Україна-Польща: нас єднає спільний європейський шлях

Що цьому передувало? Тут варто згадати дещо з моєї журналістської співпраці з Польщею.

Перша моя поїздка до цієї країни була 22 роки тому, в 1995-му, як редактора відомої колись газети «Сіверщина» – на двотижневе стажування до Варшави. Його проводила потужна громадська організації «Фундація солідарності польсько-чесько-словацької». Вона виникла ще за часів існування соціалістичного табору, активно боролася проти комуністичних режимів, за демократію. Біля витоків організації стояли такі видатні постаті, як Вацлав Гавел, майбутній президент Чехословаччини, Яцек Куронь, один з лідерів демократичного руху Польщі.

З розпадом комуністичних режимів у Європі, розвалом СРСР Фундація почала активно допомагати становленню демократії на цих теренах, зокрема велику увагу приділяла становленню тут незалежної демократичної преси. У цих програмах я і потрапив на таке стажування. Нам показали потужні медіа Польщі – пресу, радіо, телебачення, вже тоді абсолютно незалежні, реформовані. Також вчили працювати в Інтернеті й робити газету на комп’ютері. Що, звичайно, 22 роки тому було для України й Чернігова новим і дивиною. Більше того, нам тоді подарували по комп’ютеру на кожну редакцію. Так що перший комп’ютер «Сіверщини» я привіз з Варшави.

У нашої газети зав’язалися добрі стосунки з Фундацією, того ж року туди на стажування поїхав ще один колега з газети, привіз звідти принтер. А наступного року я ще раз побув там на стажуванні і привіз черговий подарунок – сканер. Так що весь комп’ютерний центр «Сіверщини», один з перших у Чернігові, був з Польщі. Потім там побувала на стажуванні ще одна журналістка редакції, за нашим клопотанням – двоє колег з Ніжина.

Другий етап такої співпраці – це вже Перемишль. Тут 1990 року постала громадська організація «Південно-Східний інститут Науковий». Мета її – співпраця з Україною, зважене вивчення нашої непростої спільної історії. Засновник і беззмінний донині директор інституту – Станіслав Стемпєнь, мій давній і добрий товариш, відомий польський історик, одночасно – викладач університету Перемишля й донедавна – його проректор. Інститут має багатий архів, найбільшу в Польщі бібліотеку української книги, тут працюють дослідники з Польщі та України, видають чимало книг обома мовами.

Цей інститут у 2005 – 2006 роках проводив великий медіальний проект для журналістів України. Щомісяця наша постійна група журналістів з різних областей приїздила на триденні прес-тури. Загальна тема проекту була «Переміни в Польщі після вступу країни до Євросоюзу». Польща вступила туди 2004 року. Нам показували ці переміни, не приховуючи і проблем, труднощів, адже колишній країні соцтабору непросто було інтегруватися в ЄС. Але переміни на краще були швидкі й разючі. Кожного разу тема прес-турів була іншою: освіта, самоврядування, медицина, культура, екологія. Ми це вивчали не лише в Перемишлі, чимало поїздили по всьому Підкарпатському воєводству. А прес-тур на тему культури був у Кракові. Про цей польський досвід, який і сьогодні вкрай важливий для України, ми розповідали в наших медіа.

Нарешті третій вид такої співпраці: у 2005 – 2007 роках я, будучи редактором, а згодом головою редакційної ради «Сіверщини», організовував у Чернігові разом з редакцією цикл щорічних українсько-польських семінарів журналістів спільно з Посольством Польщі в Україні. Було по 30 і більше колег з різних областей України і, звичайно, з нашої області. Загальна тема – «Досвід польської регіональної преси для української». Приїздили по кілька журналістів з Польщі, навчали нас, як створювати нові незалежні газети.

Торік, під час одної з чергових поїздок до Перемишля, я висловив моїм добрим друзям побажання. Кому саме? Станіславу Стемпню, а також Малгожаті Кузьбіді – як і Станіслав, вона теж вільно володіє українською мовою, є доктором політології, викладачем університету Перемишля, керує міжнародним відділом закладу. Побажання моє було таким: відновити на терені Перемишля українсько-польську співпрацю.

Отже, мої друзі підготували цікавий медіальний проект, подали його до Міністерства закордонних справ і отримали фінансування на міжнародний семінар. Офіційно організаторами семінару стали Товариство випускників і приятелів університету Перемишля і сам університет, співорганізатором – Південно-Східний інститут Науковий.

Учасники – близько 30 журналістів і представників громадських організацій з різних областей України. Я попросив найбільшу квоту для Чернігова, й нам виділили 6 місць. Ось склад нашої делегації. Журналіст обласного телебачення і радіо Олександр Соломаха; Сергій Кордик – сайти «Біла хата», «Спецкор», «Суспільний кореспондент»; Вікторія Сидорова – журналістка радіо, керівник Чернігівського медіа-клубу «Наше місто»; Сергій Леп’явко – доктор наук, відомий історик, професор Ніжинського університету, голова ГО «Сіверський інститут регіональних досліджень»; Людмила Зіневич – кандидат наук, викладач Чернігівського технологічного університету; автор цих рядків, редактор «Світ-інфо».

Семінар був чудово організований. Оплачено було все – проїзд до Польщі й назад, проживання й харчування. Нас поселили в чудовому новому студентському гуртожитку, тоді ще вільному, адже навчальний рік у Польщі – з 1 жовтня. Усі заняття проходили на базі університету.

Тема семінару – «Відоме і невідоме – спільний спадок польсько-українського прикордоння, його вплив на формування сучасного суспільного бачення». Керівником семінару була Малгожата Кузьбіда, якій ми всі хочемо висловити велику вдячність за її енергію, невтомність.

Нас привітав ректор університету доктор Павел Трефлер.

Високого рівня доповідачі розповіли нам про багато чого спільного в історії, літературі, пам’ятках старовини на українських і польських прикордонних землях і загалом стосовно двох країн, про історичні постаті, спільні для обох народів. Досить згадати, що автор музики Гімну України «Ще не вмерла Україна» – композитор і церковний діяч Михайло Вербицький – мешкав на цих теренах і похований неподалік Перемишля. Доктор Ян Зємба зробив доповідь «Література як спільна спадщина – від стародавності до сучасності. Портрети України в польській літературі». Виявилося, як багато тут спільних імен – польських письменників, народжених в Україні, або таких, що мають українське коріння. Серед них – лауреат Нобелівської премії Генрік Сенкевич, Болєслав Прус, Ярослав Івашкевич, інші класики. Шкода, що ми ще мало знаємо польську літературу, а вона ж має чотирьох лауреатів Нобелівської премії.

Цікавою була й доповідь доктора Ольги Соляр. Ця молода українка є викладачем університету, недавно видала цікаву книгу про українські звичаї, вірування, зібравши матеріал у багатьох областях України. На семінарі пані Ольга й Шимон Моджеєвський представили дослідження «Культурна спадщина польсько-українського прикордоння – діяльність в Польщі з метою порятунку української спадщини». Йшлося, зокрема, про те, як молоді активісти-поляки реставрують українські поховання на території Польщі.

Магдалена Пардель-Трефлер (до речі, дружина ректора) виступила з доповіддю «Різноманітність прикордоння – аналіз-порівняння». Доктор Піотр Длугош зробив аналіз «Національні стереотипи поляків та українців» — про те, як ми сприймаємо поляків, і навзаєм – вони нас. І тут справді існує багато стереотипів. Малгожата Кузьбіда виступила на тему «Концепція української держави в політичній думці Вацлава Липинського» – ось ще одна постать, спільна для обох народів: поляк, один з ідеологів українського націоналізму. Станіслав Стемпень виступив на тему «Історія польсько-українського прикордоння».

Відбулася також презентація Центру науки, культури і польської мови університету.

Чи не основним акцентом семінару стала наша непроста історія польсько-українських взаємин (а цим взаєминам – понад тисячоліття) і в глибині століть, і в новітні часи. Тему загострила проблема Волині 1943 року – збройного протистояння українців і поляків. Не секрет, що деякі політичні кола Польщі, в тому числі провладні, зараз надто загострюють цю тему. Також «з подачі» Росії, спільного ворога українців і поляків, про що говорили учасники дискусії. У нас різне бачення деяких складних спільних сторінок історії, в тому числі щодо Волині. Але потрібно дискутувати, шукати порозуміння, а загалом тут треба довіритися дослідженням істориків. Нас має єднати спільний європейський вибір, європейський шлях.

Чернігівська делегація побула і в українському Народному домі Перемишля, де зустрілася з активістами української громади міста й повіту.

Загалом мали змогу познайомитися з пам’ятками історії Перемишля, адже це – тисячолітнє місто-музей. Оглянули й околиці міста, деякі історичні містечка. Журналісти активно працювали, збираючи матеріал і по темах семінару, і на побутову тематику, в тому числі записували на відео інтерв’ю.

Останній день семінару був у Львові, де ми оглянули історичні пам’ятки міста.

Цей проект матиме продовження. Готуються наступні такі зустрічі, які мають сприяти співпраці двох сусідніх європейських народів.

На першому фото: Панорама Перемишля з башти Королівського замку