Дуже тепле, зворушливе свято відбулося в Бобровицькій центральній районній бібліотеці (Чернігівська область) — відомого українського письменника, земляка Дмитра Андрійовича Головка урочисто нагородили Міжнародною літературною премією імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».
Відзнака – вагома, серед її лауреатів – Герої України Юрій Мушкетик та Іван Дзюба, Шевченківські лауреати Микола Жулинський, Валерій Шевчук, Володимир Дрозд, Леонід Горлач, всесвітньовідомий кінорежисер Кшиштоф Зануссі та видатні люди з понад 30 держав.
На святі я представляв Академію і обласну газету «Чернігівщина», тож із великим задоволенням, від душі вручив нагороду Дмитрові Андрійовичу. Адже це – честь і для мене! Дмитро Головко – класик української літератури, надзвичайно обдарований і шляхетний добродій, душа якого одягнена в нашу українську вишиванку. Багато доброго він зробив і для свого мальовничого села Піски, в якому народився, рідної Бобровиччини, Придесення та України!
Дмитра Андрійовича гарно привітали заступник голови Бобровицької райдержадміністрації Тетяна Ляшенко, начальник гуманітарного відділу РДА Марія Герасименко, директор Бобровицької централізованої бібліотечної системи Леся Циба, знаний письменник і журналіст Григорій Войток, який назвав Дмитра Головка своїм батьком у літературі. Адже Дмитро Андрійович тривалий час працював редактором у видавництвах «Молодь» і «Український письменник», виховавши цілу плеяду талановитих літераторів.
І саме такий досвідчений Майстер відредагував роман Григорія Войтка «Безбатченки», котрий вийшов уже в двох книгах й отримав схвальні відгуки читачів. Так, безперечно Дмитро Головко – еталон літературного редактора, вимогливий і водночас – доброзичливий, небайдужий та совісний чоловік.
«Таких письменників зараз – мало, – наголосив Григорій Войток. – Тому для мене Дмитро Андрійович – це взірець високоморальної і творчої Людини з великої літери. Справжній подвижник. Це – яскравий приклад, як потрібно жити та працювати для України».
Дмитро Головко – автор багатьох книжок поезії та прози. Всі вони – від першої – «Плем’я робітниче» до зовсім недавньої збірки віршів, поем, новел, афоризмів і спогадів «Співучі Піски» – пронизані великою любов’ю до свого тичинівського краю, до простих, скромних, чуйних трудівників. Це – мудра, сонячна, щедра філософія великої душі та небайдужого серця.
Тож цілую одвірочок хати
І сльозинку стираю з щоки,
В емоційно-піднесенім святі
Я забув, що спливають роки…
(«Вдома»)
Так вийшло і цього разу, на святі в бібліотеці, на яке завітала й молодь – учні Бобровицького ліцею, котрі уважно слухали 85-річного письменника та сфотографувалися з ним на згадку, – отакі зустрічі з людиною-легендою потім не раз згадуються в житті!
Відомий Дмитро Головко і як невтомний краєзнавець, зокрема, він – упорядник-редактор збірки «Не бував ти у наших краях!» – про минуле та сучасність Бобровицького краю з ілюстраціями Шевченківського лауреата Василя Лопати.
Вже 17 років поспіль (!) у Пісках проводиться літературно-мистецький районний конкурс «Добридень тобі, Україно моя», співорганізатор якого та постійний член журі – Дмитро Головко. У конкурсі беруть участь літератори, позаштатні кореспонденти районної газети, художники, народні майстри декоративно-прикладного мистецтва, – і зовсім юні обдаровані школярі, й уже досвідчені, сивочолі ветерани. Та й сам Дмитро Андрійович – чудовий різьбяр по дереву!
Цього дня у виконанні митців районного будинку культури прозвучали проникливі, людяні пісні Дмитра Головка, що сприймаються, як народні.
На зорі мене, мамо, збуди,
Хай на дворі вітрів перешуг.
Я тобі від криниці води
На цілісінький день наношу.
(«За зорі мене, мамо, збуди»)
Дмитро Андрійович почувався щасливим та розчуленим. Подякував усім, хто прийшов, хто читає його книжки. Щиро вдячний Дмитро Головко й Героєві України, видатному аграрієві, публіцистові та меценату Леонідові Яковишину, за сприяння якого побачила світ книжка «Співучі Піски».
«У мами було 7 дітей, тато загинув… Тож я з самого малечку старався допомагати матусі. Добре знаю, що таке сільська праця! Втім, я з дитинства мріяв – пам’ятаю, хотів створити літак, щоб на ньому мандрувати світом. І де б я не був, у моєму серці – завжди рідне село. Піски – це мій Всесвіт, це моя велика любов на все життя! – проникливо сказав Дмитро Андрійович. – Свою першу книжку я з вдячністю подарував Павлові Тичині, а він підписав мені своє нове видання. Павло Григорович чудово ставився до мене, допомагав, підтримував. Якось я залишився без стипендії (отримав «трійку» за те, що відповідав українською мовою, а викладачеві-генералові це не сподобалося), то Павло Тичина, дізнавшись про ось таку несправедливість, просто дав мені дещицю власних грошей зі словами: «Це тобі, Дмитре, стипендія від мене», щоб я міг спокійно вчитися далі. Звісно, таке не забувається!.. Отож я живу, залюбки мешкаю й тут – на своїй дачі, на Бобровиччині, працюю на городі, як усі сільські люди… Тут мені чудово пишеться. Створив уже кілька нових книжок і сподіваюся, що їх теж читатимуть».
Дякуємо, Дмитре Андрійовичу! Неодмінно прочитаємо.
Сергій Дзюба
