Про семенівця, який лікував родину Олександра ІІ та приклався до видання «Енеїди».
Дитинство й юнь
18 століття має багато славетних і відомих діячів, які створювали науку й вітчизняну медицину. Серед них непересічне місце належить Йосипові Кириловичеві Каменецькому, ім’я якого впродовж останнього століття незаслужено забуто. Це, напевно, пов’язано з посадою, який видатний військовий лікар-практик займав свого часу, перебуваючи на службі при царському дворі. Він був першим вітчизняним лейб-медиком.
Народився Й. К. Каменецький у козацькій слободі Семенівка – тепер м. Семенівка, Чернігівської області – 4 квітня 1750 року в родині міщанина . Наявність у слободі козацьких порядків і військова дисципліна серед козаків, повага до старших в родині Каменецьких із дитячих років привчили хлопчика до працелюбства й витривалості.
Ще малюком він навчився їздити верхи, із великим задоволенням слухав розповіді бувалих козаків про Запорізьку Січ, привчився до військової служби.
Початкову освіту він здобув в одній із церковних козацьких шкіл Семенівки. Учителі звернули увагу на розумну дитину – і за їхньою рекомендацією батьки віддали Йосипа для подальшого навчання в Малоросійському колегіумі Чернігова. У 1778 році, після закінчення навчання в колегіумі, він переїздить до Петербургу, де його зараховують учнем до Генерального шпиталю. Це стало можливим лише за наявності ґрунтовних знань, якими володіли вихованці Малоросійського колегіуму. П. З. Коноїді, який був фактом керівником медичної справи в Росії в період 1742—1760 рр., а перед цим обіймав посаду штаб-лікаря Українського корпусу й спеціально ознайомлювався з системою навчання в колегіумі м. Чернігова, давав рекомендації найбільш кмітливим учням цього навчального закладу, і їх направляли продовжувати навчання в Петербурзі.
Створена в 1763 р. Медична колегія мала на меті підготувати лікарів, яких на той період бракувало. Окрім того, зазначимо, що з другої половини 17 ст. починається систематичне викладання медицини. Як наслідок політичних, економічних і культурних змін, у тому числі й медичних, насамперед для надання медичної допомоги в армії . У цей період відкриваються медичні школи, привчившись у яких кілька років і склавши іспит, учень отримував звання «подлекаря», після чого мав право працювати, або продовжував навчання (5-7 років) і отримував звання «лекарь».
Роки служби (1763—1798).
Потрапивши до Петербурга, Каменецький старанно вчився, дотримувався настанов М.В. Ломоносова, який уважав підготовку вітчизняних спеціалістів у всіх галузях науки першочерговим завданням. Його викладачами були як іноземці, так і вітчизняні лікарі, які, отримавши знання за кордоном, сіяли на їх благодатну ниву молодих нащадків малоросів. Молодь убирала в себе знання, як губка – вологу, і невпинно рухала науку вперед, завдяки чому внесок нового покоління вітчизняних вчених у розвиток фізики, біології, хімії медицини виявися дуже значним. Серед таких був і Йосип Кирилович Каменецький.
Із 1780 року почалася діяльність Й. К. Каменецького як військового лікаря. Він легко переносить тягти військової справи, служить спочатку в Невському піхотному полку, потім – в артилерійських станах, а далі – у Малоросійському гренадерному полку. На службі у військах Йосип Кириловича удосконалює свої практичні навички й поширює теоретичні завдання з профілактичної медицини, розробляє і вживає заходів щодо збереження здоров’я солдат та запобігання заразним хворобам.
Унаслідок маневрування військ у нього з’являється можливість вивчати й місцеві, народні лікувальні засоби. Найпоширеніші й достовірні він апробовував у скрутних обставинах. Зокрема, він розробив технологію знезараження води в походах. Перебуваючи на службі понад 13 років, Йосип Кирилович не тільки надавав медичну допомогу учасникам боїв, а й сам приймав участь у збройних сутичках.
У 1793 р. його призначають штаб-лікарем Петербурзького сухопутного шпиталю, а у 1798 р. – інспектором Петербурзького фізикату. На цій посаді він не тільки займається питаннями організації медичної допомоги, а й продовжує наукову роботу, пише низку наукових праць, серед яких найбільш відомою є підручник із медицини для духовних семінарій, написаний разом з Я. Саполовичем.
Наукова кар’єра (1798—1823)
Після того як у 1793 р. він був відізваний із військ, з’явилася можливість, і, власне, найголовніше – час, щоб осмислити й проаналізувати весь досвід, теоретичні й практичні навички й знання з медики й охорони здоров’я.
Значний досвід, здобутий Й. К. Каменецьким у армійський час, вивів його в еліту лікарів-медиків того періоду. Це стало значним аргументом, щоб призначити Йосипа Кириловича Каменецького спочатку інспектором в Петербурзі, а потім – членом Державної медичної колегії. Остання посада була найвищою лікарською посадою того часу й вимагала як спеціальних медичних знань, так і практичного досвіду.
«Изложение» і його значення (1802—1803)
Коли Каменецькому перехилило за п’ятдесят, він вирішив розвивати медицину й просвічувати просте населення, бодай в елементарних рисах медики. Із метою цього 1802 р. Й.К.Каменецький написав, а в наступному (1803) видав «Краткое изложение о лечении болезней простыми методами», де просто й доступно виклав методи лікування найактуальніших хвороб. Автор писав, що «працюючи над книгою, думав про віддалені місця держави, де не було лікарів».
Досліджуючи «Изложения»
Красномовним є перше речення «Предувѣмленія»: «Краткое сіе настоновленіе о лѣченіи обыкновенныхЪ болѣезней, у поселянЪ случающихся, издаешся по Высочайшепу поевѣеленію, на тотЪ конецЪ, чтобЬ имѣющимЪ пребывані вЪ отдаленныхЪ вѣстахЪ поселянамЪ, гдеѣ нѣт врачей, подаваема была вЪ болѣзняхЪ ихЪ скорая помощь средствами простими, кои вЪ самыхЪ селениіяхЪ удобно пріуготовляемые быть могут».Тут сформульовано основну мету книги – допомога віддаленим від елітарної медицини підручними методами. При тому, якщо уважно переглянути зміст посібники, можна запевнитися: методи лікування перелічені як найрозповсюдженіших хвороб.
Матеріали «Настанови» було викладено на рівні досягнень медичної науки того часу, але зрозумілою мовою. У своїй праці він виступає як прогресивний лікар-практик і водночас як фундатор соціальної гігієни. Поняття «здоров’я» Йосип Кирилович Каменецький визначає так : «Когда человек имеет во всем теле крепость и способность к понесению обыкновенных своих жизненных трудов, порядочный на еду позыв и спокойный сон, то сие состояние означает здоровье».
Розгядаючи поняття «здоров’я», «хвороба», автор наводить і причин, що призводять до розвитку захворювань, пов’язує їх із зовнішніми та побутовими обставинами. Основним тлумаченням причин були: антисанітарія приміщень, переслення, вільгість, відсутність сонячного світла, тепла, погане провітрення.
Матеріали настанови поділено на 3 частини. У першій описуються загальні хвороби, у друга «О болѣезняхЪ женкого пола», третя «О дѣетских болѣезнях». Прикінцевими положеннями є глави «Настановленіе, какимъ образом поступать долино въ началѣ болѣезней; как содержать больных во время продолжительной болѣезни и какую пищу употребалять содежражившимъ болѣзнямии выздоравливающимъ отъ нихъ» та «Описаніе лѣекартсвъ».
Книга «Краткое изложение о лечении болезней простыми средствами» була своєрідною настановою для дій при захворюванні людини у віддалених місцевостях, настільною книгою для всіх верств населення – від простолюдина до купця чи вельможі . На розпродаж вона розходилася дуже швидко; бідняки купували її на гурт, зібравши останні гроші, бо вбачали в ній порятунок при захворюваннях.
Перше видання цієї книги вийшло в Петербурзі в 1803 р., але вона мала настільки велику популярність, що Каменецький мусив перевидавати її (із додатками, новими рекомендаціями автора) у 1805, 1806, 1809, 1811, 1815, 1817 і 1823 рр. Уже після смерті автора книгу було перевидано в 1828 р., востаннє – у 1864 р. Виходячи з цих даних книга перевидавалася 9 раз, хоча за іншими джерелами – 13, але це не принципово; чи знайдеться сьогодні книга яку перевидають принаймні 9 раз? Іншим красномовним фактором, який потверджує наукову й практичну значущість книги, є факт перекладу книги трьома мовами.
Кожна сторінка книги віддзеркалює провідну рису характеру Й.К.Каменеького – допомогти злиденним та безправним людям. Недаремно його ім’я після виходу у світ «Настанови» стало відомим у віддалених частинах Росії. Про популярність Йосипа Кириловича можна судити за віршованим твором члена канцелярії Державної ради імператора Олександра 1, поета І.П. Пніна «Ода на болезнь, посвященная господину статскому совітнику Осипу Кириловичу Каменецькому»:
Прими сей знак чувств непритворный.
Ты есть мой гений благотворный,
Ты возвратил мне жизнь мою!
(Фрагмент «Оди» І.П.Пніна)
Визначальну роль відводив Йосип Кирилович кваліфікованим порадам з арсеналу всіх оздоровчих заходів, приділяючи особливу увагу такому методу, як лікувальне харчування.
Уже з 18 ст. цей метод широко розроблявся вітчизняною наукою. Треба сказати, що чимало видатних лікарів Російської імперії 19 ст. удосконалювали й поглиблювали питання, пов’язані з лікувальним харчуванням. Прикро, що, незважаючи на таке багатюще минуле, епігони російських класиків, які відокремилися від традицій вітчизняної школи на початку 20 с., повели мову про дієтологію як науку, розроблену за кордоном, знехтувавши досягненням вітчизняних медиків 18-19 ст., до яких належав і Й.К.Каменецький.
Отже, у його професійній діяльності було закладено такі фундаментальні засади медицини, як гігієна харчувань і житла. Велике значення лікар Каменецький приділяв бесіді з хворим або постраждалим, уважаючи, що до початку лікування треба з’ясувати причину захворювання або наявність подібних захворювань серед мешканців цієї місцевості.
Із 1799 р. Й. Каменецький став членом Медичної колегії, був обраний почесним членом Російської академії наук, академіком Петербурзької медико-хірургічної академії, почесним членом Московського товариства змагання лікарських і фізичних наук .
Лікар Йосип Кирилович Каменецький друкував статі в « Петербурзьких відомостях».
Як військовий лікар Каменецький уважав дуже важливим ужиття санітарно- гігієнічних заходів у місцях скупчення людей, зокрема в казармах. Із-під його пера виходить циркуляр для військ щодо проведення дезінфекції, в якому автор зазначав: «По выявлению больных очищать в избах воздух посредством окуривания можжевельником и другими стредствами… Места, где больные лежали, т.е. лавки и скамьи, вымывать укусом или квасом, возобновлять почаще воздух открытием отдушин или окон».
Йосип Кирилорвич уважав, що хворому потрібно правильно харчуватися і наводив прості дієтичні рецепти того часу. Разом із медиками він рекомендує вживати відвари з лікарських рослин: плоди анису, болиголов плямистий, буркун жовтий, рум’янок, трифоль, деревій, кору дуба й черемшини, м’яту, корінь кульбаби й папороті та ін. У своїх книгах він викладає методику приготування відварів, мазей, настоїв та настоянок із трав, виготовлення найпростіших ліків у домашніх умовах.
Для збагачення своїх знань щодо лікувальних властивостей рослин, уточнення їхньої дії разом із доктором Андрієвським їде на південь Росії, вивчає представників фауни й збирає народні рецепти. За результатами досліджень вчені складають карту поширення рослин у Малоросії.
Як член Державної медичної колегії Й.К.Каменецький добре інформований про захворюваність населення Росії, Малоросії, тому всі його праці були своєчасними, написаними на науковій основі, необхідними як студентам-медикам, які бажали знати якомога більше, так і лікарям-практикам. Сучасник Каменецького, видатний терапевт Матвій Якович Мудров називав його «патріархом лікарів». Праці Й. К. Каменецького були дуже популярними, деякі з них було перекладено іноземними мовами. Довгі роки тисячі молодих лікарів навчалися основам практичних медичних знань.
У 1814 р. Йосипу Кириловичу було присвоєно ступінь «доктора медицини». Цього знаннями та багатим практичним досвідом й медицині користувалися не лише прості люди й військові, а й можновладці, керманичі держави. У 1816р. Й. К. Каменецького призначають на посаду лейб-медика для лікування Олександра ІІ і членів царської сім’ї. Він стає першим вітчизняним лейб-медиком, бо до нього лікування царського двору доручали лише лікарям-іноземцям.
Останні роки свого трудового, нелегкого життя видатний лікар прожив у Москві. Помер Йосип Кирилович Каменецький 14 червня 1823 року в віці 74 років. Похований на кладовищі Донського монастиря Москви. На пам’ятникe написано «Под симъ камнемъ погребено тело Двора Его императорскаго величества лейб-медика статскаго советника и орденов Св. Анны 2й и Св. Владимира 4й степеней кавалера Иосифа Кирилловича Каменецкаго родившегося 1750 года апреля 4 дня Черниговской губернии Новозыбковскаго Повета в местечке Семеновке скончавшегося 1823 Года Iюня 14 по полудни в 8 часов на 74м году своей жизни».
Закінчуючи одну зі своїх останніх праць, доктор Каменецький писав: «Выполнением описанных способов удобно можно предохранить здоровье от повреждений, и всяк, кто только обратит оные на пользу ближнего, тот будет иметь утешение в своей совести, что, выполняя долг человечества, сохранил жизнь подчиненного или семейного человека, могущего быть полезным отечетсву».
Покинувши в свої молоді роки свій рідний край, Україну, Йосип Кирилович життя зберігав у своєму серці синівську любов до землі пращурів, за першої-ліпшої можливості приїздив на батьківську Стародубщину. Разом із своїм земляком із м. Конотопа, завідувачем друкарні Медичної колегії, а в майбутньому професором Харківського університету М.Й. Парпурою він був причетний і до першого видання в 1798 р. «Енеїді» Івана Котляревського.
Земляки тісно співпрацювали, їх об’єднували як спільне коріння, так і спільні інтереси. Завдяки поєднанню значного практичного у т.ч. військового досвіду Й.Каменецького і теоретичної та літературно-видавничої підготовки М.Парпури побачила світ найвідоміша праця Й. Каменецького «Краткое наставление о лечении болезней простыми…».
Історія особистих стосунків цих двох видатних земляків-медиків залишилась маловідомою. Деякі автори вважають, що саме Й. Каменецький привіз із Малоросії рукописний варіант «Енеїди» і був причетний до її першого видання.
Сьогодні, з огляду на минуле, ми можемо сміливо сказати, що українець за походженням, лікар Йосип Кирилович Каменецький, із честю виконав свій обов’язок перед людством й Україною, бо його діяльність врятувала тисячі людей від смерті, надала його послідовникам на медичному шляху поглиблення знань не лише на благо українському народу, а й багатьом народам світу.
Ілля Левченко
