Ця історія могла б закінчитися звичайною заготівлею дров, бо місцеві ділки неодноразово поглядали хижим оком на правічного дуба, який тимчасово заховався у нетрях дикої парості майже посеред села. Та небайдужі люди виявили цього стрункого велетня, звільнили від хащів і вже роблять все для того, щоб став він справжньою окрасою Смичина, що в Чернігівському районі на Городнянщині.
Долею немолодого дуба зацікавилися староста Юлія Новик і бібліотекарка Лідія Рекун.
Саме вони ініціювали розчищення старого пустиря, на якому разом із дубом раптом вилізла із нетрів й старенька благенька хатинка. Спочатку жінки розпитали усіх старожилів про це гарне дерево й отримали від усіх приблизно однаковий коментар:
– Цей дуб тут стоїть давно, змалечку знаю його приблизно таким, і з того часу він практично не змінився!
Дуб починає сповільнювати свій ріст наприкінці другої – початку третьої сотні літ, хоч в кожному окремому випадку точно визначити вік дерева тільки за зовнішніми параметрами важко, якщо взагалі можливо. У кожній окремій місцині різні ґрунти, режими освітлення і зволоження, тому зріст і товщина стовбура можуть бути однаковими у дерев дуже різного віку.
Проте навіть за дуже узагальненими параметрами і абстрактними формулами маємо в обхваті 2 метри 80 сантиметрів, тож вік Смичинського дуба може коливатись від 150 до 280 літ! Свідчення ж очевидців підтверджують не менш як двохсотрічний вік.
Точно визначити дату народження красеня можна тільки спеціальним кернуванням деревини, однак у отвір, який при цьому утворюється, можна занести інфекцію чи спори паразитичних грибів, тому пані Юлія і Лідія навідсіч відмовилися від подібної процедури.
– Нехай без точного датування, але буде здоровим і красивим, – підкреслила пані Лідія.
Незабаром активісти почнуть наступний етап робіт – треба звільнити майданчик навколо дуба від стихійного земляного валу, який виник свого часу від ряду необдуманих «господарських» робіт. У цій справі вже запропонував свою допомогу фермер з сусіднього Дібрівного, депутат міської ради Віктор Малофій.
Відкривши заново дерево-красеня, чимало жителів Смичина перейнялись питанням – чи можна цього дуба віднести до пам’яток природи й надати їм охоронного статусу? З охороною вони впевнено впораються й самі, проте у таких справах завжди приємно мати й офіційну державну підтримку.
Ситуація зі Смичинським дубом нагадала про одразу три дуби, які ростуть на околиці Горошківки. Ці велетні ще вищі за свого смичинського побратима, а от товщина стовбурів у них коливається від 2,5 метра до 2,88. Тобто, по суті, вони майже ровесники. Про ці дуби горошківські старожили розповідають так само – знають їх змалечку й завжди ці дерева були такими статними та величезними.
А такий красень-дуб росте поміж трішечки молодших сосен на околиці Горошківки
Для чого ми розповіли про ці дерева? – може запитати допитливий читач. Відповідь проста: більшість місцевих жителів хочуть зберегти цих красенів для нащадків, бо ні для кого не секрет, що окрім суто нелегальних заготівельників лісу, трапляються й раптові лісозаготівлі, під час яких можуть спиляти такі дерева. Подібну ситуацію ми свого часу висвітлювали, коли поблизу Горошківки райагролісгосп проводив лісозаготівлю у місцевому «Гаю». Мовляв, маємо дозвіл, тож і пиляємо. Папірець виписати неважко, трохи складніше спиляти, а от зберегти дерево, яке бачило ще бозна-які часи – це вже непроста справа, за яку і взялись смичинці.
