«Кожному своє — своє…»
Одні — принижені, розтоптані, забиті…
Не знають, як, чому та і куди іти…
Додолу очі згорені… Забуті
І раді б звітритись… О, Боже, їх — прости…
А ті налякані, тому і галасливі…
Від страху буйствують і сиплють стусани…
По тюрмах маються… Шукають похітливі,
Чим біль душі залить… Шестірки й пахани…
Продажні, хитруваті, нечестиві.
Пожадливі — їх рот, як гаманець…
Ці продадуть і Бога, й Батьківщину,
Все грають патріотів, хай їм грець…
Священні воїни — то кшатрії величні,
Що правду люблять розумом й мечем.
За істину стоять на варті вічній,
І гнів їх праведний — на злодіїв-нікчем…
Святі… Святі… Провидці прозорливі…
Все бачать, розуміють, бережуть;
Всіх примиряють, люблять — тим щасливі…
Всім мир душі дають, просвітлення несуть…
Опора зла
Опричники, сатрапи, холуї…
Невільні, біснуваті самураї…
На вас тримається неправда
На Землі,
Від вас і сила, і опора
Вовчій зграї!
Не думайте,
Що омине спокута.
Паркан не відгородить
Від Небес!
Собі карбуєте
Гріховну долю люту.
Прокиньтеся,
Щоб правди дух
Воскрес…
