Мандри. Журналісти — у гостинній Качанівці
Найбільші дива нерідко знаходяться буквально поруч, їх тільки потрібно вчасно помітити!.. Як тут не погодитися з класиком світової літератури Гете, який закликав нас бути небайдужими, уважними і допитливими, щоб раптом одного неймовірного дня не проґавити справжні чудеса? Тож ми, журналісти з Чернігова, продовжуємо свої захоплюючі мандри рідним Придесенням. Цього разу завітали до чарівної Качанівки. Адже тут уже традиційно відбулися «Качанівські музи» – літературно-мистецьке свято за участю поетів, народних майстрів і мистецьких колективів Чернігівщини. Дійство – справді цікаве та яскраве, тож організатори щиро запрошують усіх бажаючих приїздити й наступного року. Приходьте, не пошкодуєте!
Журналіст Сергій Дзюба та фотограф Віктор Кошмал біля Палацу Тарновських. Фото Наталії Купрієнко
Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» – безумовно, національна перлина України і пам’ятка світової архітектури та культури. Як відомо, Качанівський палац – переможець Всеукраїнського конкурсу «Сім чудес України» у номінації «Замки, фортеці, палаци». Це почесне звання він здобув у 2011-му з-поміж 138-ми визначних пам’яток з усіх регіонів України, котрі оцінювали водночас сто експертів у галузі туризму та архітектури, а також – тисячі користувачів Інтернету. Ще б пак! Фактично наша Качанівка – це єдиний (!) такий в Україні туристичний комплекс, де цілісно переплелися й збереглися в безцінних пам’ятках кінця XVIII – початку ХХ століть історія та наше унікальне мистецтво, культура і національні цінності, архітектура й скульптура, неперевершене паркове і декоративно-прикладне мистецтво.
Зусиллями трьох поколінь Тарновських у далекій від столиці, глухій і забутій провінції створено справжнє диво – таке неповторне архітектурно-мистецьке середовище, своєрідний творчий Едем, що в поєднанні зі щирою гостинністю господарів перетворило садибу на духовно-естетичний центр України, де творили, закохувалися й знаходили душевний спокій та гармонію видатні музиканти, письменники та художники: Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, Ганна Барвінок, С. Гулак-Артемовський, М. Глінка, Д. Яворницький, М. Костомаров, О. Лазаревський, подружжя Маркевичів, В. Штернберг, І. Рєпін, брати Володимир і Костянтин Маковські, багато інших знаменитостей. Альбом почесних гостей Качанівки налічує 608 автографів!
У легендарній Качанівці, в глибині чудесного парку, серед тінистих алей народжувалися справжні шедеври. Михайло Глінка писав тут оперу «Руслан і Людмила». Тепер на честь славетного композитора назвали альтанку, в якій він творив. А художник Василь Штернберг намалював у Качанівці найкращі картини. Ілля Рєпін зробив замальовки до своїх знаменитих «Запорожців» та зібрав великий матеріал до картини «Вечорниці», написав кілька портретів гостинних господарів. Тарас Шевченко дружив із Тарновськими, дарував їм свої твори. Справжню славу садибі принесла величезна колекція українських старожитностей, яку все життя збирав Василь Тарновський-молодший…
Цікаво, що охорона палацу й тепер не раз чула вночі дивні, загадкові кроки, навіть світло раптом вмикалося! Так, ніби господар – добродій Василь – походжав своїми численними розкішними кімнатами. Звісно, такі розповіді можна сприймати з усмішкою, однак досвідчений екскурсовод Качанівки – Олена Трохименко, з якою ми мандрували палацом і парком, на запитання про легендарного привида, відверто відповіла, що жодного разу не ночувала сама в палаці…
– Олено Василівно, наскільки активно зараз сюди відвідувачі приїздять?
– Знаєте, дуже активно, туристів стало значно більше, навіть порівняно з минулим роком. А торік Качанівку відвідали майже 17 тисяч людей! Можете собі уявити? Причому це відвідувачі, які прослухали розповіді екскурсоводів. А насправді людей тут побувало значно більше… І от у цьому році маємо ще ліпші, вагоміші результати – приблизно на сто екскурсій більше! Тобто наша Качанівка стає все популярнішою, і це – добре, адже люди приїздять з усієї України, а не лише зі столиці, хоч киян – звісно, багато.
– А зарубіжні туристи бувають?
– Так, нещодавно завітав добродій з Америки. Вчора я водила подружжя з Лівану. Причому вони самі попросили розповідати українською, сказали, що розуміють і люблять її!.. Взагалі, мені дуже приємно, що ставлення до нашої чудової мови зараз змінюється, й багато російськомовних туристів із задоволенням слухають екскурсовода українською.
– У вихідні заповідник працює?
– Аякже, в ці дні у нас навпаки значно більшає гостей! Санітарний день – у понеділок, тоді ми відпочиваємо… Ось були свята – чотири вихідні, а ми тут щодня трудилися, і в День Незалежності. А як же інакше? – посміхається. – Людям справді хочеться святкувати і відпочивати душею в Качанівці! Тож екскурсії – практично щодня. До речі, ми вже кілька років не піднімаємо ціну – хай до нас краще люди їдуть!
– Здається, я цих люстр раніше тут, у палаці, не бачив…
– Так, вони нові (допоміг меценат), але виготовлені за аналогами тих, які раніше, при Тарновському, освітлювали палац свічками.
– Виставки в палаці періодично змінюються?
– Звісно. Хоча всі вони – доволі популярні, нам їх підбирають фахівці з Києва. Ось, скажімо, протягом двох місяців була виставка килимарства. Дуже цікава! Запам’яталася й недавня виставка гончарства… А дітям сподобалася чудова та оригінальна виставка ляльок-мотанок. У перспективі, сподіваюся, й майстер-класи тут організовуватимемо, адже люди цікавляться. Хотілося б, щоб і екскурсоводів у нас було більше, враховуючи, що попит зростає.
– А якщо хтось із туристів хоче тут заночувати?
– Будь ласка. На території заповідника є затишний готель, працює кафе, де смачно готують – дуже хороші відгуки! Отож жодних проблем. Власне, дехто з туристів і ночує! Люкс з усіма зручностями коштує 700 гривень. Це – таке неймовірне спілкування з природою, бо ж навкруги – така краса!
– Скільки зазвичай триває екскурсія?
– Дві-три години, адже у нас – різні маршрути, є що подивитися. Можна годинами гуляти, насолоджуючись мальовничими краєвидами!.. Причому от, наприклад, нам замовили екскурсію о восьмій ранку, хоча зазвичай у вихідні ми приходимо о десятій. Але люди просять і, звісно, ми йдемо їм назустріч.
– Ви в заповіднику скільки років працюєте?
– Вже 27 років. Закінчила наш Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, відтоді й працюю тут. А родом я з Парафіївки, місцева. Дуже люблю свою роботу! Кожна екскурсія – відрізняється, адже залежить від віку людей та їх уподобань. Для дітлахів я проводжу таку собі екскурсію-казку. От приїздила група електриків, то вони розпитували, як палац опалювався – за Тарновських та нового власника – цукрозаводчика Павла Харитоненка. Бо, придбавши садибу, Петро Іванович приніс у Качанівку перші блага сучасної цивілізації. Її було телефонізовано, електрифіковано, проведено водогін та систему каналізації. До речі, глава родини Харитоненків був не лише однією з найбагатших людей в імперії, а й доброчинцем. Тож меценатська традиція, започаткована Тарновськими, продовжувалася.
– А потім настала епоха руйнації!
– У 1918-му палац втратив своє багатство, сліди колишньої величі. Парк за роки недбалості заріс самосівом. Нерідко знищувалося все, що потрапляло під руку, зокрема витвори мистецтва. У садибі влаштували безпритульних… Далі настала черга оздоровчо-лікувальних закладів. Так тривало до 1981-го, коли наукова та культурна цінність Качанівки була визнана вітчизняними фахівцями. 24 листопада 1981-го наша Качанівка стала Державним історико-культурним заповідником. Ще через 20 років, у лютому 2001-го, враховуючи цінність архітектурно-паркового ансамблю, заповіднику було надано статус національного.
– Як і кожна новостворена установа, заповідник зіткнувся з численними проблемами…
– Багато з них – актуальні й донині. Насамперед це – величезний обсяг реставраційних, ремонтних робіт у спорудах заповідника, заміна застарілих комунікацій, відновлення ландшафтів парку… Тут ведеться активна наукова, пошукова, дослідницька, культурно-просвітницька та експозиційна робота. Взагалі, Качанівка заслуговує не лише на окреме визначне місце в культурній спадщині України, а й на своє повноцінне відродження. Її цінність полягає не тільки в надзвичайній, неповторній красі, а й у тому грандіозному значенні в розвитку всієї української культури!
Спілкувався Сергій Дзюба
Світлини Віктора Кошмала
