StopFake: центральні теми для російської пропаганди — «дозвіл продавати українців на органи» та «продукти за талонами».
Проект StopFake, який іще з березня 2014-го знаходить і спростовує неправдиві повідомлення про Україну, і нині не втрачає своєї актуальності. Навпаки! Сьогодні StopFake вийшов за межі проекту журналістських розслідувань і перетворився на міжнародну аналітичну платформу, яка є важливим осередком медіа-освіти в Україні.
Про найяскравіші випадки російських фальшивок минулого року та про те, як пересічній людині не стати жертвою пропаганди, розповіла Ольга Юркова, авторка ідеї й співзасновниця проекту StopFake. 2016-го її було включено в топ-100 інноваційних лідерів країн Центральної та Східної Європи.
Ольга Юркова
— Підбиваючи підсумки року, команда StopFake оприлюднила найяскравіші побрехеньки, які російська пропаганда намагалася транслювати 2017-го. Чи відчувається різниця з попередніми роками у «професійності» підготовки фальшивок?
— Пропаганда еволюціонує, вона пристосовується до поточних подій. Наприклад, тільки-но Україна отримала безвізовий режим з Європейським Союзом, як пропагандистські медіа породили цілу серію фейків. За ствердженням російських ЗМІ, більше як половина українців зовсім не зацікавлена в безвізі. Та й взагалі це спричинить скасування субсидій, наплив біженців… Ціла серія фейків стосувалася й пісенного конкурсу «Євробачення». Чого тільки не писали пропагандисти, аби переконати світ у тому, що Україна не готова до конкурсу! Писали, що поліція вивезе безпритульних у «чисте поле», що Київ є одним із найнебезпечніших міст у світі, що в бюджеті країни зовсім немає коштів… Та, як бачите, конкурс пройшов досить успішно. Одним із найвеселіших фейків минулого року стала брехня, яка принесла популярність українському політикові Зоряну Шкіряку. Російські ЗМІ примудрилися зробити із нього одразу двох людей. Одною із центральних тем для російської пропаганди став «голод в Україні» та «їжа за талонами», а також «дозвіл продавати українців на органи». Стосовно «якості» підготовки фейків можу сказати, що обсяги пропаганди настільки великі, що через поспіх частину фейків зроблено абияк, і це дає змогу піймати пропагандистів на гарячому.
— Більшість таких повідомлень є просто абсурдними. Як же вони спрацьовують?
— Передусім за рахунок постійного повторення. Уперше людина може й не повірити в «сенсацію», та якщо її зранку до вечора повторювати по телевізору, то мимоволі брехня засяде в голові. А нам треба давати правдиву відповідь, тобто називати речі своїми іменами. Сильним фактором протидії було й залишається почуття гумору. Пригадайте, як росіяни почали називати українців укропами. Вони думали, що ображають нас, а люди в Україні перехопили їхню ініціативу: посміялися й запровадили шеврони із зображенням кропу й гордо заявили: «Так! Ми — Укропи!»
— Нерідко неточну або перекручену інформацію подають не лише російські, а й українські чи західні журналісти…
— Звісно, нашим завданням є не лише аналіз російських ЗМІ. Але більшість брехні надходить якраз від Російської Федерації. Кремлівські газети, сайти, телеканали не нехтують нічим: вони регулярно публікують кадри з історичних фільмів під виглядом свіжої хроніки з Донбасу.
— Тож скептичне ставлення до новин — добра ознака?
— В інформаційному просторі українці неодмінно мають бути скептиками. Адже, коли ми йдемо в магазин по товари, то прагнемо придбати максимально якісний товар. Інформація — це той самий товар. Розвінчування новин у сучасній ситуації має стати звичною практикою для всіх українських ЗМІ. Проплачених коментаторів, які просувають інтереси й пропагандистські штампи Росії, украй багато. Та й з українського боку активістів стає дедалі більше.
— Ви перевірили понад 10 тисяч новин і спростували понад тисячу фейків, сайт має 11 мовних версій, видаєте газету... Яка кількість членів команди?
— Звісно, за кілька років команда збільшилася, нині її становлять 30 учасників, із редакторами мовних версій включно. Ми зібрали на своєму сайті своєрідний архів російської пропаганди, який свідчить про її величезні масштаби й систему, яка за цим стоїть. Окрім того, регулярно робимо дослідження й проводимо тренінги для підвищення медіаграмотності населення в Україні та за кордоном. Уже навчили понад 10 тисяч людей.
— Як знаходите фальшивки?
— Це моніторинг джерел інформації: переважно російських медіа, у яких фейки з’являються найчастіше, соцмереж та інформаційного поля загалом. Також — повідомлення читачів на електронну пошту та в соцмережах. Маємо понад 185 тисяч
підписників у соціальних медіа, вони також є нашими помічниками. Крім того, у нас на сайті є спеціальна кнопка «Повідомте про фейк». Нам багато пишуть як із різних куточків України, так і з Росії, просять перевірити інформацію.
— Деякі фальшивки навіть не треба перевіряти. Одразу видно: дурниця. Та все ж як швидко зазвичай удається відреагувати на фейк?
— По-різному. Для спростування деяких простих фейків достатньо кількох годин. Легко перевіряти неправдиві новини, що ґрунтуються на фотографіях з Іраку, Сирії та Югославії чи на кадрах із художніх фільмів. Та є й «витончені» історії, на спростування яких потрібно кілька тижнів роботи: запити, дзвінки, аналіз.
— Пересічна людина не писатиме запити у відповідні служби. Чи є якість прості способи виявити фейкову новину?
— Вони такі: чим менше в новині конкретики, тим більша ймовірність, що вона фейкова. Має бути зазначено місце, дату, час події, імена та прізвища героїв, назви й номери організацій, подробиці, джерела інформації. Якщо це сайт в Інтернеті, то має бути гіперпосилання на джерело. Варто перевірити, чи фото або відео справді зроблено на згаданій події. Найпоширенішим і найпростішим для спростування є фотофейк. Зазвичай визначити правдивість того чи іншого знімку в Інтернеті можна за кілька секунд. Для початку треба спробувати знайти картинку в Google. Таким чином ви перевірите, чи є вона оригінальною та чи не піддавали її обробці у фоторедакторі. Також можна визначити дату публікації. Можливо, хтось вкотре вирішив видати наслідки бойових дій у Сирії за події в Україні. Пропагандисти видавали фото художника-реквізитора фільму «Ми з майбутнього» разом із рукою-муляжем за знімок «укра, що їсть руку кацапа».
— Якщо з фотографіями все просто, то як бути з відеофальшивками?
— Потрібно звернути увагу на дату, коли відео було залите на YouTube. Також потрібно уважно придивитися до деталей: вуличних табличок, номерів авто, назв об’єктів. Таким чином ми з’ясували, що яхта Video Azimut 46, яку за сюжетом російського НТВ одеським ополченцям подарував місцевий бізнесмен, насправді перебуває в прокаті, і її орендували працівники телеканалу для створення брехливого сюжету. Також ми знайшли, що відео від матері вбитого військового з назвою «Звернення до київської хунти» насправді є зверненням до Путіна із проханням зупинити воєнні дії в Україні. Варто звертати увагу на очевидців події, що фігурують у ролику. Чи не бачили ви їх раніше? Як, наприклад, відому «гастролерку» Марію Ціпко.
— Проект StopFake було запущено ще 2014-го. Чи стали відтоді українці прискіпливішими до інформації й грамотнішими?
— Минулого року ми спільно із соціологами КМІС здійснювали таке дослідження в усіх областях України, зокрема в Краматорську й Бахмуті на Донеччині. 58% опитаних українців вважає, що в Україні є загроза російської пропаганди. Тільки чверть вважає, що її немає. Цікаво було порівняти думку українців із різних регіонів. Виявилося, що цей показник вищий на Півдні та Сході України: 42,3% й 46,2% відповідно. Важко відповісти на це запитання було 16,7% респондентів. 59,7% українців вважають, що можуть відрізнити правдиву інформацію від неправдивої в ЗМІ. 22,5% не є впевненими. Цей показник приблизно однаковий для всіх регіонів.
Щоб визначити правдивість даних, люди здебільшого перевіряють їх в інших джерелах. Але близько третини також питають знайомих, родичів, колег. Особливо це характерно для Центральної України: 45,5%, трохи менше — на Заході: 36%. Відчутно менше — на Півдні, а найнижчий цей показник на Сході: 15,2%. Трохи менше як третина українців, оцінюючи факти, керуються інтуїцією. Таких теж найбільше в Центрі: 40,8%.
Анастасія ОЛЕХНОВИЧ
«Народна армія»
