх умовах.
— Яка вартість діагностики й лікування туберкульозу?
— Безкоштовно — для хворого. Це оплачується за рахунок держави.
— Які основні способи уникнення захворювання на туберкульоз?
— Вести здоровий спосіб життя. Проходити регулярні профілактичні огляди. Повноцінно харчуватися, їсти багато білкової їжі.
— Які, на Вашу думку, існують бар’єри щодо профілактики й діагностики туберкульозу серед населення?
— Упевненість їх у високій вартості діагностики й лікування. Хоч воно здійснюється за рахунок держави.
— Які основні фактори, що призводять до відмови людей від лікування туберкульозу?
— Лікування важко переноситься. Воно дуже тривале. Хворі не турбуються про своє здоров’я.
— Хворі на туберкульоз мають право самі приймати рішення щодо лікування?
— Так, це їхній вибір.
— Якщо людина хворіє на туберкульоз, але відмовляється лікуватися, її потрібно примусово лікувати, ізолювати від здорових людей?
— Ні примусового лікування, ні примусової ізоляції таких хворих у нашій країні не існує.
— Дехто вважає, що хвору на туберкульоз людину треба звільняти з роботи, щоб вона не заражала інших.
— Це не дозволено. Навпаки, хворі повинні відчувати підтримку й добре ставлення інших людей.
— Дехто намагається триматися подалі від людей, які перехворіли на туберкульоз.
— На туберкульоз може захворіти будь-яка людина, тож варто із розумінням ставитися до їхніх проблем. А якщо людина вилікувалася від туберкульозу, вона має право працювати будь-де, в тому числі у сфері обслуговування. У свою чергу люди повинні бути готовими надавати будь-яку можливу допомогу, якщо хтось з рідних і близьких захворіє на туберкульоз: йдеться про догляд, відвідування, супроводження на амбулаторному етапі тощо.
— Які треба застосувати джерела інформування населення щодо проблеми туберкульозу?
— Різні, максимально можливі. Це преса, телебачення, радіо, Інтернет, вулична реклама, семінари, інші інформаційні заходи. До цього мають долучитися медичні працівники, громадськість.
* * *
Ярослав Вольський
Нашу розмову продовжує заступник головного лікаря диспансеру, кандидат медичних наук Ярослав Валентинович ВОЛЬСЬКИЙ.
— Традиційно вважається, що туберкульоз — хвороба насамперед так званих неблагополучних верств населення.
— Але хворіють далеко не лише ці люди. Серед хворих трапляються люди начебто благополучні, зовсім не бідні. Пропонуєш такому «крутому», із золотим ланцюгом на шиї, пройти діагностику на туберкульоз, а у відповідь: «Ти ви що! Це ж хвороба бомжів». А потім виявляється, що такий небідний — теж хворий.
— Поясніть популярно, що таке закрита й відкрита форми туберкульозу.
— При закритій формі ми не виявляємо у виділеннях хворого, наприклад, при кашлі, відповідних бактерій. При відкритій формі вони виявляються.
— У Вас на лікуванні хворі з обома формами?
— Так, і вони, звичайно, утримуються в стаціонарі окремо.
— Зрозуміло, що відкрита форма туберкульозу особливо небезпечна для зараження оточення. Між тим, у Чернігові ходять чутки, що пацієнти вашого тубдиспансеру, у тому числі з відкритою формою туберкульозу, вільно виходять зі стаціонару, катаються по місту в громадському транспорті.
— Це не чутки, це дійсно так.
— Але ж у лікарнях існує режим стаціонару. Навіть у звичайних, неспеціалізованих лікарнях, у відділеннях, скажімо, терапії чи хірургії пацієнт не має права вільно залишати лікарню й розгулювати містом. Не кажучи вже про такі специфічні хвороби, як туберкульоз.
— Але в нас і контингент значною мірою специфічний — наркомани, алкоголіки. Багато хто неадекватний психічно, може накинутися на медсестру чи лікаря, погрожуючи їм. Випискою з лікарні таких не налякаєш.
Ми порушували перед Міністерством охорони здоров’я цю проблему, але нам відповідають, що в нас закон охороняє права насамперед пацієнта. А як же права медика, врешті його безпека?
— І як тоді такий закон охороняє права ваших потенційних пацієнтів, які заразяться від хворих, їдучи у тролейбусі?
— А це можуть бути і маленькі діти. Як їх захистити?
* * *
Як бачимо, існують ще й такі проблеми, пов’язані з туберкульозом. А загалом їх дуже багато, й, попри регулярне ухвалення загальнодержавних програм боротьби з туберкульозом на «такі-то роки», епідемія триває вже третє десятиліття. І помітних зрушень у її подоланні поки що не видно.
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»
В контексті. Видатні люди, які хворіли на туберкульоз
Ця небезпечна хвороба отруювала і вкорочувала життя не лише людей із соціальних низів. Ось далеко не повний перелік знаменитих людей, серед них і небідних, які хворіли на туберкульоз і чимало з них померли від цієї хвороби. Багато з них хворіли не один рік, і можна лише захоплюватися, з якою мужністю вони боролися з хворобою й могли так багато зробити для людства.
Це письменники Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Степан Руданський, Борис Грінченко, Максим Горький, Ілля Ільф, Олександр Грін, Микола Добролюбов, Федір Достоєвський, Антон Чехов, Дмитро Мамін-Сибіряк, Анна Ахматова, Олександр Купрін, Василь Гроссман, Семен Надсон, Олексій Кольцов, Олександр Бєляєв, Роберт Стівенсон, Джордж Байрон, Шолом-Алейхем, Шандор Петефі, Енн Бронте, Андре Жид, Франц Кафка, Альберто Моравіа, Фрідріх Шіллер, композитори й музиканти Фредерік Шопен, Ніколо Паганіні, Йозеф Гайдн, Карл фон Вебер, Ігор Стравінський, акторки Вів’єн Лі, Сара Бернар, філософ Бенедикт Спіноза, художник Ісаак Левітан, учений Володимир Вернадський.
Публікація на тему:
