Біла хата.Твори зарубіжних авторів вперше перекладені українською мовою

Переклади. Гріхи молодості. Тепер я перекладаю, в основному, твори відомих сучасних зарубіжних поетів і прозаїків, з якими особисто знайомий та активно співробітничаю. І ці вірші, оповідання та романи друкуються українською вперше.

Втім, замолоду я залюбки перекладав рідною мовою твори класиків, які сподобалися та запам’яталися. Власне, завдяки цьому я й став письменником. Досі ці переклади не були оприлюднені, та нещодавно, переглядаючи архіви, я все-таки відібрав дещицю написаного й вирішив запропонувати читачам.

Сергій Дзюба

Вільям Шекспір (Англія)

Вільям Шекспір (1564—1616) – геніальний англійський драматург, поет і актор. Він – один із найвідоміших драматургів світу. Автор 17 комедій, 11 трагедій, 10 хронік, 5 поем і циклу зі 154 сонетів. Визнаний найвидатнішим англійським драматургом усіх часів. Його вважають національним героєм і одним із символів Англії. Його твори перекладені багатьма мовами світу та з’являються на сцені частіше, ніж п’єси будь-якого драматурга, який коли-небудь жив і творив.

Сонет 78

Я Музу дивом вимріяв-створив:

З’явилася – така легка, стокрила;

І душі, небайдужі до віршів,

Її до сокровенних мрій впустили.

І вже німий заговорив вві сні,

Безкрилий раптом закружляв, як рима;

Хто ж ледь літав – парить у вишині,

Так граціозно, пристрасно, незримо…

Пишайся, Музо, тільки пам’ятай,

Що створена з мого ребра, як свято;

Така вразлива, неземна, мов рай,

В поезіях – щаслива та багата.

Живеш проникливим, нестримним світлом,

В якому я, невіглас, враз розквітнув!

Сонет 92

Від мене ти не випурхнеш, душа,

Моєю будеш до останніх днів;

Я все життя кохав, як падишах,

Та досі до кінця не долюбив.

Бо смерть – природна, як прихід дощу,

Кохання скарб, найбільший на землі;

Капризи та образи всі прощу –

Забуду і розтануть у імлі.

Ти поруч – серцем, личком осяйним,

Як найдорожчий, досконалий вірш;

Розвіється пліток примарний дим –

Нехай не крають сумніви, як ніж.

Бо плями і на сонці, справді, є, –

Чи вірна ти, любов, життя моє?

Сонет 98

Нас розлучив бурхливий квітень…

Все оживало навкруги,

Зірки всміхалися привітно

І танцювали, мов боги.

Та чарівні природи ласки,

Пташиний гомін, барв політ

Не вберегли прекрасну казку –

Наш трепетний, душевний світ.

Найкращі, найніжніші квіти,

Сади розкішні та гаї

Не зможуть так мене зігріти,

Як очі радісні твої.

Зима – в мені, а блиск весняний –

Лиш тінь твоєї тіні, панно!

З англійської переклав Сергій Дзюба

Артюр Рембо (Франція)

Жан Нікола Артюр Рембо (1854—1891) – французький поет-символіст, творчість якого істотно вплинула на світову літературу і мистецтво. Рембо вважається попередником сюрреалізму. Наразі всі вірші майбутній класик створив у юності, закінчивши літературну діяльність у 21-літньому віці.

Зимова мрія

В вагонах голубих, рожевих і червоних

Помчати від зими!

І цілувати світ – так сонячно, мов сонях,

Бо там – удома ми.

Заплющиш очі враз – і солодко забудеш

Про вітер – за вікном.

Довкола – не чорти і не вовки, а люди,

Що гріють душі сном.

Неначе павучок, я до щоки невинно,

Чарівно доторкнусь.

Всміхнешся уві сні – щасливо, як дитина, –

Заколисав татусь.

«Спіймай!» – шепнеш умить, і ми про все забудем:

Не стомиться рука…

На грудях (цілу ніч!), на шиї, личку, – всюди

Шукаю павучка.

З французької переклав Сергій Дзюба

Роберт Бернс (Шотландія)

Роберт Бернс (1759—1796) – видатний шотландський поет-романтик.

* * *

Була б любов моя бузком

З ліловим цвітом навесні;

Я ж – птахом, під її крилом,

У неосяжній глибині.

Мов кригою закутим став,

Журюся без бузку принад;

Та враз щасливо б заспівав,

Лиш травень одягне наряд!

Росло б кохання в небеса

Трояндою у замку вдень, –

Я б молитовно, мов роса,

Припав би до її грудей.

Не описати почуттів,

Шовково-ніжних, чарівних,

Коли б із нею ніч провів…

А вранці б, наче місяць, зник.

* * *

Любов і бідність назавжди

Мене спіймали в сіті.

Та в бідності не жду біди,

Бо є любов на світі!

Та доля – кручена, як вірш,

Свою копає грядку…

Невже любов – рабиня лиш

Успішного достатку?

Багатства й розкоші вершки

Тут щастю не зарадять.

І шкода телепня, який

Скоряється їх владі.

В твоїх очах любов сія,

Та розум лиш втрачаю,

Як чую: «Я – ще не твоя,

Не поспішай із раєм».

Та як же спокій зберегти,

Коли з тобою – поруч,

І поглядів – палкі мости,

І мрій жаданих – обруч?

Щасливий тільки той бідняк,

Який кохає гарно,

І не засмучують ніяк

Його скарби примарні.

– Хай серце – тричі золоте, –

Велика душить жаба. –

Любові квітка не цвіте

Без успіху та слави?

З шотландської переклав Сергій Дзюба

Вільям Блейк (Англія)

Вільям Блейк (1757—1827) – славетний англійський поет, художник та гравер.

* * *

Я чую клич, нечутний вами,

Що мовить: «В путь!» – мені;

Я бачу перст, не знаний вами, –

Палає вдалині.

Ранок

Шукаю стежку в мудрий храм,

У тісняві Сердитих Брам

Пролажу, наче вуж.

Сміюсь, журюся повсякчас,

Втрачаю та знаходжу час

І каюся чимдуж.

Живу, бо знаю, що пітьма

Відступить, як мара німа;

Шлях розпросторю знов.

І сонце, в радісних сльозах,

Здолавши свій нелегкий страх,

Засяє, як любов!

З англійської переклав Сергій Дзюба

Йоганн Гете (Німеччина)

Йоганн Вольфганг фон Гете (1749—1832) – знаменитий німецький поет, прозаїк та драматург.

Зміна

Лежу серед річки у лісі, щасливий,

Обійми розкрив свої хвилі пестливій, –

Вона пригорнулася, наче дитя,

І враз розсміялась, втекла, наймиліша;

Та миттю з’явилася й ластиться інша,

І зміною радощів гарне життя!

Коли, мов потвора, ти – злий і нещасний,

Буття молодече марнуєш завчасно,

Бо панна втекла до якогось цабе, –

Ти радісні миті вертай до оселі,

Хай інша пригорне – солодка, весела,

Як перша ще не цілувала тебе.

З німецької переклав Сергій Дзюба

Емілі Дікінсон (США)

Емілі Елізабет Дікінсон (1830—1886) – американська поетеса. Нині вважається однією з найважливіших фігур американської і світової поезії. Вона – найбільш читана і популярна американська поетеса в своїй країні та за кордоном.

* * *

Той, хто не знає небо унизу,

Його, напевне, не побачить вище…

Лиш янгол задивився на сльозу –

Житло знімає над моїм горищем.

* * *

Пишайся цим серцем, яке ти зламав,

Пишайся цим болем, незнаним раніше.

Пишайся, що місяцем ніч розтерзав,

Пишайся моїм закатованим віршем.

Ще – повною чашею сліз і страждань,

Сум’яттям і соромом, жахом дівочим…

Хвалися, п’яненьким Ісусиком стань, –

Розп’яття твоє украду серед ночі.

* * *

Він пив жаданий передзвін,

І дух його покинув страх;

Забув, що сам – лише бідняк,

А плоть його – лиш тлін.

Він їв чарівних літер хліб,

І два його крила

Тримали книгу, наче німб,

І в світ душа росла!

З англійської переклав Сергій Дзюба

Генріх Гейне (Німеччина)

Генріх Гейне (1797—1856) – один із найвизначніших німецьких поетів, твори якого перекладені багатьма мовами світу. Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи» та її очільником. Саме він надав німецькій мові раніше непритаманну їй легкість і елегантність. Крім того, він був чудовим журналістом, котрий підніс жанри фейлетону та подорожніх нотаток до рівня високого мистецтва.

Поезія жіночого тіла

Жіноче тіло – ті ж вірші,

Прекрасні, неозорі…

Створив Господь наш від душі

Поему, наче зорі!

Був у Творця великий час

Для рідкісного дива –

Задумав і здійснив ураз

Яскраво та сміливо.

Це тіло – Пісня всіх пісень,

Палке, дзвінке, принадне;

Божественне вночі та вдень,

Чарівне, мов троянда.

Лиш Бог так виплекати зміг

Це неймовірне личко

І всесвіти очей ясних,

Волосся звабну річку.

Ці теплі, сонячні вуста –

Найкращі в світі рими!

Злітає посмішка, мов птах,

Жадано невловима.

А шиї граціозний вірш,

Манливо лебединий…

За будь-які скарби миліш

Ці руки легкокрилі.

Грудей метафори круті,

Розквітлі, мов бутони, –

В солодких мріях і в житті,

Магічно неповторні!

Чутливих стегон благодать,

П’янких, святих і грішних…

Їх просто ні з чим порівнять,

Так виліпив Всевишній!

Акорди ніжок, чари чаш,

Шал ямбів і хореїв…

Вірш – геніальний, Отче наш,

Як щастя – в апогеї!

Поезія – в усьому тут

(У кожнім милім русі),

Позбавлена банальних пут, –

Кохаю, не боюся.

Щоночі я вивчаю знов,

Читаю тіло жінки,

Гаряче, справжнє, як любов, –

Гортаю всі сторінки.

І жодної не пропущу,

Коли настане гірше…

Аж доки краплями дощу

Не розчинюсь у віршах.

З німецької переклав Сергій Дзюба

Редьярд Кіплінг (Англія)

Редьярд Кіплінг (1865—1936) – англійський поет і прозаїк. Юність провів переважно в Індії, що стала екзотичним тлом для його найвідоміших творів: роману «Кім» та фантастичних оповідань «Книга джунглів».

У 1907 році став лауреатом Нобелівської премії з літератури – «за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача».

Прохання

Якщо комусь мої труди –

До серця, не німі,

Хай, як людина, назавжди

Лишуся у пітьмі.

Немов огорнутий плащем,

Мандрую між зірок…

Про мене дізнавайтесь ще

Лише з моїх книжок.

* * *

Сірі очі – це світанки

І сирена пароплава,

Дощ, розлука, слід на ґанку,

Аромат роси та кави.

Чорні очі – крізь фіранки

Місяць чарівним дарунком,

А на обрії – до ранку

Відображення цілунків.

Сині очі – ніжні квіти,

Вальсу дивовижні зорі;

Тепле небо, юний вітер,

Трепетні обійми моря.

Карі очі – берег, тиша,

Золотий пісок, як мрія…

Коні в яблуках і вірші,

Наче жито, променіють.

Ні, я – не суддя для них,

Та без теревенів, щиро:

Я – учетверо боржник

Синіх, карих, чорних, сірих.

Як чотири сторони

Світу одного, земного,

Я люблю – нема вини –

Всі ці кольори чудові!

З англійської переклав Сергій Дзюба

Фрідріх Шиллер (Німеччина)

Фрідріх Шиллер (1759—1805) – німецький поет, філософ, професор історії, теоретик мистецтва та драматургії. Автор «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну «Європейського Союзу».

Пегас у ярмі

На ярмарок у Хаймаркет,

Де і жінок купують ласо,

Голодний, змучений поет,

Привів продати тут Пегаса.

Крилатому коню сюди,

В ярмо, не хочеться страшенно…

І роззявляє люд роти –

Пручається, мов навіжений,

Предивний кінь, – яка краса, –

Стрімкий і дужий, пречудовий!

Лиш крила б зняти – в небеса

Йому вже не злетіти знову.

А так лишити – боже, збав, –

Ще занесе до хмар карету!

Нікому не кортить забав,

Тож і притримують монети…

Однак знайшовся чоловік:

– Хоч крила заважають ділу,

Але вони тут – не навік,

Їх коновал відріже вміло.

Бо я – господар, не жебрак,

П’ять золотих даю за нього…

– О, Боже, звісно, по руках,

Бери, щасливої дороги!

Веде коня додому Ганс,

Впрягає радісно у воза…

Й перекидається ураз!

А на очах Пегаса – сльози.

«Нічого, конику мій, мир,

Поштову повезеш карету?

Бо ти ж у мене – богатир,

Дотримуйся лиш етикету».

Спочатку кінь помчав мерщій,

Та став, як вкопаний, ні звуку, –

Пегасу краще на забій,

Аніж місити десь пилюку…

Ганс голодом його морив,

Щоб дивний кінь облишив норов;

Проте не відбулося див,

Змарніла, схудла лиш «потвора».

Тоді Пегаса – в плуг, з биком,

У парі, працювати в полі…

Та прагне вирватись з оков –

Злетіти б до небес, на волю!

А не виходить – впав, як мрець,

Лежить, не рухається, тихо…

«Проклятий звір, невже кінець?

Пропали гроші, от же лихо».

Аж ось спускається із гір

Добродій, сонячний, як груша,

І бачить: помирає звір,

Що людяну плекає душу.

– Не злися, друже, не журись,

Продай мені створіння миле...

Гриць втішився. Й злетів увись

Прибулець на Пегасі вміло.

Відчув цю руку майстра кінь.

Де жалюгідний полонений?

Могутній дух, що звівсь з колін,

І бог, свободою натхненний!

Завмер, як очманілий, Ганс,

Тер очі, начебто від бурі…

А вершник на Пегасі враз,

Мов янгол, зникнув у лазурі.

З німецької переклав Сергій Дзюба

Джордж Байрон (Англія)

Джордж Байрон (1788—1824) – англійський поет, який став символом романтизму. Тож мода на байронізм тривала і після його відходу у вічність.

Перший поцілунок

Солодких пут не прагну вже, панове,

Геть вигадки облудливих «чарунок».

Лиш дайте промінь ніжної любові –

Сором’язливий перший поцілунок!

Оспівуй, друже, гай, садок і поле,

Збирай слова, мов ягідки, у клунок;

Але натхнення лиш окрилить долю,

Коли пізнаєш перший поцілунок.

Закохуйся у музу чи богиню,

Земну красу – фортуни подарунок;

Та пам’ятай, не забувай до згину

Той неймовірний перший поцілунок.

І хай ураз терзають душу зміни,

Не думай про якийсь «спасенний» трунок, –

Бо, попри все, ти – вже не безнадійний,

І маєш перший, справжній поцілунок!

Мрій про пастушок у цвітінні вишень –

Веселих, добрих і красивих юнок;

Та найдорожчий, досі наймиліший

Невинний, чистий перший поцілунок.

Хто каже, що літа, мов день, минають,

Не маєш вже до любощів стосунок?

Ні, він існує – той куточок раю,

Там, де чарівний перший поцілунок.

Хай старість підкрадається змією,

І грузнуть ноги між незримих лунок, –

Усе життя осяює зорею

Твій незрадливий, перший поцілунок!

З англійської переклав Сергій Дзюба

Едгар Аллан По (США)

Едгар Аллан По (1809—1849) – американський прозаїк, поет, драматург, есеїст, літературний редактор та критик, один із яскравих представників американського романтизму.

Ельдорадо

У горах, між долин

Їде лицар один,

Небезпечній пригоді він радий.

Все прямує вперед

Мужній воїн-поет,

Що задумав знайти Ельдорадо.

… Досі в мандрах – один,

Вже дожив до сивин,

Не надбавши ні замку, ні стада…

Світ об’їздив увесь,

Лиш дізнався, що десь

Все ж існує оте Ельдорадо.

Вже і ноги не йшли…

Та з’явився з імли

Дивний привид: «Чого тобі, брате?»

Лицар мовить йому:

«Розкажи, не збагну,

Де країна така – Ельдорадо?»

Тінь: «Існує, авжеж,

Поза часом, без меж,

Як нездійснена мрія-принада…

Через пекло і рай

Уперед проїжджай,

Якщо хочеш знайти Ельдорадо!»

З англійської переклав Сергій Дзюба

Рабіндранат Тагор

Рабіндранат Тагор (1861—1941) – бенгальський та індійський прозаїк, поет, драматург, композитор, автор гімнів Індії і Бангладеш, Нобелівський лауреат.

Та дівчина, яку кохав

(переспів)

Та дівчина, яку кохав,

Чарівна, незвичайна, мила,

Жила серед розкішних трав,

І їхню мову розуміла.

Лиш знали мешканці одні,

Як звали хутірець в глибинці.

І осявають пам’ять дні:

Ми – вдвох, щасливі, наодинці…

Хай вітер – у похмурий час

Гойдав беззахисні дерева,

Та берегла природа нас,

Оте дівча, мов королеву!

Коли б не посмішка її

Та оченят ясні озерця,

Я б чари не пізнав гаїв,

Краси не розуміло б серце.

В благословенні лісовім

Не бачив би ніколи храму,

Не став би людяним, простим,

І квітів не торкавсь вустами.

Не переплив би ту ріку,

Хмаринок не збагнув таїни,

Не пам’ятав би на піску,

Мов скарб, її сліди донині.

Не уявляв привітність нив,

Свободу й затишок просторів;

Не відчував, не дорожив

Чудовим, справжнім, неозорим!

Як мало сталося тут змін…

(Вона жила, мов сонце, щиро)

Ось – неквапливо вічний млин,

Так само – човників вітрила.

Паром – старенький «пароплав»…

До болю рідне все, жадане!

Ніколи б тут не побував,

Коли б не дівчина кохана.

З бенгальської переклав Сергій Дзюба

Федеріко Гарсія Лорка (Іспанія)

Федеріко Гарсія Лорка (1898—1936) – прекрасний іспанський поет, драматург, музикант і художник.

Турійський голуб

Турійський голуб (ніжність у зіницях)

летить до тебе, мій далекий раю,

як дим багаття, на якім згораю

і заклинаю полум’я, мов крицю.

Пуховий сніг над жаркими крилами

скипає, наче піна на озерах,

й холоне візерунком диво-сфери

в саду, де наші губи відпалали.

Погладь пір’їнку, будь-яку, рукою –

і снігова мелодія крилато

весь світ запорошить перед тобою.

Так серця неспокійний, щирий атом

боїться, окільцьований любов’ю,

не вимолить тебе, кохана втрата.

З іспанської переклав Сергій Дзюба

Джон Донн (Англія)

Джон Донн (1572—1631) – англійський поет і проповідник, настоятель лондонського собору святого Павла, визначний представник літератури англійського бароко («метафізична школа»). Автор інтимної лірики, елегій, сонетів, епіграм та релігійних проповідей.

У боротьбі

Весь в боротьбі я – на свою біду!

Постійною моя мінливість стала:

Не раз душа від віри відступала;

Хоч клявся, був зі зрадою в ладу.

То зраджував усім, кого любив,

То знов грішив, хоч каявся спочатку;

То помоливсь, то душу запечатав,

То – все, то – нічогісінько. Терпів

То жар, то холод… Глянути увись

Не смів, а нині догоджаю Богу;

Та завтра вже тремчу, бо доля – строга!

То є побожність, то зника кудись.

Як в лихоманці – мучать бідолаху,

Тривожать мозок сумніви рясні…

І все-таки мої найкращі дні –

Отут, з благоговійним Божим страхом.

З англійської переклав Сергій Дзюба

Чарлз Буковскі (США)

Чарлз Буковскі (1920—1994) – відомий американський поет і прозаїк польсько-німецького походження. Автор 6 романів, понад 30 збірок віршів, 16 книг оповідань і одного кіносценарію.

Авжеж

(переспів)

коли Господь створив любов, не всі навчилися кохати

коли Господь створив собак, він довірив їх нам, не завжди хорошим

коли Господь створив рослини, це було принаймні добре

коли Господь створив ненависть, ми думаємо, що нам це допомогло

коли Господь створив мене, то він всього лише створив мене

коли Господь створив мавпу, я це проспав

коли Господь створив жирафу, я взагалі не помітив, бо смакував вином

коли Господь створив наркотики, я надто неправильно його зрозумів

коли Господь створив смерть, я начебто стомився від вічності

коли Він створив тебе, неймовірно прекрасну

просто божественну, жадану в ліжку,

то знав, що зробив

Він став справжнім, натхненним, людяним

і зумів створити водночас гори, моря та вогонь

авжеж, Він інколи помилявся

та, створивши тебе, перевершив себе і увесь благословенний Всесвіт

З англійської переклав Сергій Дзюба

Мартін Опіц (Німеччина)

Мартін Опіц (1597—1639) – німецький поет-реформатор, який стояв біля витоків створення національної поезії в епоху класицизму.

Свобода в коханні

Випробувань нам випало доволі.

Як можна жити у такій неволі?

Співає гарно птах на гілочці простій,

А в клітці – зась, хай навіть золотій.

Я хочу і люблю. Кохаю, кого хочу!

Ніч стане днем, а день – дарунком ночі,

І дриґом догори переверну добу…

Коли душа співа, навіщо їй табу?

Геть лицемірства, фарисейства моду:

Не у стражданні щастя – в насолоді.

Немає пів вогню, ані пів слова, –

Як і не може бути пів любові!

Працюй на радість, не нудьгуй від ліні,

Живи, твори, неначе ти – нетлінний.

І у обіймах дівчиноньки-лютні

Відчуй свободу, радість всемогутню!

З німецької переклав Сергій Дзюба

Расул Гамзатов (Дагестан)

Расул Гамзатов (1923—2003) – знаменитий аварський письменник, один із найпопулярніших кавказьких поетів. Народний поет і Герой Дагестану.

Журавлі

Мені здається, на війні хлопчиська,

Які з кривавих не прийшли полів,

Не в землю нашу полягли, як близькі, –

Перетворились в білих журавлів.

З років далеких, юні, незрадливі,

Знов озиваються, летять кудись…

Чи не тому так часто і тужливо

Вдивляємося в неозору вись?

Сьогодні в надвечір’ї чую пісню

І бачу, як в тумані журавлі

Клекочуть, залишаючи Вітчизну,

Мов люди, що страждали на землі.

Летять, долають гори та рівнини

І промовляють наші імена…

Чи не тому із кличем журавлиним

Аварська мова схожа чарівна?

Ключем красивим линуть, наче в гості,

У високості відведуть біду…

У тім строю є невеличкий простір –

Можливо, місце там собі знайду?

Настане день і в журавлинім клині

Я попливу в такій же сизій млі, –

Із-під небес гукатиме пташина

Всіх вас, кого залишив на землі.

З аварської переклав Сергій Дзюба

Константінос Кавафіс (Греція)

Константінос Кавафіс (1863—1933) – великий поет новогрецької мови, визнаний лише після своєї смерті.

Ода і елегія вулиць

(переспів)

Лунають кроки перших перехожих,

мов голуби, туркочуть продавці,

і вікна відчиняються, як подих,

і зайчик скаче сонячно в руці.

А на душі – так легко, невагомо,

красиво, світло, затишно умить;

і хочеться до світу вийти з дому –

з добром, відкрито, наче першоцвіт!

Тож наша ода – першим щирим дверям,

що кличуть вже господаря надвір,

і вулицям – гостинним та веселим,

хмаринам, що над ними – набакир.

… Останні перехожі, мов лелеки,

до теплих вже вертаються осель;

і снів солодких продавець далекий

бажає нам за тридев’ять земель.

Стихає гомін клопотів робочих,

і лиш лоскочуть небо димарі;

вже й місяця підкова на гвіздочку

дбайливо прилаштована вгорі.

Ось двері зачиняються останні,

і світло квіт розпустить у вікні…

у тихому вечірньому смерканні

до вулиць прийдуть елегійні сни.

З новогрецької переклав Сергій Дзюба

Бертольт Брехт (Німеччина)

Бертольт Брехт (1898—1956) – німецький драматург, поет, прозаїк і теоретик мистецтва, засновник «політичного театру».

Хліб народу

Справедливість – це хліб народу.

Іноді його не вистачає, а іноді його мало.

Іноді він смачний, іноді до рота не візьмеш.

Якщо хліба мало, править голод.

Якщо хліб поганий, спалахує невдоволення:

Геть непридатну справедливість!

Вона випечена невміло, вона замішана бездарно.

Вона без прянощів, із чорною кіркою.

Зачерствіла справедливість, пізно вона до нас прийшла!

Якщо хліб хороший і його вдосталь,

Можна жити єдиним хлібом.

Якщо немає достатку,

Але зате є справедливість,

Їж цей хліб і працюй так,

Щоб домогтися достатку!

Якщо потрібен щоденний хліб,

Ще потрібніша щоденна справедливість,

Вона потрібна не лише раз на день.

Від світанку і до заходу, в радості та праці,

У спільній нашій роботі,

У важку годину чи веселу,

Щодня і в достатку

Цей хліб необхідний народу,

Справедливість – це хліб народу.

Хто ж повинен пекти цей хліб?

Той, хто завжди пече хліб.

Той, хто пік його здавна.

І точно так само хліб справедливості

Повинен випікати народ!

Хліб щоденний, хороший хліб!

З німецької переклав Сергій Дзюба

Шарль Бодлер (Франція)

Шарль Бодлер (1821—1867) – всесвітньо відомий французький поет, літературний критик та перекладач, завдяки якому почали розвиватися декаданс і символізм.

Альбатрос

Коли у морі вже знудьгуються матроси,

То для розваги враз, мов дітлахи малі,

Птахів спіймають знов – наївних альбатросів,

Що проводжати тут так люблять кораблі.

І ось, коли царя, безпечного в лазурі,

На палубу кладуть, – два снігових крила,

Що вміють спритно так кружляти серед бурі,

Ледь тягне красень-птах, як два ламких весла.

Найшвидший із гінців в просторах цих безкраїх,

Великий, гордий птах незграбним став, смішним, –

Дратуючи, хтось в дзьоб дим тютюну пускає

Чи веселить юрбу, кульгаючи, за ним…

Поете, образ – твій! Бо у небеснім раї

Ти вільний, наче бог, злітаєш вище хмар;

Та крила диваку безбожно заважають

Ходити в натовпі – між дурнів і нездар.

З французької переклав Сергій Дзюба

Олжас Сулейменов (Казахстан)

Олжас Сулейменов – всесвітньо відомий казахський поет, прозаїк та літературознавець. Герой Казахстану. Народний письменник. Громадський діяч і дипломат. Дослідник «Слова о полку Ігоревім». Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2018).

* * *

(переспів)

Над білими ріками гуси летять

У вирій, мов душі, з відбутого літа, –

Зажурена, тиха, натомлена рать

Гойдає світи, заколисує вітер.

Хоч боляче крилам і важко серцям

Щоразу, неначе навіки, лишати

Стражденну Вітчизну, що молить Отця

Знов крихтами віри в безчассі із ґратів.

Пір’їна ураз до землі припаде

З високої, чистої, рідної висі;

І хочеться бути – живим, ніби день,

Спокійним, як ніч, мов гніздечко у стрісі.

Я їх дочекаюсь – малих, мов літа,

З потертими крилами, справжніх, як діти…

Немов повернуся – нечутно, як птах,

Щоб тут, наче бог, до кінця долюбити.

Українською переклав Сергій Дзюба

Омар Хаям

Омар Хаям (1048—1131) – всесвітньо відомий перський поет (писав у жанрі рубаї), математик і астроном.

* * *

Ти вчиш, що вірні у раю сповна

Пізнають ласки гурій* і вина.

Який же гріх в любові та бенкетах,

Якщо до райського йдемо здавна?

______________________

* Гурії – райські діви (в Корані), які стануть дружинами праведників у раю.

* * *

Завітавши у світ тимчасово сюди,

Кожен плаче, що має піти назавжди…

Тільки щастя на мить можна справді пізнати –

Той спокійний, кого ще творець не родив.

* * *

Ти сьогодні не владний над завтрашнім днем,

І розвіється сном твоїх замислів щем!

Тож сьогодні живи, якщо ти – не безумець;

Ти – не вічний, ми всі в цьому світі – плющем.

* * *

Коли тремтить аж від роси тюльпан,

І низько, до землі, фіалка хилить стан, –

Милуюся трояндою: чарівно

Її бутон розпуститься, мов пан!

* * *

Що значать храми кам’яні,

Де холодно тобі й мені?

Найкращий храм плекай у серці,

Мов зірку – у похмурі дні.

* * *

«Пекло й рай – в небесах», – все ханжа запевняв.

Зазираю у себе і знаю – брехня:

Пекло й рай – не круги у небеснім палаці, –

Половинки душі – найдорожча рідня!

* * *

Краще пити в обіймах красунь – справді, свято,

Ніж в постах і молитвах спасіння шукати.

Для закоханих – пекло? Веселих гульвіс?

То кого взагалі тут до раю пускати?!

* * *

Балачки з дурнем – безнадійна яма,

Тому пораду вислухай Хаяма:

Отруту ти від мудреця прийми,

З рук дурня не бери бальзаму!

* * *

Я для знань збудував сокровенний палац,

І мізки таїну пізнавали не раз.

Тільки знаю одне: я нічого не знаю!

Ось таким тепер вийшов останній абзац.

* * *

Коли опору у житті вже втратив,

Допоможи, Всевишній, пригадати,

Що любиш більше, ніж благав я знову,

І все прощаєш мрійнику, як мати.

* * *

Зелень, квіти, вино мені Богом дані,

Та немає тебе в цьому блиску весни.

А без тебе ні в чому не маю я втіхи –

Там, де ти, всі дари не потрібні мені!

* * *

Вітер долі іноді шарпне,

Та життя – насправді, чарівне.

Хоч щоднини – чорний хліб в оселі,

Та душа не чорна – головне!

З перської переклав Сергій Дзюба

П’єр-Жан де Беранже (Франція)

П’єр-Жан де Беранже (1780—1857) – знаменитий французький поет-демократ, автор пісень і сатирик.

Ямщик

Знов дивне плем’я невгамовно

Гуляє стежками війни…

Візник наш – Час, про нього мова,

Я змушений дружити з ним.

Як не живеться тут поету,

Жене нещадно старина.

Прошу його: «Спини карету,

Хильнемо доброго вина!».

Та що йому якась хвилинка –

Періщить батогом давно;

Лякає нас, регоче дзвінко,

Аж доки виверне в багно.

Йому б на цурки – всю планету

Дзвінким копитом скакуна…

Молю: «Старий, спини карету,

Хильнемо доброго вина!»

Розгнузданих людинок зграя

Жбурля каміння в візника.

Мчимо, на дурнів не зважаєм,

Авжеж, мандрівка – нелегка…

Яке прийдешнє у поета

І що спокутує до дна?

Гей, ямщику, спини карету,

Хильнемо доброго вина!

Хоч інколи думки журливі,

Мов злива, набігають вмить;

Та сонце підморгне, щасливе, –

І потойбіччя не страшить.

Почув прекрасну канцонету,

Всміхнулась квітка чарівна, –

Будь другом, зупини карету,

Хильнемо доброго вина!

Сивіє час, і я – не мачо…

Які незгоди ждуть мене?

Ямщик – все той же, та навряд чи

Невідворотне віджене.

Утім, іще не час до Лети –

Навіщо ж мучить скакуна?

Не поспішай, спини карету,

Хильнемо доброго вина!

І хай удача допоможе

Повік не збитися з путі,

Бо шпора часу не спроможна

Нас розлучити назавжди.

Тому вперед, легкого лету…

А щоб збулося все сповна,

Мій янголе, спини карету,

Хильнемо доброго вина!

З французької переклав Сергій Дзюба

Габріела Містраль (Чилі)

Габріела Містраль (1889—1957) – відома чилійська поетеса і дипломат, лауреат Нобелівської премії.

Любов

Б’є на вітрі крилом, вільно стелить дорогу земну

І тріпоче на сонці та любить яскраві гаї.

І не прагни її відігнати, як думу чумну, –

Ні, бо визнати все ж доведеться її!

Знає мову вогню, розуміє благання пташині,

Владний говір морів і негоди примхливі бої.

Замахнутись на неї не думай, не гнівайся нині, –

Ні, бо все ж доведеться прийняти її!

В неї хист не раби – повновладної тут господині,

Ходить лезом босоніж, топче враз найгостріші краї.

Та не варто жалітися, не відмовляй у гостині, –

Ні, бо все ж доведеться впустити її!

Мовить, як ясновидиця та шаленіє від вроди,

Мов богиня, втручається владно у мрії твої.

І осяює світ, і рятує держави й народи, –

І повіриш словам дивовижним її!

Ніжно очі зав’яже бентежним, розбурханим цвітом,

І протягне долоню, немов чарівний корабель.

І ти підеш, неначе за сонцем, хоча б на край світу,

Бо без неї ніколи не буде тебе!

З іспанської переклав Сергій Дзюба

Франческо Петрарка (Італія)

Франческо Петрарка (1304—1374) – великий італійський поет і літописець, якого називають «батьком гуманізму».

Закоханий

(переспів)

У збірці, де палає жар любові,

Ніколи не згасають почуття.

Я, звісно, помилявся, як дитя,

Однак на поклик серця линув знову!

Летів, немов метелик, на вогонь,

Зривав свій голос, ранив ноги босі…

За що прошу пробачення і досі,

Хоча дожив до посивілих скронь.

Не смійтесь наді мною, милі друзі,

Судіть не так суворо дивака,

Який живе з душею в унісон.

Бо пригадаю любощі на лузі

Й ховаю тихо сльози у рукав…

Так, радощі земні – короткий сон.

З італійської переклав Сергій Дзюба

Еріх Марія Ремарк (Німеччина)

Еріх Марія Ремарк (1898—1970) – видатний німецький письменник, представник «втраченого покоління».

Прощання

Я йду. Тепер шукаю забуття…

Світ – немалий, отож пройду до краю.

І зайві тут образи, каяття, –

Тобі я з іншим щастя побажаю!

Та знаю: коли раптом, серед ночі,

Твоя подушка – у сльозах німих;

Не зрозумієш, серце чом тріпоче,

І дивно та незвично – у пітьмі;

І дивишся журливо, мов крізь скло,

І не заснеш – самотня, нічия;

Чогось чекаєш, що давно пройшло, –

То ти – моя!

З німецької переклав Сергій Дзюба

Мацуо Басьо (Японія)

Мацуо Басьо (1644—1694) – найвідоміший японський поет і теоретик поезії, майстер коротких віршів хайку (хокку).

* * *

Сніг зігнув бамбук,

Немов світ довкола нього –

Догори дриґом.

* * *

Свіжа стерня,

Полем чапля чимчикує,

Пізня осінь.

* * *

Нудні дощі,

Сосни розігнали вас.

Перший сніг у лісі.

* * *

Порожнє гніздо.

Так і покинутий будинок –

Виїхав сусід.

* * *

Пальму посадив

І вперше засмучений,

Що зійшов очерет.

* * *

Простягнув ірис

Листя до брата свого.

Дзеркало річки.

* * *

Зовсім схуд,

І волосся відросло.

Довгі дощі.

* * *

Сніг кружляє, але ж

Цього року останній

День повного місяця.

* * *

Світлий день, та раптом –

Маленька хмаринка, і

Дощик замрячив.

* * *

Свіжий сніг зранку.

Лише стрілки цибулі в саду

Прикували погляд.

* * *

Розлилася річка.

Навіть у чаплі в воді –

Короткі ноги.

* * *

Прямо на ногу

Раптом вискочив спритний краб.

Прозорий струмок.

* * *

Прощайте, вишні!

Цвітіння ваше мій шлях

Теплом зігріє.

* * *

Польова квітка

У променях заходу мене

Полонила на мить.

* * *

Притихли трави,

Нікому більше слухати

Шелест ковили.

* * *

Свята пройшли.

Цикади на світанку

Все тихіше співають.

* * *

Пам’ятай, друже,

Ховається в лісовій глушині

Сливова квітка.

* * *

Після пожежі

Лише я не змінився

І дуб столітній.

* * *

Бенкетують у свято,

Але мутне моє вино

І чорний мій рис.

* * *

Персики цвітуть,

А я чекаю – не дочекаюся

Вишні цвітіння.

* * *

Невагомі сніжинки –

Густою пеленою.

Зимовий орнамент.

* * *

Відпочинь, корабель!

Персики на березі.

Весняний притулок.

* * *

Одяг – у землі,

Хоч і святковий день у

Ловців равликів.

* * *

Новорічні ялинки,

Мов короткий сон –

Тридцять років минуло.

* * *

Над розквітлою вишнею

Сховався за хмарини

Скромний місяць.

* * *

На чорній гілці

Ворон примостився.

Осінній вечір.

* * *

Зозулі пісня!

Даремно перевелися

Поети в наші дні.

З японської переклав Сергій Дзюба

Аттила Йожеф (Угорщина)

Аттила Йожеф (1905—1937) – один із найвідоміших угорських поетів. Тож статті літературознавців про нього в сотні разів перевищують обсяг творів цього неймовірно чарівного автора.

Незвичайна допомога

Я Землю в мандрах обійшов не раз,

Всевишній за спиною був ввесь час…

Я повзав навкарачки, як умів, –

Бог не подумав простягнути руку.

Я зрозумів, що вільний, і посмів

Звестися сам, – спасибі за науку!

Він допоміг, коли не допоміг...

Він був вогнем, тому не став золою;

Всі люблять, як уміють. Наче сніг,

Мене лишив – водночас був зі мною.

Загартував – я ж витримав біду,

Тож дякую незмінно, кожен вечір…

Усміхнений, сюрпризи долі жду

На кулі – у всесвітній порожнечі!

Стомлений

З полів ідуть селяни величаво…

Ми ж лежимо, ріка і я, не спим.

І солодко дрімають ніжні трави

Під серцем зачарованим моїм.

Натхненна річка спокоєм великим,

А я турботи розгубив в траві…

Приліг, як бог, так безтурботно, тихо, –

Натомлений, вразливий чоловік.

І коровай безмовності так треба

По-братськи поділити, наче свічі…

А зорі чинно повсідались в небі,

На водах Мароша і на моїм обличчі.

З угорської переклав Сергій Дзюба

Оскар Вайлд (Ірландія)

Оскар Вайлд (1854—1900) – видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк та есеїст.

Декоративні фантазії

В тіні троянд, прихована від світу,

Чарівна дівчина (прозорий лик)

Тут обриває пелюстки гвоздик

Гладкими нігтиками, як з нефриту.

Садок довкола, мов рожевий сон,

(Кружляють, пританцьовують яскраво…)

В промінні сонячнім дівча – неначе пава,

Як створений із золота дракон.

Пелюстки обіймають ноги босі,

(Червоні, білі пурхають униз)

То припадають враз до жовтих риз,

Вплітаються в густі дівочі коси.

Дівча наспівує, як мавка в споришах,

(І все довкола – неймовірним раєм)

Аж птах заслухався, немов на лютні грає,

Розчулений, розквітлий, як душа.

Закоханий юнак (як невидимка)

Спостерігає ніжно віддалік

І уявляє очі-мигдалі,

Проникливі, мов янголи на нивках.

Та ось здригнувся голосок умить,

(Сльоза-перлина зблиснула пречиста)

Поранилась об скалку ненавмисне,

І дівчині, як уві сні, болить.

І от вже знову весело сміється…

(А з нею посміхається весь сад)

Пасує як до пелюсток наряд –

Палкий і променистий, наче серце!

Гладкими нігтиками, як з нефриту,

Тут обриває пелюстки гвоздик

Чарівна дівчина (прозорий лик)

В тіні троянд, прихована від світу.

З англійської переклав Сергій Дзюба

Наїм Фрашері (Албанія)

Наїм Фрашері (1846—1900) – класик албанської літератури, визнаний національним поетом, а також – прозаїк, перекладач, історик і журналіст, видатний діяч албанського національного відродження.

Чому?

Твій подих – гілки злет легкий,

Тріпоче в листі персик стиглий, –

Візьми в долоню – і у ній

Заб’ється сік литого тіла…

…Чому ж не гріє твій вогонь,

Який палав, мов цвіт чудовий?

Чом, замість маку, в жар долонь

Кладеш жасмин байдужим словом?!

Чом очі – сумно-крижані,

Засніжені, замерзлі кроки?

В моїй душі – ріка весни,