Війна... Щойно під вечір біля будинку зустрів свого сусіда. У нього — повістка. За два дні він їде на передову. Активно торік у лютому-березні захищав місто, за що має медаль «За оборону Чернігова». Працює в одному з ЖЕКів. «Та комусь же треба захищати Україну. Ну, а хто як не ми? — каже він. — Мені то вже за п'ятдесят, а от шкода молодих, які ще не нажилися, а воюють і гинуть за нас...».
Вірш-розповідь нам в редакцію надіслав з передової Валентин Буряченко, який торік разом з побратимами захищав від російських завойовників-поневолювачів і наш рідний Чернігів. І тепер він там, де потрібно й бути справжнім чоловікам — захисникам своєї країни.
КОЛИ ЦЕ НЕ ТВОЯ ВІЙНА — ЦЕ НЕ ТВОЯ КРАЇНА!
1Бахмут… Горить і палає, шалений вогонь ні на мить не вщухає.Тримають позицію наші бійці, втомлені дуже, вони — молодці!Відбили з півсотні ворожих атак, чимало знищили орків-собак.Їм сил — до країни любов додає, знають — воюють вони за своє:землю, свободу, батьків і дітей, за всіх громадян, українських людей.Наступна атака, знов пруть вороги, мов хвиля…15, і ще 23.На кожного нашого їхніх аж сім. Строчать автомати по напрямках всім.Знають бійці, їм би ще хлопців п’ять, без втрат змогли б і цю зграю здолать.Скінчились гранати, останні набої, прикрив наш боєць побратимів собою. 2Мати плакала — ридала, сина свого поховала.Він загинув у бою. За країну, за родину, за сусідки і свою.Їй сусідка «співчувала», в рану солі підсипала:« Ой, коли воно скінчиться, вже наповнена криниця,материнськими слізьми, очі — сповнені журби…»Іншим у селі казала, що мовляв не сумувала б,якби сина, що загинув, та від війська заховала.Ось її — усі живі, бо розбіглись хто куди.Зять галасвіта подався, жінку вивіз і …сховався.За кордоном в теплім краї, де живе немов у раї,без обстрілів, без тривоги. Там чекає перемоги.Син навчатись в виш подався, в сорок років мрію мав,Щоб уникнути призову, заплатив — студентом став.Інший син зробив, що хворий, як він тільки не «косив»,Зрештой довідку потрібну десь «як треба» попросив.Внук на всю собі гуляє в барах міста уночі,хоча кафедру військову свого часу закінчив.Інший — бізнес підіймає: там узяв, а тут продав.Шкода кинуть волонтерку, ту, якої трошки вкрав. 3Від совісті кожного, кожного дій — прямо залежить перебіг подій.Уявімо картину: коли б як сусідка — любити країну…Кращі полягли, герої. Суне знов чужа орда.Ось чужинці вже заходять й до сусідки, до двора.Та, ховалася в підвалі з двома внуками й синами.Думали мине їх краями, та стали вмить ворогам холуями.Питають чеченець й миршавий бурят:«Хохли, ви чє, нашей власті нє рад?В вашей деревнє єсть лібо кто, служил в вашей армії, тоєсть в АТО?Нє скажетє, будєм ми вас убівать».За дядьків вступилася рідная мать:Навпроти живе укронацистка, підла, підступна, по духу фашистка.Путіна проклинала,на церкву московську грошей не давала.Син воював її проти вас. Сина звуть Маляренко Панас.Ось так і з’являються колаборанти. Ба більше — ганебні раби окупантів.І скільки сусідів таких серед нас? Щоб вільно жили і загинув Панас.
Полковник Валентин Буряченко
