Після повномасштабного вторгнення росії в Україну ми всі змінилися. Змінилася країна, наше життя. Наші розмови, шпальти газет, відео сюжети на екранах гаджетів. Змінилася наша музика – пісні, які ми співаємо. У музичному мистецтві стався справжній сплеск патріотичного духу.
Вперше на «Євробаченні» переміг україномовний трек «Стефанія» гурту «Калуш», в якому хіп-хоп був поєднаний з українськими народними інструментами. Пісні українською мовою зазвучали на радіостанціях Європи, на кращих її концертних локаціях і майданчиках, в оперних театрах європейських столиць. Це були класичні твори і ті, що народжені війною і створені нещодавно. Українська музика обіцяє стати новим світовим трендом.
Пісні про сьогодення, ненависть до ворога, любов до рідної землі і віру в Перемогу можна почути на радіо, телебаченні, під час футбольних матчів, у громадських закладах тощо. І ці пісні справді підтримують усіх нас.
Музика під час війни – це тема окремого соціологічного дослідження. Але ясно одне – музика стала символом спротиву, якісною зброєю. Українська лють і біль за рідну землю перетворилися на пісню, що зачіпає всі молекули й атоми української душі. Ми живемо цими піснями, слухаємо їх і дякуємо тим, хто дарує їх нам.
Серед гуртів, що допомагають пережити нам цей страшний час своїми гарними піснями, і наш, прилуцький гурт «Не Ждали», які має багатотисячні перегляди на YouTube, композиції якого потрапляють в ротацію українських радіостанцій і якісь час тримаються в першій десятці хіт-парадів.
Тому й виникло бажання зустрітися з фронтменом гурту Сергієм Чунем. Поспілкуватися, дізнатися про те, як створюються його авторські антивоєнні пісні, що полюбилися не тільки Прилукам, а й мешканцям інших регіонів України, а також тим, хто нині в окопах… Поговорити про війну і мир, Україну, любов та музику.
Головні родзинки гурту – це те, що в його складі, крім керівника, – одні дівчата, і вони співають свої пісні – кавери їх не приваблюють. Поп-рок група, яка співає про те, що зрозуміло і близьке всім.
За півтора року війни вони написали декілька антивоєнних пісень (тексти, музика, аранжування – Сергій Чунь), записали їх, а за допомогою друга, талановитого оператора Дмитра Потіпаки створили чудові відеокліпи і виклали їх у Всесвітню павутину. Це пісні: «В Україну йде весна», «Братику», «ЗСУ», «Волонтер», «Мої пацани».
Про дівчат, які входять до складу гурту, Сергій говорить з теплотою і братньою ніжністю. Він почав працювати з ними ще в міському Центрі творчості дітей та юнацтва – вони прийшли до нього вчитися музиці ще школярками і грали в ансамблі «Ранні пташки».
Потім дівчатка в гольфах та з бантиками-метеликами виросли, повиходили заміж, понароджували діточок і знову повернулися до свого педагога, щоб дати колективу нове життя і грати нову музику – легкий рок. Багато репетирували, працювали над технікою, набиралися досвіду. Тепер вони – дружна, доросла команда, і їх композиціями заслуховуються не тільки в Прилуках і Чернігові.
Гурт заслужено має звання народного аматорського колективу. Їх колектив запрошували для виступу на «Суспільному телебаченні», а його фронтмена Сергія Чуня – на інтерв’ю для «Українського радіо»…
До складу гурту входять Ірина Проценко (клавіші, акордеон), Вікторія Мустафаєва (бас-гітара), Тетяна Щербак (гітара), Єлизавета Колодій (барабани). Він вважає їх друзями, однодумцями, все в їх команді вирішується колегіально, під час обговорення. «Краще мати зоряний колектив, ніж колектив зірок», – говорить Сергій. Вважає, що з хлопцями було б складніше, дівчата більш відповідальні і наполегливі. Коли створювали кліп «Волонтер», то баяністка Ірина працювала на останніх днях вагітності – сьогодні записали, а вже назавтра вона народила дівчинку…
Запитую у Сергія, як в ньому народжуються тексти пісень, хоч маю з власного досвіду впевненість, що цим процесом керувати неможливо.
Якісь перші рядки або ж всього лише один рядок приходить неочікувано, спонтанно, коли йому забажається, – говорить Сергій. Залишається у свідомості, не дає спокою…
Буває, що напишеш пісню, а приспів пишеться цілий місяць. Буває, написав, починаєш співати-грати з дівчатами, а вона не йде. Кожна дитина народжується у своїх власних муках. До прикладу, пісня «Пробач» має три чи чотири версії по музиці.
Буває й так, що відео на пісню знімають з першого дубля, але не завжди. Кожного разу по-різному…
Сергій був вражений початком війни і навіть трохи розгубився, думав – писати не буде, не до музики зараз. Тим більше, що разом з дружиною Наташею він два місяці волонтерив – працював на кухні, готуючи їжу для бійців прилуцької тероборони. Від світанку до пізнього вечора. Вони були настільки втомленими, що сил залишалося лише дійти до ліжка…
І, до речі, не він мені про це розповів, бо Сергій – досить скромна людина, не любить пафосу та галасу довкола своєї особи, а бурхливі оплески йому потрібні лише після виступів «Не Ждали»…
Привожу декілька уривків з монологів Сергія, які видалися мені цікавими.
Про Прилуки та перші дні війни
Я люблю це місто – є в ньому щось магічне, таємниче. Потрапляючи в Прилуки, закохуєшся в них, і це – назавжди. Наче приростаєш до них всім серцем...
Перші дні, а потім і перший місяць війни були для кожного прилучанина наповнені бажанням захистити рідне місто, зробити все, щоб дати гідну відсіч ворогу. Всі вмить стали такими рідними! Були величезні черги, щоб записатися до лав тероборони, люди збиралися, робили «коктейлі Молотова», облаштовували блокпости, зварювали «їжаки», збивали щити, шили балаклави, готували і розвозили їжу на блокпости, плели сітки.
Ми відчували в ці дні біль інших, біль України. Привозили найнезахищенішим хліб і ліки. Прилучани стали стіною… При гімназії № 5 у ті перші дні потужно працював Волонтерський центр, і саме він прийняв на себе увесь удар. Це вже потім долучилися інші… Ті страшні, небезпечні часи минули, і люди знову розійшлися – кожен у свою мушлю. А є й таки, для яких війни наче не існує. А дехто питає: а що, у нас таке було?
Перемога буде, але ж якою ціною і кров’ю? Мені б дуже хотілося помирити всіх у місті – всіх тих, хто не може порозумітися, хто не чує один одного…
«Працювати задля нашої важливої мети…»
Працюємо…Записуємо нові пісні, викладаємо їх до Ютубу, виступаємо на різних концертних майданчиках, беремо участь у благодійних концертах на підтримку ЗСУ. В місті багато талановитих музикантів та вокалістів, з якими ми завжди залюбки співпрацюємо. Місто багате на таланти, потрібно просто працювати разом за для нашої головної, важливої мети – перемоги.
Чи потрібна музика під час війни
Хлопці наші воюють під Краматорськом, Бахмутом. Коли кум прямо з окопів подзвонив і запитав – де ж твої пісні, чого ти мовчиш? Потрібно підняти наш бойовий дух…І я почав писати.
Чи потрібна музика, коли війна? Чи доречна пісня у важку хвилину? Можливо, хтось помилково вважає, що війна – не час для пісень. Але ж ми, українці, – одна із найспівучіших націй у світі, ми не можемо жити, дихати без пісень…
У наших піснях є біль, лють, страх за майбутнє, ненависть до ворогів і любов до своєї країни та рідних, бо це все відчуває кожен українець. Для нас пісня – це спроба катарсису, спроба пережити жах війни, подяка тим, хто воює, волонтерить…
Зараз основне завдання музики – підбадьорити людей, підтримати та покращити їх настрій, врятувати від нав'язливих думок.
Музики стало до лиха багато, можна і 20 пісень написати, а чи це буде щось справжнє? Я багато над всім цим думаю…
* * *
Група багато гастролює – влітку вони побували з концертами в будинках культури Прилуччині, в Ічні, Варві, Лубнах, Ніжині, Бобровиці…В їх репертуарі з’явилася нова композиція «Батя», закінчують монтувати вже нещодавно відзнятий кліп на також нову пісню Сергія «Ти сама…»
Сергій не тільки пише тексти і музику, а й власноруч робить аранжування, створює фонограми пісень…Він багато працює в студії звукозапису.
А ще він вивчає тонкощі музичного технічного обладнання – всілякі синтезатори, клавішні, тому й уміє їх ремонтувати. Полюбляє акустичні, а не електронні інструменти.
Він живе у своєму світі – світі музики та любові…
Ось такий він, Сергій Чунь. Талановитий і глибокий. Інтелігентний, делікатний, який бентежиться, як хлопчисько (а може, мені це просто здалося?). Справжній романтик в душі, людина харизматична, яскрава, справжня – за вчинками, відчуттями, піснями. Очима і душею. Людина, яка любить Україну і працює задля неї. Хай тобі щастить, Музиканте!
Наостанок лише посперечаюсь трішки з самою назвою гурту «Не Ждали». Ми «Ждали», ми чекаємо вас, завжди чекаємо! Хай вам усім завжди щастить!
Лілія Черненко
