Сюжетні високохудожні поезії Дмитра Іванова увійшли до кращих антологій, що вийшли в Україні, Польщі, Болгарії, Румунії, Словаччині, Росії, Казахстані, Туркменії, Вірменії, Грузії, Білорусії, у деяких країнах Прибалтики...
Зачаровані поезією земляка
Хвилюючі поезії сюжетні
У ряді віршованих творів – трагічні сюжети з українського життя, смертельно зголодніле село, яке більшовики і їх прихвостні та вірні злочинці – прислужники намагалися поставити на коліна. Тож письменник населені пункти подає у чорних трагічних фарбах, через образи, зображає майстерно, використовує свіжі тропи – самобутні метафори, порівняння, епітети, метонімії, оксиморони… У кращих і найкращих строфах висока техніка віршування. Поезії запоминальні за багатством художніх деталей, точними римами, добрим знанням автора життєвих психологічних ситуацій. А головне – вірші про трагічні періоди, які «наслали» на згорьовану Україну безголові ідоли країни-сусідки, — дуже емоційні, вражають простотою викладу і водночас багатством мови, яскравими розмовними діалогами. Нема у них зайвих описовості, багатослів’я, «жуванки». Кожен рядок, строфа – на своєму місці.
Метрами оцінений
Особливе місце у книгах добре знаного в Україні художника слова посідають балади і сюжетні поезії. Вони у книгах «Заповіти мого роду», «Зерно і любов», «Стремено», «Красний корінь», «Родовий вітер», Маминих слів чорнобривці, ряді інших. Саме такі твори Дмитра Іванова в українській літературі у сімдесяті, вісімдесяті та дев’яності роки високо оцінені метрами художнього слова і літературознавцями Іваном Драчем, Борисом Олійником, Леонідом Талалаєм, Михайлом Шевченком, Володимиром Базилевським, Павлом Загребельним, Михайлом Слабошпицьким, Юрієм Мушкетиком та багатьма-багатьма літераторами. Про це написано у журналах «Вітчизні», «Дніпрі», «Дзвоні», «Прапорі», «Києві», «Критиці», «Просторі», часописі «Літературна Україна» та інших виданнях. Нашому земляку-поету велику літературознавчо-аналітичну роботу присвятив полісянин, добре знаний доктор філологічних наук Володимир Кузьменко.
А сюжетні високохудожні поезії Дмитра Іванова увійшли до кращих антологій, що вийшли в Україні, Польщі, Болгарії, Румунії, Словаччині, Росії, Казахстані, Туркменії, Вірменії, Грузії, Білорусії, у деяких країнах Прибалтики. Цей факт ще раз підтверджує про їх високу читабельність, затребуваність шанувальників поезії різних національностей, інтерес широкої читацької аудиторії. А тому неспроста книги Д. Іванова удостоєні Національної премії Т. Шевченка, ряду інших престижних.
Марні полювання на книги полісянина
Варто сказати, що поетичні збірки Дмитра у сімдесяті, вісімдесяті роки і на початку дев’яностих виходили десятитисячними і навіть більшими накладами. Саме з чернігівських поетів та й ряді київських, яких називали досить знаними, ніхто не мав таких. Окремі книги самобутнього письменника з Чернігівського Полісся
розкуповувалися за два-три місяці. Їх неможливо було придбати у столичних книгарнях «Сяйво» , «Поезія» та ряді інших, які були розташовані на протяжних вулицях і проспектах. І навіть у великих містах Дніпропетровську, Одесі, Львові, Харкові, Запоріжжі, в інших обласних центр шанувальники поезії влаштовували полювання на збірки, але марно. Поет-чернігівець Михайло Кушніренко у ті роки мені сказав, що він дивом натрапив на книги дуже популярного у той час письменника саме у столиці. А коли за тиждень приїхав до тих же магазинів, щоб купити товаришам, там продавчині сказали, що «за тиждень книги Іванова з Чернігова розмели. Спробували замовити у видавництвах, де готували і друкували, а звідти відповіли, що і в них нема і не знають, чи будуть друкувати новий наклад».
У залах переповнених
Наприкінці сімдесятих років і в першій половині вісімдесятих минулого століття мені доводилося бувати на творчих вечорах Дмитра Іванова у Києві у Будинку письменника. Зала щоразу – переповнена. Як кажуть, ніде й яблуку впасти, тому що добра частина шанувальників поезії нашого земляка навіть стояла між рядів, на «камчатці». Сидячі місця ще за дві години були зайняті. Я перебував тоді поруч Олексою Ющенком і Володимиром Морданем і від них почув, що «Дмитро стає дуже популярним поетом і його вірші виділяються особливою образністю серед кращих поетів , ніби заворожують і їх без хвилювання не можна ні читати, ні слухати. Поет з Чернігівщини бере простотою, рідкісною сюжетністю селянського життя. Він талановито відбирає ті сюжети для своїх поезій. За останнє десятиліття став яскравою зіркою і подібних йому нема в українській літературі.» Звучали вірші – ніжні, гордовиті, наче полохливі і печальні звуки камертонів — про трагізм людських доль, згорьоване українське село і радощі селянської праці, акварельні… Поезії земляка ніби озивалися й голосами проболених дзвонів. Головні ліричні герої багатьох художніх творів – це небайдужі селяни, особистості, але більше з простонароду. Після прочитаних поезій з ближніх стільців чулися інші позитивні відгуки. А загалом уся зала була зачарована поезією, яка, здається, торкалася кожних клітинки і нерва, пронизувала майстерним читанням . Якраз отим – коли зала прислухається майже до кожного слова. Та ж зала, образно кажучи, дарувала найвищу нагороду – бурхливі, дружні, палкі і довготривалі оплески. Чулися радісні вигуки підтримки. Зустріч з поетом з Придесення закінчилася, а шанувальники поезії ще довго не розходилися – хтось підходив до поета і відгукувався, що його поезії з життя, такі близькі і дуже-дуже хвилюючі. Інші – знайомі поету, обнімалися або потискали руку і бажали подальших успіхів, нових книг, творчих відряджень.
Полюбили з першого разу
Поїздки популярного митця не забарилися. Запрошували чернігівського літератора із Південної, Центральної України, інших регіонів. І вони у полісянина були у багатотисячні міста – Херсон, Миколаїв, Черкаси, Вінницю, Кіровоград, Дніпропетровськ і до ряду інших, де, знаючи його життєві і високохудожні поезії, зала зустрічала стоячи, тепло аплодувала. Відомий письменник з Херсона Анатолій Кичинськи при зустрічі у Києві мені сказав: « Не один раз бував у нашому місті поет Дмитро Іванов і його твори високо оцінювали шанувальники художнього слова. У нас у ті роки багатенько приходили послухати виступи письменників. На той час місто було досить російськомовне, а в Дмитра поезії писані українською. І хоч поет приїхав з півночі України, але про нього наша інтелігенція, студенти вишів були начитані. Зала — переповнена. Ті, хто вперше побачив поета у роботі, полюбили його одразу саме за його ж відверті високохудожні твори.» Подібні відгуки чулися в інших містах, де виступав поет з Чернігівського Полісся.
55 років творчості поета — полісянина — то сотні яскравих сторінок літератури, яку він створив. У ній багато пережитого, вічного і незабутнього. А в Дмитра Іванова і тепер
залишається велика аудиторія у десятки, сотні тисяч шанувальників, тому що поезії його незабутні і вони ще довго-довго житимуть і хвилюватимуть небайдужі серця.
Віктор Божок, письменник, м. Корюківка,
спеціально для видання Біла хата