Коропська громада – одна із лідерів серед громад Чернігівщини за кількістю освоєних іноземних та державних грантів. Цю громаду, без перебільшення, можна назвати соціально, освітньо та культурно орієнтованою, адже левову частку бюджету керівництво селищної ради вкладає саме в ці сфери. Один із яскравих і унікальних прикладів для нашої області – робота пересувного соціального центру зі спеціалістами, які надають побутові послуги на дому. Або ж робота «Червоного хреста», які заїжджають службовим автомобілем з фельдшером та безкоштовними ліками у кожен із 50-ти населених пунктів громади. Коропською громадою керує людина з трьома вищими освітами, яка встигла побувати на різних керівних посадах, попрацювати у бізнесі з великими грошима і зупинитись на тому, що приносить йому особисте задоволення, а суспільству користь – зміни та перетворення громади. Володимира Куніцина аж ніяк не можна назвати чиновником у звичному розумінні, хоча б через те, що це – керівник з найнижчою заробітною платою серед голів Чернігівщини. До того ж він звик економити бюджетні кошти і робити все з мінімальними витратами. Про життя Коропської громади – наша розмова з її керівником Володимиром Куніциним.
Голова громади особисто їздить виборювати гранти
– Володимире Миколайовичу, заглянувши у Вашу декларацію, я спочатку не повірив побаченому. Ви – управлінець високого рівня з досвідом роботи в державних та приватних структурах, але, порівняно навіть з головами маленьких територіальних громад Чернігівщини, у Вас чи не найнижча зарплата. Чому?
– Справді! Сумарна щомісячна заробітна плата голови, заступника та секретаря Коропської селищної ради складає 58 тисяч гривень. Моя «чиста» чи, як ще кажуть, зарплата «на руки» – 21,8 тисячі гривень. Чому так? Ми – бідна громада, і не можемо собі дозволити витрачати на високі зарплати гроші платників податків. З іншого боку, а чому інші керівники вирішили, що коштують таких грошей? Якби вони були знаменитими артистами чи першокласними футболістами – це інша справа, ці люди дійсно варті таких грошей. Знаєте, коли я пішов з посади голови райдержадміністрації, мені з приватного сектору надійшло дві пропозиції із заробітними платами значно вищими за ті, які я отримував на посаді. Не кожен чиновник, коли іде з роботи, вартує таких грошей.
– Чому Ви вирішили йти на голову громади, а не прийняли пропозиції з набагато більшими зарплатами?
– У кожної людини є свої вподобання. От головою районної ради я став випадково, я не планував ним бути. Коли ж моя каденція закінчилась, то в мене було два варіанти з вибором – або в «Партію регіонів», або на вихід. Я обрав друге. Перед тим, як стати головою райдержадміністрації, у мене було фермерське господарство і 178 гектарів землі. Коли я пішов на державну службу, я позбувся цієї землі. Я вважаю, що чиновник не повинен мати бізнес. Зараз ми з дружиною тримаємо декілька свиней та овець для себе, пасіку, сад. Ми працюємо з дружиною виключно удвох, найманих працівників у нас немає з 2011 року.
– До речі, про Ваше головування в РДА ходять хороші відгуки.
– Коли у 2015 році я прийняв після Анатолія Мілюкова Коропський район, він був на 22 місці в області. Район був у занепаді. Ситуація була не те що плачевна, а катастрофічна. Передав я його наступнику з показниками на сьомому місці. Районом я встиг покерувати півтора роки. Ми тоді добре попрацювали. Почав із того, що треба було накрити шкільний дах. Накривати було нічим. Грошей не було, по магазинах ніхто в кредит шифер давати не хотів, бо адміністрація вся була в боргах. Я взяв хлопців і ми поїхали до мене розбирати сарай. Той шифер і по сьогоднішній день на даху школи. Я взагалі трудоголік – якщо працюю, то без вихідних. Не скажу, що це правильно, але у мене немає такого, що я виключаюсь з роботи і не доводжу справу до завершення. Тим паче, що робота приносить мені задоволення, особливо її результат і зміни. От, наприклад, у нас є стоматологія в центрі селища. Увесь час люди ходили справляти нужду в сарай. А що таке стоматологія без туалету? Я знайшов тоді «екологічні» гроші, ми проклали каналізацію і зробили в стоматології внутрішній туалет.
– Тобто посада для Вас – можливості для змін?
– Мені це приносить задоволення. Самі по собі гроші не роблять людей щасливими, хоча певна їх кількість необхідна для життя. У мене був такий період, коли їх було навіть забагато. Я тоді зловив себе на думці, що це не є мірило щастя. Ми з дружиною живемо в нормальному будинку, нехай він там і 60-х років, але ми зробили його сучасним, все необхідне там є. Я їжджу на машині 2002 року, але ця машина мене влаштовує. Це при тому, що в мене був бізнес, я був головою адміністрації, але мені достатньо того, що я маю. Діти навчаються, дружина працює, я працюю. Чого жалітися на життя? Нам всього вистачає. Своє життя я вважаю успішним.
– Хто основні наповнювачі бюджету громади?
– Холдинги і бюджетники. Ми нещодавно оприлюднювали двадцятку платників податків. Хотів би окремо відзначити ТОВ «Черешеньки», «Бахмач Агро», «Агрольон», «Агрікор». У нас чудові стосунки з цими компаніями, вони не ставлять нам якихось захмарних вимог, я на них не працюю. До речі, про взаємовідносини. Коли хтось каже: «давайте попросимо того чи іншого, вони ж багаті», то я завжди відповідаю, що вони платять податки, а ми повинні їх правильно адмініструвати і звітувати як перед людьми, так і перед платниками податків. Треба, щоб всі бачили, що гроші йдуть у правильне русло. А «пішов – забрав» – цей принцип мені не до душі, ми ж не більшовики якісь.
– Ваша громада дуже активно користується можливостями, які, на жаль, виникли з війною. Це – робота з проектами та грантами. Розкажіть дещицю про це.
– Грантову роботу я люблю ще з періоду головування в районній раді. Тоді був такий Фонд підтримки місцевого самоврядування. І тоді в області було виграно 4 проекти за 4 роки – Чернігівська і Ніжинська міські ради, і Коропська районна рада. Із чотирьох проектів ми виграли два. Зараз я б не переоцінював нашу велику заслугу, бо з початком війни міжнародні партнери відкрили вікно можливостей для всіх. Але те, що ми стараємось, – це факт. Головна наша перевага полягає в тому, що ми чесно поводимося з партнерами. Ми транспарентні (відкриті, – Ред.) та прозорі, тому всі хочуть з нами працювати – скільки грантів ми не залучали, до нас не було жодного зауваження. До того ж всі наші проекти працюють. Це не просто проекти заради проектів. В цілому ми напрацювали більше 130 мільйонів гривень, що загалом я вважаю непоганим результатом. От, наприклад, освітянський проект – швейцарсько-український «Десайд», на якому відібрали 5 громад із 57 на область. Ми – серед них. Чудовий проект ПРООН для територіального центру. Грантодавці відібрали всього вісім громад на всю Україну і подарували соціальні авто. Ці автомобілі їздять по всій нашій громаді. В ньому їде швачка, перукар, спеціаліст з ремонту взуття і робітник з комплексного обслуговування будинків. Нещодавно був проект по добровільних пожежних формуваннях. Відбирали вісім громад на всю Україну. У фінал пройшли тільки ми з області. Окремо хочу відзначити наш «Червоний хрест», який дуже допомагає громаді – своїм автомобілем із безкоштовними ліками та фельдшером вони заїжджають у кожен населений пункт громади. Для нас це дуже важливо, оскільки громада – це не тільки Короп, а вона доволі широка: 50 населених пунктів, 13 старостатів.
Мобільна соціальна служба
– А який, до речі, бюджет?
– Бюджет цьогоріч суттєво зменшився. Він складає всього 142 мільйони гривень. Від нас забрали «під шумок» близько 30 мільйонів. І це насправді не дуже добре, бо коли Європейський банк відбирав наш проект, вартістю 75 мільйонів гривень, які мають піти на школу, серед іншого там закладалося 20% співфінансування. Ми розраховували на ці гроші. Зараз ці кошти треба десь взяти. Я намагаюсь працювати з профільним міністерством, доводжу нашу правоту і, думаю, щось та й вийде. Принагідно хочу подякувати виконавчій гілці влади, бо не відчуваю якогось упередженого ставлення через те, що я не з тієї партії. До того ж у нас іде війна і ми повністю підкоряємось військовій адміністрації, а завдання, які ставлять перед нами, треба виконувати, бо війна – на першому місці.
– Володимире Миколайовичу, Вашу громаду можна назвати соціально, освітньо та культурно орієнтованою. Зараз всі намагаються щось закрити, десь зекономити, апелюючи до оптимізації. У Вас такого чомусь немає.
– Ми дійсно нічого не закривали – ФАПи та амбулаторії утримуємо. У нас працює 9 шкіл, для яких нам вдалося залучити три нових автобуси. Як я вже згадував, нещодавно вдалося залучити додаткові 75 мільйонів гривень Європейського банку на одну зі шкіл. Тобто по освіті у нас все добре, і мені приємно, що за підсумками обласної олімпіади із 44 громад Чернігівщини, які взяли в ній участь, ми зайняли шосте місце. Це доволі непогано. Якщо взяти соціальний напрямок, то тут у нас найбільші досягнення – працює Територіальний центр, є університет третього віку, по якому ми виграли грант, завдяки чому людей старшого віку навчають комп’ютерної грамотності. Ми обслуговуємо 400 людей на дому, у нас для цього є 40 працівників, які доглядають цих людей. Якщо буде потреба, то ще збільшимо штат. Наша громада першою в області відкрила Центр соціальних служб, який очолює дружина загиблого військового. Вона активна людина, і їй простіше спілкуватись саме з цією категорією громадян. Не пасемо задніх і на культурному фронті. В Коропі діє мистецька школа, функціонують будинки культури, два музеї, духовий оркестр, який нараховує 35 учасників і на утримання якого ми щомісяця виділяємо 77 тисяч гривень. Звісно, це не дешево, але який тільки фантастичний у нас оркестр!
Ми утримуємо колишню району лікарню. Три роки тому, коли я прийшов на посаду голови селищної ради, наша лікарня мала всього 4 пакети, зараз ми маємо 14 пакетів. Ми залучили гроші соцеконому, три мільйони грантівських коштів і вклали ще своїх три мільйони гривень. Як я вже зауважив, нам вдалося збільшити кількість пакетів, і лікарня почала заробляти. Минулого року вони взагалі гарно почувались, а цьогоріч є певні складнощі, але не критичні. Ми слідкуємо за тим, щоб медичне обслуговування було якісним, саме тому дбаємо, аби лікарня мала професійний медичний персонал. Так, за рахунок бюджету ми придбали 4 квартири лікарям – з ремонтами і навіть частково меблями. Задля порівняння: у попередньому скликанні не купили жодної квартири і довели лікарню до ручки. Тоді було модно відхрещуватись від лікарні і казати, що вона не наша. За три роки ми купили три автобуси, і тільки один на співфінансуванні. Попереднє скликання купило один автобус, і то за гроші уряду. Ми проклали 1620 метрів водогону власними силами за мінімальні гроші, а попередники за 4 роки тільки 170 метрів. До речі, наші попередники обходились громаді на 850 тисяч гривень на рік дорожче, ніж ми. Тоді в голови було двоє заступників і зарплати на порядок більші.
– До речі, Ваша опозиція частенько зриває сесії. Ну, і традиційні вимоги – всі гроші, які має громада, треба віддати на ЗСУ. Що думаєте з цього приводу?
– Законом є чітко визначені напрямки, куди без ризику кримінальних справ можна спрямовувати кошти. Цих напрямків насправді всього три: підтримка територіальної оборони, перерахунок до бюджету і купівля військових облігацій. Все решта – на емоціях. Війна, як дехто помилково вважає, нічого не спише. Що стосується підтримки, то ми ухвалили програму реабілітації воїнів, даємо по 20 тисяч гривень на реабілітацію, виділили 1,2 мільйони військовим. Говорити можна багато, але ж ніхто не відмовляється від заробітних плат. Наші виборці делегували нам повноваження, і ми маємо робити все для того, щоб тримати громаду на плаву. Всі хочуть, щоб лікарня працювала, щоб Територіальний центр функціонував, щоб їздили шкільні автобуси, на вулицях було чисто та прибрано, щоб економіка не стояла на місці. До того ж на кожній ділянці держави є відповідальні люди, які отримують заробітну плату. Я дивлюсь – уряд нещодавно виділив 15 мільярдів гривень на дрони, тобто в загальному підсумку на дрони вже виділили 58 мільярдів. Якщо буде потреба, то вони заберуть у нас ще більше. От взяли тридцять мільйонів і забрали. З іншого боку – яка заслуга громади, що під час війни їй впали військові гроші? Та вони стовідсотково повинні йти на війну! До речі, ми беремо позики у казначейства, щоб виплатити людям заробітну плату. Хтось відмовляється від зарплати? Ні! Або ж під час сесій, коли депутати починають спекулювати, я звертаюсь до них і кажу: «Кажіть, що треба закрити. Вносьте пропозиції». Мовчать, бо розуміють, що це непопулярно. А просто так голослівно робити заяви, щоб загнати громаду у неплатежі, аби потім сказати «він не справився», – це ненормально. Поставлять мене командувати військовою частиною – я буду відповідати за неї. Сьогодні я відповідальний за громаду, і роблю все для того, щоб вона функціонувала.
Віталій Назаренко
