У часи, коли вже ось-ось почнуть відправляти туристів на Марс, є такі села, де людям просто не вистачає світла і води. Звучить дивно, та це – реалії жителів села Сухиня, що на Бобровиччині.
Тут вже декілька років як у колодязях висохла вода, а через постійні проблеми з електромережею людям доводиться сидіти без світла по півдня, а іноді і по декілька днів. Та й коли воно є, то різки перепади напруги не дають нормально працювати жодному електроприладу. Численні звернення до кол-центру обленерго, до керівництва районного РЕМу не допомагають. Люди завжди чесно платять за електроенергію, а нормального електропостачання не мають.
Жителі села Сухиня доведені до відчаю. Постійні проблеми з електропостачанням, аварії на електричних мережах і різкі перепади напруги зробили життя селян нестерпним. Терпець увірвався місяць тому, коли напередодні Нового року людям довелося сидіти без світла 40 годин.
Ні попити, ні нагрітися
«У нас коли негода – вітер, дощ, сніг – одразу зникає світло. На його відновлення люди чекають днями, – говорить староста села Сухиня Людмила Шкляревська. – Так триває роками. Ми зверталися до РЕМ, не раз просили полагодити лінію, щоб люди мали змогу нормально жити. Проте все марно. Та якщо раніше світло зникало двічі-тричі на місяць, то останні місяці люди живуть більше без світла, ніж з ним. З 28 грудня по 28 січня у нас було шість аварійних відключень електроенергії – від 12 до 40 годин. Уявіть собі! Перед Новим роком світла в селі не було без однієї хвилини 40 годин. Ми розуміємо, якщо стихія якась: дощ, буря, снігопад. Воно може десь відімкнутися, дроти можуть порватися, але ж у нас електрика зникає у хорошу погоду! Коли завгодно… Ми вже не говоримо про холодильники, пральні машини і всю іншу побутову техніку – без неї можна обійтися. У нас інша проблема – це вода. Розумієте, вже декілька років у нашому селі немає води. Усі колодязі повисихали. Ми не просимо проводити нам водопровід. Майже всі люди попробивали собі свердловини, поставили насоси – та й так воду маємо. Але ж станція працює від електрики. Світла немає – немає води. І аби ж люди хоча б знали, коли саме не буде світла, то, може, води б понабирали. А тут так: електроенергія пропадає по-різному, може вночі. Коли на 40 годин світло пропало, то у мене особисто троє внуків і син жили. Як без води? Довелося по воду в Бобровицю їхати. А що ж робити старим людям? А ще ж і є котли, які без електрики не працюватимуть, і люди в морози без тепла сидять».
Людмила Шкляревська
Станції горять, як сірники
Від перебоїв з електропостачанням страждають не лише люди, але й худоба, бо напоїти її нічим. Водяні станції не працюють, а в колодязях води немає.
«Коли світло пропадає, особливо коли досить надовго, то в селі корови ревом ревуть, – бідкається Людмила Іванівна. – Бо їм не можна пояснити, що немає світла і немає води. Я дзвоню у колцентр по декілька разів на день. А що мені робити? Адже люди дзвонять мені і питають, коли буде світло, а я сама не знаю, бо ніхто цього не знає. Ну і що, що ми живемо в селі? Що, ми не маємо право на звичайні людські блага? Ми ж не жаліємося на сільське життя, ми не просимо грошей чи ще чогось. Ми хочемо елементарного: електроенергії без перебоїв».
Місцева мешканка Альона Мороз уже втомилася від того, що постійно вимикається світло. Адже в жінки – чотири корови, і ще є й свині, кури й інші домашні тварини. Всіх треба напувати, а корів доїти апаратом. До того ж через постійне відключення електроенергії в них згоріла вже не одна водяна станція. Тепер сім’я вимушена була придбати генератор, бо без нього взагалі ніяк з такою напругою.
Альона Мороз
«З електрикою в нас біда. І головне – немає просвіту в цьому питанні. Наче тут не люди живуть… Недавно попало світло, їдемо селом з чоловіком – дріт лежить обірваний. Дзвоню в колцентр, там говорять, мовляв, вам вже підключили. От так і живемо... Чи краще сказати – виживаємо, – говорить Альона Мороз. – Та електрика коли й є, то напруги зовсім немає, ввечері не можу ту корову доїти апаратом, то він не тягне зовсім. Напруга – 170, іноді навіть холодильник не може запуститися, бо напруги не вистачає. У нас вже згоріло два водяні насоси. Вже й котел через постійні перепади напруги замкнув, та, слава Богу, полагодили. Мало того, що через ці перепади вмикається-вимикається безперестанку, так ще й напруги зовсім немає. Довелося купити спеціальну станцію на бензині».
Високовольтна лінія одна на чотирьох
Без світла сидить частенько не лише Сухиня, але й Рудьківка, Макарівка і Марківці.
«Ми всі на одній високовольтній лінії, тому якщо світло пропадає, то відразу в чотирьох селах, – говорить Людмила Іванівна. – Та буває, страждаємо лише ми. Цього разу було так: світло відключилося майже опівночі, вранці прокинулися – світла немає. Я дзвоню в ці села – а світла немає лише в нас. Скрізь уже є. Протяжність високовольтної лінії – приблизно 10 кілометрів.
Якби ще 40 кілометрів, то можна зрозуміти, а що таке 10 кілометрів? За цей час можна її нову зробити, ніж крутити старе постійно. Адже від працівників РЕМу ми постійно тільки й чуємо, що воно ламається. Так немає, мовляв, фінансування. Як ціну на електрику підіймати – то це нормально, а як людям нормальні електромережі зробити – так грошей немає. Чого ми маємо про це думати? Люди платять вже 1,68 за кіловат, то чому я за свої гроші не можу отримувати якісну послугу? За останні декілька десятків років ніхто й гадки не мав поремонтувати високовольтні лінії, електроопори. Тепер маємо результат».
Проблема № 2. Дерев’яні опори
Дерев’яні електроопори – ще одна проблема села. І якщо по вулицях їх трохи замінюють, то ті, що в дворах чи поряд із будинками, ніхто не міняє. Усі звернення людей до Бобровицьких районних електромереж наштовхуються на безкомпромісне: «Опор немає».
«Вони знають, що ці стовпи аварійні, – говорить Людмила Іванівна. – Навіть лізти на них на «лапах» не хочуть. Та й міняти не спішать. Були по вулицях трохи поміняли, але аварійні ще лишилися».
Одна така аварійна електроопора стоїть біля подвір’я Юлії Цимбаліст. Дерев’яний стовп увесь потрух, що аж дроти в нього поврізалися, і хитається від вітру в різні боки.
Юлія Цимбаліст
«Спочатку дзвонила до Людмили Іванівни в сільраду. А що вона може зробити? Тепер почала на колцентр дзвонити, і Людмила Іванівна їм дзвонить, – все одно нічого, – говорить Юлія Цимбаліст. – Я вже не одну заявку на його заміну лишала в Бобровицькому РЕМі. Цей стовп стоїть на чесному слові. Чоловік, як міг, його закріпив – і все на тому. У нас тут пісок під двором, завжди дітей багато гуляє. А, не дай Боже, він впаде?! Нам пообіцяли, що у листопаді вже новий стоятиме. Вже лютий, а стовп трухне й далі».
Проблема №3. Погана напруга
Окрім того, що в Сухині частенько перебої з постачанням електроенергії, – ще й великі проблеми з напругою. 220 В тут не буває ніколи.
«Коли напруга 190 – то це просто чудово, – говорить староста. – 220 В – це взагалі не про наше село. Як вулиця починається, то ще трохи є, а в крайніх хатах – і 128, і 116 В. Люди заміряють постійно. Та й можуть перепади бути від 190 до 90. Тож майже всі вже стабілізатори ставлять на техніку. Звичайно, коли воно все робилися, то на таку кількість техніки не було розраховано, але ж ми теж хочемо жити, як нормальні люди.
Просто потрібно потужніший автомат поставити, але тут теж проблеми. Грошей на заміну у них немає, самі ми не можемо встановити, бо не маємо права. І так по колу можна ходити довго, а жити краще людям не стане, допоки районні чи обласні електромережі не звернуть увагу на цю проблему».
Стукають у всі двері, та поки марно
Люди дзвонять в обласний концентр, лишають заявки, дзвонять до Бобровицького РЕМу, але додзвонитися туди практично неможливо. В усякому разі, у нас не вийшло за декілька днів.
«Ми телефонуємо, не один десяток заявок лишаємо на тому колцентрі – і що з того толку? – говорить Людмила Іванівна. – Чернігів відповідає, мовляв, у нас ремонтують, а тут насправді ніхто не ремонтує. Наразі ми з керівництвом Бобровицької громади готуємо звернення до керівництва ПАТ «Чернігівобленерго».
У ПАТ «Чернігвобленерго» про ситуацію в Сухині знають. Якраз на момент виходу матеріалу там ремонтували чергову поломку на так званій «десятці» (тамтешня високовольтна лінія). Говорять, що постійні перебої зі світлом у них через аварії на електричній лінії, яка вже стара. І це проблема не лише Сухині, адже зношеність електромереж у Чернігівській області становить понад 80%.
В області з 2020 року почала діяти інвестиційна програма, яка передбачає ремонт, модернізацію та покращення електромереж. Проте оновлення не встигає за тим, як старіють електромережі, адже понад 30 років вони не замінювалися. Сама інвестиційна програма триватиме понад десять років, за цей час в обленерго планують повністю змінити всі зношені електромережі в області. Проте коли саме планується повне оновлення в Сухині та прилеглих селах, в обленерго поки що сказати не можуть.
«ПАТ «Чернігівобленерго» знає про зношеність лінії електропередач, зокрема в Сухині, проте поміняти їх всі наразі неможливо, – коментує прес-секретарка Анна Юдіна. – Адже фінансові можливості поки що не дозволяють цього зробити. Минулого року почала діяти інвестиційна програма, за рахунок якої вже почали замінювати електромережі. Коли дійде черга до Сухині, то і їм поміняють. Стосовно дерев’яних електроопор: якщо у районного РЕМу є в наявності нові, вони мають замінювати старі дерев’яні електроопори за зверненнями громадян. Люди мають постійно звертатися до свого районного РЕМу, адже це в їх компетенції, і для заміни аварійних стовпів у них мають бути опори.
Щодо напруги. Люди, скоріш за все, самі винні в такій низькій напрузі. Частіше за все проблема приватного сектору, особливо по селах, люди самі часто використовують більше, ніж у них передбачено договором, а потім скаржаться на низьку напругу. Ну наприклад, мають договір на потужність приблизно 5 кВт, а людина використовує 10кВт. І коли ми виїздимо на такі виклики, то по факту виходить, що параметри електричної мережі не відповідають фактичному навантаженню на неї».
Марія Пучинець
