Усе пережите тоді й спонукало родину виїхати спочатку в Одесу, де матір з донькою знову нажахалися від обстрілів, а потім через Румунію — у Литву. Бабуся лишилася вдома, бо не кине ж вона рідне обійстя і ще ріднішу сільську бібліотеку через якихось там прибулих «сусідів». Проте материнське серце — не камінь, і за три роки війни вона вже вчетверте з’їздила до доньки з онукою у далеке литовське місто Шяуляй.
– Цього разу я спеціально спланувала свою подорож до Різдвяних та Новорічних свят,бо це – особливий час, коли родина має бути разом. Литовці дуже теплі, гостинні й доброзичливі люди. Вони радо прийняли перших біженців з України й приймають їх і досі. Нині у Шяуляї перебуває вже кілька тисяч українців. Практично всі наші земляки після кількатижневої адаптації знаходять собі роботу чи навіть відкривають власний бізнес. Стосунки поміж народами склались якнайкращі – нас поважають за силу, нескореність й веселу вдачу, українці ж навчаються у литовців пунктуальності, виваженості й ввічливості, – підкреслила пані Валентина.
Цікаво, що український культурний центр «Мальва» біженці створили у Шяуляї в перші ж місяці свого перебування з легкої руки київської акторки театру Олени Ластівки. Ця енергійна жінка й досі генерує стільки ідей, що вся українська діаспора цього литовського міста не в змозі впоратись з їх реалізацією.
Пані Валентина з онукою Варварою «волонтерять» разом з місцевими активістками у центрі «Мальва»
Результатом культурного співробітництва стала потужна допомога литовців нашим захисникам, волонтерство, допомога цивільним в Україні, а ще 1 вересня 2023 року міська влада Шяуляю відкрила в місті українську школу, де нині навчається більшість українських дітей. Онука ж пані Валентини навчається у литовській школі.
– Варвара не стала чекати зайвий рік, і пішла у місцеву школу. Спершу було важкувато, проте тепер, вже у третьому класі, онука вільно розмовляє литовською і вивчає інші шкільні предмети нею. При цьому вона так само вільно володіє й рідною мовою, яку ґрунтовно вивчає вдома і онлайн. Під час усіх моїх візитів до Литви моя маленька дівчинка радо «працює» для мене перекладачем, – пригадала співрозмовниця.
Експозиція литовської вишивки
Жителі Шяуляю щиро співпереживають українцям, допомагають усім, чим можуть, захоплюються нашими людьми, нескореним народом України. Вони прихистили людей з усіх регіонів нашої країни, серед яких чимало біженців з Чернігівщини, Городнянщини. Навіть односельців пані Валентина зустріла:
– Кожного мого приїзду місцеві запрошують мене залишитися і щиро не розуміють, як доросла людина може свідомо повертатися додому в країну, де досі триває війна, тим більше на прикордоння, в якому до ворога 30-40 кілометрів. А я не можу не повернутися, бо справді щасливою відчуваю себе тільки вдома. Головне – діти у безпеці, а ми тут якось проживемо, чого Бога гнівити?
З донькою і онукою на День Незалежності
Вона також пригадала кількох литовців, з якими встигла потоваришувати під час своїх візитів до доньки з онукою. Подружжя Рими та Альбіноса постійно донатить зі своїх пенсій. Рима одразу після вторгнення окупантів в Україну почала самостійно вивчати українську й оволоділа мовою настільки, що перекладає чоловікові все, що відбувається на українських святах у Шяуляї. А Альбінос передав увесь інструмент зі своєї майстерні у гаражі нашим захисникам. Домогосподар доньки Арунас передав свій джип для ЗСУ і також постійно донатить на різні потреби.
– А ще я познайомилася з теплою різдвяною традицією литовців – вони не колядують, а підкладають подарунки під двері, стукають і ховаються, щоб отримувач подарунка за вмістом пакунка сам здогадався, хто ж його подарував. Такі пакуночки наші найменші біженці отримують з першого свого Різдва у Литві, від своїх знайомих подібні привітання отримують і дорослі українці.
