У школах у всі часи існувало кепкування. Але останнім часом про знущання у школах одних дітей над іншими часто з’являється інформація по телебаченню й в Інтернеті. Діти знімають на телефон бійки, кепкування, цькування, а потім це потрапляє у світову мережу.
Знайома з Ніжина, мати одного з учнів, розповіла мені, як її син став жертвою шкільного насилля:
«Ми виховуємо, вчимо, що добре, що погано, прищеплюємо найкраще своїм дітям. А хтось не виховує і відправляє невігласа у школу, який ще з моєї дитини знущатися буде. Проводжаєш до школи ранком і хвилюєшся цілий день, чи все там добре у дитини. Я, може, менше б уваги цьому всьому надавала, якби не один випадок, що з моїм сином стався. Сашко тоді у восьмому класі вчився звичайної загальноосвітньої школи. Не буду ні назв, ні імен називати. Я нікого не хочу ганьбити. Хай те непорозуміння на совісті батьків залишиться. Так от, у цій школі він навчався з першого класу. І все начебто добре було… до восьмого. Напевне, самоствердитися захотіли деякі однокласники. І почалося. Став син додому без настрою приходити. Їв сяк-так. Не розмовляв. Спитаю, що там у школі, — «нормально» каже і йде у кімнату. Вчитися не хотів. Почав шукати причини, щоб до школи не йти. Я думала, що захворів, та симптомів не було. Не могла зрозуміти, що таке, вважала — перехідний вік.
А синова дивна поведінка не припинялася, навпаки — прогресувала. Мій терпець урвався, і ми з моєю мамою на нього натиснули. Він не витримав і розповів усе. Виявилося, що син був у класі одним із так званих «хлопчиків для биття». Їх постійно штурхали, кепкували, тумаків давали. Могли і руки витерти, дражнили, всіляко принижували, зошити рвали… Тобто знайшли для самоствердження слабеньких, завдавали шкоди не так фізичної, як психологічної. А один хитрун змушував, щоб мій син купував йому в їдальні все, що той попросить, звісно, за ті гроші, які я на обід синові давала.
Він у мене хлопчина зі слабким характером, здачі не дасть, бо з дитинства хворобливий, мовчазний. Учителі нічого не підозрювали, ще звинуватили сина: чого, мовляв, він не жалівся. З тією школою, з учителями ми всі контакти розірвали. Вже закінчує іншу школу. І все добре: друзів має і вчиться гарно».
Проблему насилля у школі коментує психолог Ніжинської загальноосвітньої школи №13 Тетяна Бутко:
— На жаль, мобінг (від англ. mob — натовп, глум; означає психологічний терор, який здійснює група стосовно до особистості) є актуальним в учнівських колективах. Проблема була окреслена ще в 70 – 80-х роках минулого століття у Швеції, потім у Німеччині, Польщі та інших країнах Європи. Мобінг — це регулярне та цілеспрямоване завдання фізичної й душевної шкоди людині, дитині.
Досвід i спостереження українських психологів показують, що ознаки такої поведінки можна знайти у шкільних групах серед підлітків i навіть у старших класах. Організатори мобінгу часто не відчувають ніякої відповідальності за свої вчинки. Ці люди не реалізувалися в житті. Часто-густо це невдахи як в особистісному, так i професійному плані, їxня аргументація спирається на твердження, що інші діють так само i ніхто того не засуджує. Шукають завжди когось «крайнього», винного, а жертва такої ситуації часто приховує факт ізоляції чи переслідування і продовжує поводитися у ті способи, які для більшості є передумовою до насильства. Психологічно i фізично наслідки відторгнення, ізольованості, самотності дуже важкі.
Причинами насилля над дітьми можуть бути сцени насильства у ЗМI, не кажучи вже про перегляд фільмів зі сценами насильства. Ось вже і готовий сценарій, як можна знущатися.
Насильство у ciм’ї — це бажання самоствердитися за рахунок слабших. Або ж, навпаки, звична роль «жертви» насильства. Спричиняє насилля і нестабільність сучасної ciм’ї. У родинах, де вихованням займається один із батьків чи хтось із родичів, опікунів, або ж сім’я є деcтруктивною, у дитини з’являються емоційні розлади, депресивний стан, агресивність, що значною мірою впливає на стосунки в учнівському колективі.
Аби запобігти насиллю стосовно вашої дитини, необхідно звертатися до шкільних психологів, щоб розвивати вміння ефективної відмови, адекватної самооцінки, емоційної стабільності. Психолог не завжди має змогу працювати з агресивними підлітками, причиною цього може бути відмова батьків від послуг фахівця. А без їхньої згоди втручання психолога неможливе.
Михайло ЛОМОНОСОВ, м.Ніжин
