У селі можна жити забезпечено, займаючись справою, яка приносить не лише задоволення, а й гроші. А найголовніше – це діло не повинне бути аж надто витратним, з мінімальними капіталовкладеннями й максимальною віддачею. Микола Охонько та Євген Малишенко із селища Макошине Менської громади (Чернігівська область) доводять, що праця на землі приносить плоди, особливо якщо ці плоди мають нетрадиційну нішу, як-от тютюн чи олійний гарбуз.
З одного куща – два врожаї
Миколу Охонька знають у Макошиному як активну людину з екологічно свідомим мисленням. А ще він дуже любить гриби, особливо мухомори. Тільки не червоні, а сіро-рожеві, які в народі ще називають моримухами.
«Мій батько каже, що це найсмачніші гриби, смачніші навіть за білі», – характеризує смакові якості моримухів Микола.
Але сьогодні мова піде не про гриби, а про доволі нетрадиційне як на наш час заняття – вирощування тютюну та махорки. Виявляється, що між цими культурами таки є різниця.
«Людей на махорку наймаю, бо самому складно і не все встигаєш, – каже, перебираючись по городу, Микола Охонько. – Ось тут, бачиш, один врожай вже зібрав. На його місці виросла отава. Буде ще один врожай».
Махорка – культура однорічна, але за сезон дає два врожаї. У Миколи під махорку відведено п’ять соток, на яких ростуть різні сорти – «Сакрет Віандот», «Маньчжурська», «Єлецька». Остання господарю не сподобалась за якостями, тож наступного року сіяти її не планує. Дуже подобаються макошинцю турецькі сорти – і за смаком, і за характеристиками. Воно й не дивно, адже турки давно знаються на цій культурі.
При вирощуванні тютюну чи махорки важливо дотримуватись технології. Ці культури не терплять конкуренції з бур’янами, тому поле має бути чистим.
«Міжрядну прополку роблю трактором, а потім наймані працівники просапують в рядку. Я порахував, що самому для проведення однієї операції треба ходити з сапою 12 годин. Вигідніше найняти людей. У мене працюють двоє. Без цього ніяк, бо не встигнеш нічого зробити», – каже макошинець.
Яка ж різниця між махоркою та тютюном?
По-перше, махорку зрізують, а тютюн – ні, лише обривають листки. Та і по міцності махорка краща. Насіння Микола Охонько купує в однодумців, які згуртувались в одній із тематичних груп в мережі Фейсбук.
«А як розпізнати постигла махорка чи ні?», – цікавлюсь у «махорщика».
«Стиглість можна розпізнати по характерному різкому запаху, – пояснює він. – Крім того, на листовій пластині видніються світлі плями, а сам лист стає ламким, змінює свій колір».
Зрізають листя махорки секатором, і обов’язково зранку. До вечора лист в’яне на сонці. Роблять це задля того, аби він не був ламким. Потім складають докупи.
«Температура в купі має бути 40 градусів, щоб пройшли потрібні хімічні процеси, які зменшують вміст нікотину та зменшують вміст інших кислот», – пояснює Микола.
Після цього махорку вже досушують під накриттям. За бажанням її можна ще й герметизувати, але це не обов’язково. Після того, як махорка висохне, її перетирають через сито. Корінці сушать окремо від листків. Потому перетерте ще двічі проганяють через сита, перевівають і отримують якісний продукт.
«Тютюном я займався постійно разом із батьком. Зрозумів, що це вигідно – коли можна один рік посадити і потім п’ять років нічого не робити… До того ж, враховуючи ціну та якість на цигарки, то краще курити своє», – каже чоловік.
Цигарки крутить на спеціальній машинці
Микола палить з десятого класу, проте на свій вік виглядає молодо, бадьоро та здорово. Мабуть, через те, що палить-таки натуральне, а не ту дорогу хімію в цигарках. І якщо колись діди пускали на самокрутки газетний папір, то зараз не треба ні плювати, ні крутити.
«У мене є спеціальна машинка, яка наповнює тубуси. Це найпростіший бюджетний варіант, бо є гарні електричні, але вони коштують близько п’яти тисяч гривень. Гільзи купую польські – 200 штук коштують 50 гривень. Польський папір тоненький і якісний, – говорить Микола Охонько. – Якщо ж порахувати математику, то із стебла виходить близько одного 200-грамового стакана махорки, десь 40 грамів. Гуртовий продаж іде на вагу. А якщо порахувати, що буде два врожаї, то це хороша математика. З рядка у мене буде 100 стаканів, а рядків 24, то це виходить 2400 стаканів. Стакан, якщо продавати, коштує 20 гривень, то це близько 50 тисяч гривень з п’яти соток».
Найбільш вдалим вітчизняним сортом махорки Микола Охонько вважає сорт «Хмелівка» – назва походить від населеного пункту Хмелів, що на Сумщині. Цю рослину свого часу помітили в Інституті луб’яних культур і вивели прекрасний сорт махорки.
«А як щодо сигар?»
«Сигари можна робити з тютюну. Є прекрасний сорт “Гавана-608” – з нього сигари й крутять», – пояснює макошинець.
Гарбуз – культура маржинальна
А от його товариш і односелець Євген Малишенко вирішив зайнятись темою олійного гарбуза. Вирощує сорти «Українська багатоплідна» та «Данка Полька». Під гарбузом у Євгена – 10 гектарів. Є свій гарбузовий комбайн виробництва компанії «Мороз», саморобні сівалка, сушарка, підгортач і просапник – увесь реманент, необхідний для вирощування цієї культури. Про те, що олійний гарбуз є перспективним, свідчить і той факт, що Євген збільшив площі під ним з шести гектарів до десяти.
За словами макошинця, сама по собі технологія вирощування гарбуза не складна. Попри значні площі, Євген справляється на них разом із дружиною. Одним словом, справа для сім’ї.
«Головне – це просапка. Для цього я придумав просапник. Виглядає він як ножиці. Дружина сідає на культиватор і таким чином вручну зрізає зілля в рядку, – каже чоловік. – За день два-три гектари можна прополоти. Якби сиділа не дружина, а якийсь чоловік, то можна і чотири гектари зробити, бо все-таки навантаження на руки відчувається».
Чоловік працює водієм у агрогосподарстві, тож часу на обробіток землі має обмаль. Втім, гарбуз – це така культура, з якою можна не поспішати.
«Коли приходить пора обмолоту, то молочу перед роботою. Тим часом мати топить сушарку і сушить насіння. Отак потихеньку і прибираємо площі», – каже Євген.
За його словами, гарбуз – культура маржинальна, тобто прибуткова, от тільки своїх паїв чоловік немає, всю землю орендує в людей, тож важко прогнозувати завтрашній день.
«От якби була стабільність, то можна займатись, – говорить гарбузовод. – На виході ми отримуємо близько 600 кілограмів сухого насіння з одного гектара. Математика, як бачите, досить приваблива, якщо врахувати те, що витрати на гарбуз мінімальні, а ціна на кілограм насіння стартує від 60 гривень».
Взагалі гарбуз і тютюн – це вихід для одноосібників і власників паїв, які за бажання працювати можуть бути самозайнятими та жити безбідно.
Віталій Назаренко, фото автора
Перше фото: Сохне врожай