Гарячий регіон. Репортаж із форпосту українських захисників, які тримають оборону на околиці окупованого Донецька.
До початку війни тут діяла шахта «Путилівська», відома також як «Бутовка-Донецька». Вона розташована в Київському районі Донецька, неподалік від міста Авдіївки, села Спартака й донецького аеропорту. Нині цю шахту інакше як привидом не назвеш. Із 2014 року й по сьогодні тут постійно тривають обстріли й запеклі бої з ДРГ проросійських бойовиків. Промислові об’єкти й будівлі шахти перетворилися на руїни та попелище
Свій маршрут ми розпочинаємо від понівеченої «Дев’ятини» (так місцеві називають дев’ятиповерхівку на околиці Авдіївки, яка стала мішенню для численних снарядів і мін бойовиків). Звідси до шахти — 10 хвилин на авто.
За вікном промайнув блокпост «Республіка міст», який називають воротами на війну. Залишається позаду донецьке шосе, усе в ямах, створених мінами та снарядами. Ще кілька сотень метрів ґрунтовою дорогою, і ми наближаємося до зруйнованої «Бутовки». Навколо стоять будівлі без дахів, з обваленими поверхами й дірявими стінами, обгорілі каркаси металоконструкцій, купи уламків із бетону й металу, а над усім цим постапокаліптичним жахом, ніби викручені руки, простягаються до неба уламки вентиляційного ствола шахти.
Командир роти Володимир
Нас зустрічає командир роти Володимир. Він випускник Національної академії сухопутних військ 2014 року. Тоді ж прийняв взвод і з вересня вже воював під Щастям, Трьохізбенкою, Станицею Луганською. Він із військової династії, уже три роки на фронті.
— Обстановка в нас напружена, — розповідає ротний, — постійно тривають обстріли. Не дають спокою снайперські групи, які стріляють у кількох напрямках як з СВД, так і з ПТРів. Місцевість перед нашими позиціями дуже заросла чагарниками, деревами. А відстань до противника — 200–250 м. Їхні ДРГ періодично підходять до нас, обстрілюють із підствольників і стрілецької зброї. Діставши відсіч, вони відходять. Позиції противника добре укріплено, вони пролягають обабіч Ясинуватської траси й закріпилися на ангарах шахти, у будівлях на околицях Спартака. Часто застосовують безпілотники. У серпні завдяки коригуванню БпЛА обстрілювали наші позиції 82-мм мінометами. Часто намагаються нас провокувати за допомогою кулеметів та АГСів. І щоночі здійснюють психічні атаки. Уздовж лінії розмежування рухається бойова техніка, танки. Удень їх вони ховають за три-чотири кілометри від передової. А з настанням ночі підтягують ближче й намагаються нас таким чином залякати.
З ротним ми висуваємося на передові позиції. Періодично розривають тишу постріли з кулемета й снайперського ПТРС. Стрільба не прицільна. Ми в мертвій зоні. Кулі пролітають дуже високо. Рухаємося акуратно стежиною, яка пролягає серед заростей чагарнику в рівчаках, траншеях.
Воїн Саїд
На спостережному посту чергує бувалий воїн Саїд. Він на передовій також із 2014-го, у військо прийшов із третьою хвилею мобілізації. А з 2016 року служить за контрактом.
— Зараз нормально, — каже Саїд, — робоча обстановка, здійснюю спостереження, а вранці були прильоти ВОГів, працювала БМП. Уночі добре було чути роботу двигунів танків. Стало трохи тихіше, тож продовжуємо укріплювати позиції, обладнуємо траншеї, розширюємо й поглиблюємо окопи.
Молодий солдат Олександр
Поруч обслуговує кулемет молодий солдат Олександр. Йому двадцять, і він на передовій усього місяць. Родом хлопець із Донеччини, він чотири роки вчився в технікумі на теплоенергетика, працював кур’єром. Та зрештою вибрав військову службу й тепер мріє про військову кар’єру. За місяць на передовій хлопець навчився розрізняти на слух роботу зброї, правильно діяти за різних бойових обставин, орієнтуватися в цілковитій темряві.
Солдат «Змій»
Просуваємося до іншої позиції. Солдат «Змій» під час п’ятої хвилі мобілізації восени 2016 року потрапив у Національну гвардію. Але за власним бажанням перевівся в бойову частину Збройних Сил. Він згадує бій із ДРГ противника:
— Це було в липні. Я чергував на передових позиціях під Красногорівкою. Під прикриттям вогню з мінометів і танків до нас наблизилася диверсійна група бойовиків, близько 15 осіб. Вони з двох боків підійшли до наших окопів, кидали гранати. Понад годину тривав бій. Коли почав закінчуватися боєкомплект, ми відійшли до своїх на другу лінію, поповнили б/к й повернулися з підкріпленням. Тоді ми знищили трьох бойовиків, але й у нас були втрати. Це був найважчий день під час тодішнього хлібного перемир’я. Як можна вірити бандитам? Для них однаково що «шкільне», що «хлібне»: вони його не дотримуються.
Харків’янин Олег
Поряд чергує харків’янин Олег. Він на фронті півтора року. До армії працював на хлібозаводі.
— Удень чергувати легше, усе видно, — долучається він до розмови, — та й то бойовики, бува, підкрадаються. А вночі? Добре виручає тепловізор. Якби не він, то було б нам дуже важко.
Кулеметник Руслан
На позиції ДШК чатує кулеметник Руслан. Він служить за контрактом із 2007 року. Свого часу був на миротворчій місії в Косові. Коли почалася війна на Сході нашої країни, прикривав кордон на Сумщині, а 2015-го розпочав бойовий шлях на Донеччині.
— Тактичний ДШКМ у цих умовах просто незамінний, — ділиться досвідом Руслан. — Недарма його називають довгою рукою піхоти, особливо на дистанціях 800–2000 м. Недавно противник застосував проти наших сусідів ПТРС і ПТРД. З моєї позиції я мав змогу уразити вогневу позицію ворога. Командир дав дозвіл. І «дашка» відпрацювала на 12 балів! Бандити замовкли й довго навіть не висовувалися. А от у Мар’їнці, на Інтернаті, ворог бив із двох точок з ПТРС і БМП-2. Відстань — до 1700 м. Та кулемет не підвів: прошив «беху», і противник її відтягнув. Іншого разу з терикона нас діставав снайпер. Вирахували його за спалахами від пострілів. Думав бандит, що відстань велика та що його не дістануть. Але моя «дашка» й не таких діставала.
Повернувшись на позиції РОПу разом із бійцями, ми зустріли гостей. Захисникам «Бутовки» привезли допомогу волонтери з Вінниччини. Два Андрії, яких тут добре знають, передали маскувальні сітки, різноманітні матеріали для облаштування укріплень і продукти. Швидко все розвантажили й поїхали далі, мовляв, їм іще в Зеніт везти тепловізори, а потім передавати допомогу в Широкине.
Старший бойовий медик роти «Святий
За станом здоров’я бійців на «Бутовці» стежить старший бойовий медик роти «Святий». Він у підрозділі вже понад рік. Чоловік 20 років відпрацював у відділенні реанімації й анестезіології, вийшов на пенсію, а тепер рятує життя наших воїнів на передовій.
Серед чоловічого колективу захисників «Бутовки» є й одна представниця прекрасної статі. Стрільцю-помічнику гранатометника Алесі всього 19, а вона на фронті вже півтора року. Родом дівчина з Луганської області. У першу ротацію воювала в Мар’їнці. Спочатку їй не довіряли складних завдань, та згодом вона вже бувала й на бойових чергуваннях, і пригнічувала з кулемета вогневі точки противника. Загалом нічим не відрізнялася від бійців-чоловіків. Хіба що природною сором’язливістю.
Отакі воїни захищають шахту «Бутовка» від російських окупантів. Вони надійно тримають позиції й готові, коли буде наказ, перейти в наступ, аби над Донецьком якнайскоріше замайорів синьо-жовтий прапор.
Олександр ПАРІЙ
Фото автора, спеціально для видання bilahata.net
