«Пласт-арт» – чернігівський музей сучасного мистецтва, що на Валу, бентежить і надихає шанувальників живопису давно. Першим недержавним і не комунальним культурно-мистецьким центром «Пласт-арт» став понад 20 років тому. І продовжує дивувати чернігівців нестандартними творчими заходами.
12 лютого першу персональну виставку молодого столичного художника Ярослава Ясенєва тут відкрили нетрадиційно – увечері. А перед відкриттям свою творчість глядачам продемонстрували учасниці «Театру мод». Утім – усе по порядку.
«Удень люди зазвичай на роботі, тому не мають можливості прийти на відкриття виставки і поспілкуватися з художником та іншими митцями, – говорить директор музею сучасного мистецтва «Пласт-арт» Борис Дєдов. – Тому ми вирішили піти назустріч побажанням чернігівців і відкривати виставки не посеред дня, а о 17-й годині. Так роблять у Києві та інших містах – любителі мистецтва йдуть у виставкову залу, як у театр чи філармонію, і там неспішно, у своє задоволення спілкуються. А в нас було як? Приходить людина після роботи подивитися картини, а тут уже все закрито. Віднині наш музей працюватиме по-іншому».
Театр мод
У залі повно людей, які розглядають картини, фотографують, діляться враженнями. Звучить музика, до публіки виходять юні моделі – вони показують убрання різних стилів і для різного віку: національні строї, авангардні, чорно-білу колекцію, верхній одяг. Блимають спалахи фотоапаратів і лунають аплодисменти. Це – «Театр мод» Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування. У студії під керівництвом Марини Гойденко займається півсотня учасниць молодшого і середнього віку та студенти. Костюми розробляють спільно з майстрами училища і радо діляться своїми надбаннями з публікою. Такі дефіле у «Пласт-арті» – не дивина, адже співпраця триває не один рік.
Немає «поту»
«Ярослав Ясенєв у нас не вперше – він брав участь у двох збірних виставках, а нині – персональна, – інформує публіку директор музею сучасного мистецтва «Пласт-арт», художник-монументаліст, член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України Борис Дєдов. – У роботах Ярослава ми бачимо сучасний стиль, сучасну думку – все і складне, і глибоке. Але в цих роботах немає «поту». Художник не мучиться, не страждає, як нас учили колись. Тепер інакше: легко і приємно. Не все мені зрозуміло, але все подобається. Треба ще трошки пожити, поспілкуватися – і ясніше стане».
Після представлення слово надали художнику.
«Тут зібрані три останні проєкти, які я представляв у Києві і частково у Європі, – розповів Ярослав Ясенєв. – Я пропагую сучасне концептуальне мистецтво з ідеями, з філософією. Всі мої роботи створені не просто так, а з глибокими думками. Коли я навчався в Київській академії мистецтв, у мене була група філософів: не любимо ми малювати те, що на поверхні, а відображаємо філософію на полотні. Тож приєднуйтеся і ви до клубу артфілософів».
Підтримати сина і привітати з відкриттям персональної виставки у прекрасному музеї сучасного мистецтва приїхала мама художника – художниця Ольга Соловйова. До речі, батько Ярослава і дружина – також художники.
Речі і горизонти
Доктор філософських наук, професор Володимир Личковах також оглянув картини і прокоментував їх:
«Виставки влаштовуються для публіки і для самого художника теж. Зазвичай митці з досвідом начебто звітуються про свою роботу, але для молодих митців, мені здається, це не стільки звіт, скільки сходинка для подальшого розвитку, щоб було над чим задуматися. Що я хочу побажати на майбутнє? У німецького філософа Мартіна Гайдеггера є поняття «річ і горизонт» – тобто без горизонту речі не існують, як не існує горизонту без речей. На картинах Ярослава відбувається дещо протилежне Гайдеггеру: горизонти існують окремо від речей, і речі – окремо від горизонту, вони ніби вихоплені з реальності, зупинені, виникають фрагментарні образи, присутня якась етюдність. То, може, на майбутнє, з точки зору візуальної філософії, намагайтеся об’єднати речі і горизонт, уписати речі в горизонт. Схоже, що Ярослав, як молодий художник, нині в очікуванні: що буде попереду, куди рухатися далі? Художник експериментує з насиченням полотен певною енергетикою: він створив у Києві клуб, куди люди йдуть, щоб однією рукою тримати пензлик, а іншою – бокал із вином. Є така метода навчання… Тож, поздоровляючи Ярослава і його батьків-художників із персональною виставкою, хоча Ярослав у «Пласт-арті» вже втретє (перед цим були дві колективні виставки), бажаю йому шукати нові синтези речей і горизонтів».
Про стиль робіт Ярослава Ясенєва професор Володимир Личковах висловився так:
«Було б модно сказати, що це постмодернізм, бо сьогодні художники хочуть бути постмодерністами. Але це не зовсім так. Ознакою постмодернізму є еклектика – тобто змішування різних стилів. Тут я бачу еклектику в хорошому сенсі цього слова».
А сам художник не знає, як визначити стиль своїх робіт – він вважає себе міксером. Дехто каже, що в його роботах присутня урбаністика, дехто стверджує, що там є щось мінімалістичне. «Думаю, там є все, – резюмує Ярослав. – Адже я шукаю, мені цікаве і те, і те, і те. Нині маю проекти зовсім інші. Мій батько останнім часом пише лише сірими фарбами, я виріс у родині художників, тому не розумію тих, хто пише занадто яскравими фарбами. Адже життя народилося з пітьми, це початок, тому в мене багато таких тонів. Не вважаю це за щось погане, думаю, що це щось чисте».
Від 4-х до 99-и
Прізвище художника – Ясенєв – походить із Запорізької області.
«У моїх картинах є горизонти для кожного, – пояснює художник. – У мене є невелика школа-студія в Києві, яка працює восьмий рік. У дітей я багато чому вчуся. І хочу зламати рамки пострадянського викладання, щоб діти не були, як солдати, щоб кожен був індивідуальністю в мистецтві, щоб розумів: він може створювати щось унікальне – в одязі, житлі, музиці – де завгодно. Цьому я навчаю дітей через призму сучасності, через пошук, експеримент. Але й відвідую з ними і музеї, показуючи класичне мистецтво. У мене учні – від 4-х років і до 99-и. Хочу, щоб вони шукали себе, в тому числі й у форматі арт-терапії».
Розглядаючи картини Ярослава Ясенєва, задумуєшся не лише про сучасне мистецтво і митців, а й про сучасне суспільство. Ніби переносишся з буденного простору в інший вимір життя.
Любов Потапенко
Комментирование закрыто