Не карай мене, Боже, любов’ю —
Я порину у дзвін пустоти…
Якщо ні, то мій жереб — з тобою —
Тільки ти, тільки ти, тільки ти…
Ні спастися мені, ні пропасти,
Не лишитися і не втекти, —
Всюди ти як чарівне напастя —
Всюди ти, тільки ти, тільки ти…
У далекі податися мандри,
Щоб забутись — край світу піти…
Сподіватися тільки намарне —
Всюди ти, тільки ти, тільки ти…
Чи згоріти, зітліти, пропасти,
І свій попіл у простір змести,
Та свідомість душі не приспати —
Тільки ти, тільки ти, тільки ти…
У звучання, у звуки вдягнутись,
Розчинитись у вічність мети,
Щоб у муку свою повернутись…
Тільки ти, тільки ти, тільки ти…
Полетіти за зорі, у простір,
Розпластатись, у вітер врости…
І повітря шепоче і Космос —
Тільки ти, тільки ти, тільки ти…
Я у пісню вплетуся, полину
І збагну найдавніші світи,
Із тобою я, мабуть, загину —
Всюди ти, тільки ти, тільки ти…
Я вже бачу — спасіння немає,
Так гори ж — і пали, і світи…
Я цю муку собі обираю…
Тільки ти…Тільки ти… Тільки ти…
Олександр ШТАНЬ, м. Чернігів
