«І дарма, що липів цвіт на скронях,
Любий липню, будь же щедрим ти,
Сипони зірок мені в долоні
І життєву стежку освіти».
Світлана Охріменко
Поле
Поле, поле в спалахах зірниці,
Я тобою снила з давніх пір,
Знов акорди стиглої пшениці
Розплескались аж до чистих зір.
Вірю: щастя більшого не треба,
Як любити поле гаряче
І ловити синій простір неба,
Наче цвіт замріяних очей.
Стиглий колос до землі все нижче —
Важчає у росянім сріблі,
І співає, мов душа, пшениця
Про любов до рідної землі.
Волошки
Далека путь. Спинились відпочити.
Колише надвечір’я вітерець.
Мов погляд твій, цвітуть волошки в житі
І пахне над узбіччями чебрець.
У кожного в душі натхненно — чисто,
А спогади сплітаються в сонет,
Тому зірвали й веземо у місто
Частинку літа — росяний букет.
З тобою, поле, зустріч не остання,
Ясний дарунок неба і землі —
Дитинству вірність. Це випробування
Ми з радістю і гордістю пройшли.
* * *
Липню, сипони зірок в долоні,
Мало в небі — з вулиці позич,
Пишних сальвій вогники червоні
Хай для нас засяють в темну ніч.
Я для тебе у годину пізню,
Наче символ віри і надій,
Подарую запізнілу пісню,
Що згубила в юності своїй.
І дарма, що липів цвіт на скронях,
Любий липню, будь же щедрим ти,
Сипони зірок мені в долоні
І життєву стежку освіти.
Світлана Охріменко
На луках
Ласкаве сонце на півнеба світить,
Рожево-жовто-біло-голубі
Цвітуть луги, і стільки в тому цвіті
Добра та щастя і мені, й тобі.
Я бачу все — від китиці калини
До крапельки тремтячої роси,
Тут вічності торкаються хвилини
Серед цієї дивної краси.
Сюди прийти не встигли сіножаті,
Квітує різнотравами земля,
Я в цьому океані, земле-мати,
Травинка і росиночка твоя.
І скільки б ще не пощастило жити,
Повік не буде в тому каяття,
Що серцем доторкнулася до літа,
Що сонцем переповнила життя.
Степова казка
Як ніколи, пшениці високі,
Загубився стежки слід вузький,
Дві волошки — доньки синьоокі —
У букет вплелися польовий.
Тут хліба хвилюються, як море,
Пахнуть на узбіччях чебреці.
Поведу я вас в поля просторі,
Ви моїй довіртеся руці.
Чути казки лагідний початок,
Тож давайте вслід за нею йти,
Де, здається, степ стає крилатим,
Сонця починаються мости.
Липи
Ще за порогом місяць липень,
Навперегін з календарем
Цвітуть у червні білі липи
Ясним негаснучим вогнем.
Заграли у оркестрі бджоли,
Пливуть у музиці сади,
І червень роздає довкола
Духмяні липові меди.
А як пройдуть осінні зливи
І закружляє сніговій —
Не білий сніг, а липи білі
Цвітуть у пам’яті моїй.
Пахучий мед і склянка чаю...
Хай грає іскорками лід,
Та кращої жаги немає,
Як пити літо — липів цвіт.
Світлана ОХРІМЕНКО,
м. Чернігів
