У найвіддаленішому куточку України проживає справжня майстриня

Будь-яка територія чи населений пункт завжди славляться своїми земляками. Історія існування міста або села нерозривно пов’язана з талановитими людьми, які колись жили і працювали на благо своєї рідної землі. Або зараз живуть та своєю творчістю покращують  життя населення. Звісно, усі люди не можуть бути однаковими; так вже трапляється, що  Бог декому дає більші здібності, ніж усім іншим. Творчість талановитих людей та їхні досягнення завжди викликають у суспільства позитивні емоції, і серце переповнює гордість за земляків.

Наш сіверський край з давніх–давен славився талановитими майстрами та добрими традиціями. Місто Семенівка та Семенівський район невеличкі за чисельністю населення, але на цій території також мешкає багато народних умільців. Спостерігаючи за ними, замислююсь над тим, що саме спонукає людей до творчості, і доходжу до висновку, що напевне їх не влаштовує буденне існування. Це люди, які хочуть та вміють прикрашати своє життя улюбленою справою, саме тим, що вони вміють найкраще, у що вкладають душу і серце.

Багато чого можна сказати про таких творців. Але у даній публікації хочу звернути увагу суспільства на мешканців села, які, часом незважаючи на обмежені умови для реалізації улюбленого захоплення, спроможні досягати поставленої мети. Саме вони прославляють нашу рідну землю результатами своєї творчості.

Марина Самойленко (Клацніть по фото, щоб збільшити)

Доля прихильна не до всіх

Доля молодої й талановитої жіночки, яка зараз мешкає у селі Жовтневе, не зажди була прихильна до неї. Русява, завжди усміхнена, життєрадісна, привітна — це Самойленко Марина Юріївна. Передусім,  мати двох маленьких діточок, дружина, донька та онука. Народилася у Кривому Розі, її мати родом із цього села. Рано пішов із життя її батько, жити у великому місті не завжди було комфортно. Ще змалечку часто приїздила з матір’ю у село до бабусі. Тут проходило її дитинство, були друзі – однолітки.

Тут і нижче роботи Марини Самойленко. Фотознімки із сайту http://semenovka.at.ua/

Від долі не втечеш 

Вже дорослою тут зустріла свої перше кохання. Але вдома, у місті, на неї чекало навчання, потім робота. Проте від долі не втечеш. Поїздили на гостини один до одного, та й вирішила все ж таки остаточно переїхати жити до села, до свого коханого чоловіка. Так і сталося, невдовзі у них народився синочок. Односельці раділи тому, що у селі з’явилася ще одна молода родина, адже це означає, що село молодшає. Швидко пристосувалася Марина Юріївна до сільського життя, бо змалечку була навчена поратися по господарству. Проте її не влаштовувало буденне життя.

Креативність мислення та однодумці — гарний результат

Творча особистість прагнула зробити кращим світ навколо себе. Починався її шлях до творчості з пошиття одягу за власним дизайном, з малювання, потім з оздоблення власного подвір’я. Ініціатива й небайдужість її чоловіка та нестандартність і креативність її мислення призвели до того, що, знайшовши серед односельців однодумців, вона разом зі своєю родиною заходилася розробляти дизайн дитячого майданчика. Майже усім селом почали споруджувати на березі річки дитячий ігровий майданчик.

І до тепер не обмежується діяльність Марини Юріївни тільки майстерністю рук. Ще й у народних гуляннях бере активну участь, долучається до підготовки разом з односельцями сценаріїв свят, шиє костюми тощо.

Завдяки небайдужим людям, які також мешкають у селі, її неспокійному характеру та непосидючості, життя у селі стало набагато цікавішим, насиченим різноманітними святкуваннями народних свят. Обряди та звичаї, які майже забуті, здобули нове життя. Цікаво і дорослим, і дітям. Не випускаючи з рук фотоапарат, їй навіть вистачає часу завантажувати у соціальні мережі фотозвіт до кожного свята.

Марина Юріївна є активним користувачем Інтернету. На сайті «Одноклассники» вона створила свою групу «Янжуловка» (стара назва села), де розміщує світлини та інформацію. Тож про село стало відомо далеко за межами нашої країни.

Завітавши на гостини до молодої майстрині, бесіда вийшла досить цікавою та приємною. 

— Марино Юріївно, чи не жалкуєте ви, що переїхали жити з міста до села?

— Зовсім не жалкую, тут атмосфера інша, відмінна від великих міст. Природа та неймовірна тиша надихає на творчість. Час спливає повільніше, тут спокійно і комфортно. Звісно мало можливостей у плані всебічного розвитку для дітей та й дорослих також, але це не головне у житті.

— З чого почався шлях до творчості?

— З раннього дитинства я відрізнялася від усіх нестандартним мисленням. Але робота забирала багато часу, а тут, у селі, особливо взимку, багато вільного часу. Тож працюю з бісером, вишиваю, малюю, шию іграшки, сувеніри, створюю екібани.

— Які відчуття у Вас під час роботи над іграшкою? 

— На виготовлення поробки йде багато часу. Не можна сказати, що за раз можна сісти і зробити. Будь – яке творіння потребує натхнення. Для втілення ідей у реальність необхідний час для підбору матеріалів. Виготовлення поробки може тривати досить довго, усе залежить від настрою і бажання. Можу сісти і довго працювати над нею, а можу взагалі відкласти до найкращих часів.

-Звідки черпаєте ідеї створення поробок?

— Звичайно, це власна уява, а також допомагає Інтернет – ресурс, де можна знайти що завгодно.

— Який матеріал використовуєте?

—  Якщо це лялька Тильда, то використовую спеціальну тканину та наповнювачі, важливо, щоб вона була виготовлена з натуральної сировини. Необхідно дотримуватись певної технології виготовлення. Намагаюся, щоб усе виглядало максимально природно.

— Що для Вас означають зроблені вироби?

—  Є такі роботи,  які дуже дорогі для мене і ні за які гроші не продала б їх. Це європейське дерево Топарія, Інь та Янь, берізка та сакура із бісера.

— Які плани на майбутнє?

—  Мрію про власну крамничку, де б у продажу були тільки саморобні вироби. Можливо, знайшовши однодумців та підтримку, колись ця мрія здійсниться.

— Як до Вашого захоплення відносяться рідні?

—  Переважно з розумінням, особливо мене підтримує мій чоловік. Він справжній поціновувач моєї творчості. Допомагає у підборі та замовленні матеріалів для виробів. Навіть, розуміючи як для мене це важливо, замовляє таємно, а потім привозить додому.

— Чи допомагають Вам у цьому Ваші діти? 

— Звісно, уся родина так чи інакше долучається до справи. Діти вміють набивати іграшки, разом малюємо. Та майже у всьому допомагають.

— Що б Ви хотіли побажати нашим читачам? 

— Більше добра у родинах. Бути більш толерантними по відношенню до інших. У великому місті стосунки між людьми вирішуються простіше. Коло спілкування завжди можна змінити, а у селі треба за будь – яких обставин шукати компроміс.

Усе, до чого торкаються руки цієї людини, оживає, виграє розмаїттям кольорів. Про таких кажуть «золоті руки». А які у неї виходять поробки, сувеніри! Їх не можна відрізнити від тих, що продають у фірмових магазинах. Тому що зроблені вони з любов’ю. Ось, наприклад, лялька – мотанка, або кукла Тильда, або оберіг. Усе хочеться роздивитися. У будинку досить багато таких виробів, купують люди, які цінують речі, виготовлені  руками майстра.

До речі, у місцевому краєзнавчому музеї організовано виставку – продаж робіт Марини Юріївни.

Тож наостанок хочеться побажати їй нових звершень, розуміння та підтримки на творчому шляху.

Олена КРЕСС, м.Семенівка, Чернігівська область