Війна... Як вона відображається на нас, які невідворотні негативні процеси відбуваються в нашому організмі через неї? Як можна посеред цих страшних подій зберегти фізичне і психологічне здоров’я, віднайти рівновагу і бажання жити? Усі ці питання, я впевнена, хвилюють багато кого з нас, а відповіді на них віднайти не так просто. Тому я вирішила звернутися до людини авторитетної, якій я довіряю і яку знаю давно. До того ж вона ще й сімейна лікарка, а це досить важливо у цьому випадку.
Наталія Степашко закінчила Полтавський державний медичний університет, в медицині – 26 років. Нині працює завідувачкою амбулаторії сімейної медицини Прилуцького району. В амбулаторії працює п’ятеро лікарів, які щодня проводять прийоми, обстежують, консультують, направляють в лабораторію для здачі аналізів або до вузьких спеціалістів.
Щодня до них приходять внутрішньо переміщені особи, що приїхали з гарячих точок, воїни ЗСУ, які повернулися з фронту чи перебувають на ротації, звичайні місцеві жителі. Приходять з різними проблемами: з погіршенням самопочуття, з хронічними хворобами. Воїни – з контузіями, з пораненнями, з психологічними травмами. А чому б їм не бути? Хтось із переселенців втратив житло, хтось – рідних на війні, у когось – близькі за кордоном чи на фронті, мами переживають за стан власних дітей, які вимушені багато часу знаходитися в бомбосховищах...
У кожного свої страхи і тривоги. При цьому пересічна прилучанка вважає себе цілком здоровою, запевняючи себе, що сумні події війни і майже дворічне життя в постійних повітряних тривогах не торкнулися її. Але ж безсоння та не вміння контролювати свої емоції, депресивний стан і агресивність до родини, змушують думати про протилежне.
Ми всі, на жаль, сьогодні стали людьми війни, і з цим не потрібно миритися, а варто боротися, щоб зберегти себе як людину і особистість, не дати війні зруйнувати твоє здоров’я, зберегти, по можливості, свій емоційний, психологічний стан, щоб вижити і не втратити здатності турбуватися про себе і своїх близьких.
Ми спілкувалися про це з пані Наталією протягом трьох годин, і найцікавіше з наших розмов я пропоную читачам, маючи надію, що міркування та поради лікаря будуть для них корисними.
«По-іншому вже не буде…»
До війни ми потерпали від ковіду, і це було випробуванням не тільки для нас і для нашої країни – для всього світу. Осінь, зима – сезон застудних захворювань. І хоч таких складних, тяжких випадків, які раніше були з ковідом, зараз, на щастя, немає, все одно потрібно берегтися і займатися профілактикою. Стало легше тому, що спрацювала вакцинація, люди навчилися якоюсь мірою захищати себе від цієї хвороби.
Для профілактики потрібно дотримуватися звичайних, добре відомих усім правил: після повернення з вулиці ретельно вимити руки з милом, зменшити перебування у багатолюдних місцях, приймати вітаміни, при перших ознаках хвороби негайно звертатися до свого сімейного лікаря. При температурі зателефонувати, проконсультуватися та дотримуватися всіх рекомендацій.
Тепер ось війна – всі наші біди сплелися в один клубок. Повномасштабна війна вирвала нас із зони комфорту, зруйнувала звичний спосіб життя. Наші життя з 24-го лютого 2022 розділилися на «до» і «після», і по-іншому вже не буде.
Скарги різні у наших пацієнтів. Люди страждають від високого тиску, від загострення сердечно-судинних хвороб. За Програмою «Доступні ліки» ми пропонуємо їм деякі препарати, які відносно недорогі. Обстежуємо, допомагаємо, лікуємо...
При цьому є базові речі, про які не варто забувати, щоб почуватися відносно здоровим. І вони допомагають не менше, а може, інколи й більше, ніж ліки з аптеки.
Це, по-перше, харчування: велика кількість солі та цукру, копчене, жирне, смажене, напівфабрикати – це неприпустимо. Вони руйнують організм. Як і паління, як і надмірне вживання алкоголю… Про це начебто всі знають, прості правила, але відмовитися від цього у когось немає сил. Овочі і фрукти – ось що потрібно нашому організму. Ще – хоча б примітивна зарядка вранці: в Інтернеті, до речі, повно цікавих вправ, і для цього не потрібно бути майстром спорту.
Молодь та підлітки постійно сидять в Інтернеті, на Фейсбук їм вистачає часу, а на прогулянки – ні. Піша хода, праця на свіжому повітрі – ось що конче нам необхідно. Діти не знають тих прекрасних рухливих ігор, в які ми колись грали: не плигають через скакалки, не грають в «класики» та хованки…
Прості, корисні та дешеві поради
Власним здоров’ям потрібно займатися постійно. Не варто шукати виправдання своєї бездіяльності і нарікати: немає, мовляв, грошей на дорогий спортзал і персонального тренера. Справа тут не в грошах, а в бажанні. Дорогий спортзал замінить ранкова зарядка і звичайна прогулянка на свіжому повітрі. Дешево і корисно, для цього не потрібна купа грошей.
Все залежить від людини. Відчуваєш себе самотньою – бери песика і гуляй з ним.
Якщо відчуваєш апатію, тривогу – візьми аркуш паперу і намалюй щось. Допоможи сусідці, принеси їй з крамниці хліб і молоко. Добро ніхто не відміняв…
Позитив завжди можна знайти і прикрасити ним свої одноманітні дні. Напечи смаколиків для наших воїнів – на це не потрібно купу грошей, але це – безцінно. Сьогодні кожна з нас для наших захисників – і мама, і сестра. Вони повинні відчувати нашу турботу, повинні бачити, що ми любимо їх і чекаємо додому.
Можна поїхати на недорогу екскурсію у вихідний. Наприклад, нещодавно ми разом з друзями побували в Опішні, де роблять прекрасну кераміку, Полтаві, у мальовничих місцях Прилуччини, Лісових Сорочинцях, в Качанівці та Сокиринцях, у полтавському музеї-садибі відомого українського письменника Івана Котляревського… Зазвичай такі подорожі не потребують значних сум грошей.
Вишивання, читання, випікання тортів тощо – хобі збагачує життя і душу, допомагає позбутися сумних думок, дає якусь впевненість у завтрашньому дні, надає сили та оптимізму жити далі. Людина, яка захоплена чимось цікавим, не має часу нервувати, стресувати, занурюватися в сумні та тривожні думки…
«Навіть маленька справа наближає Перемогу…»
Наша нація – міцна, ми – сильні. Сьогодні люди намагаються жити звичайним життям, хоч це й не завжди вдається: вони саджають квіти, варять борщі, волонтерять, допомагають один одному і сподіваються на Перемогу. Мусимо захищати своє, кожен на своєму місці має робити свою маленьку, але важливу справу, яку повинен. І навіть маленька справа наближає Перемогу.
Війна закінчиться, і багато поранених повернуться додому, і їм буде потрібна реабілітація, ефективні державні програми, допомога лікарів, рідних, всього суспільства… Попереду – велика робота щодо оздоровлення всієї нації…
Про Міжнародний Червоний хрест та дзюдо
Пані Наталя тісно співпрацює з Міжнародним Червоним хрестом. У складі медичної бригади частенько буває в селах Прилуцького району, оглядає, консультує хворих і літніх людей в приміщеннях медичних пунктів і вдома.
Її девізом у професії є вислів – «не переставай вчитися».
Під час розмови вона згадує свої перші роки роботи терапевтом у Прилуцькій центральній районній лікарні, своїх старших колег, досвідчених вчителів, яких вже немає поряд: лікарів Леоніда Олександровича Мануйленка, Миколу Івановича Черненка, Олександра Васильовича Линника…
Завжди цілеспрямована, енергійна, цільна. В її житті – все на своїх місцях, вона вміє працювати з повній віддачею і пристрасно займатися спортом.
Багато років вона пропрацювала тренером секції дзюдо, і зараз її вихованці працюють в силових структурах, в поліції і навіть у Службі охорони Президента.
Дзюдо, як і будь-який вид спорту, має ряд цікавих особливостей, – говорить пані Наталія. Дзюдо – це не просто боротьба, це філософія, згідно з якою боєць повинен бути наполегливим, мужнім, скромним, поважати інших людей. У дзюдо цінуються найкращі якості людини: ввічливість, сміливість, щирість, рішучість, спостережливість і почуття міри.
Вона пишається своїми вихованцями й тим, що зуміла навчити їх не тільки гарним прийомам захисту, а й силі духу, моральним якостям. Через свою зайнятість у лікарні і волонтерство, часу на тренерську роботу у неї не вистачає, але, можливо, після закінчення війни вона знову повернеться до дзюдо…
Обирати своїх
А чим же вона сама рятується від війни і втоми? Що тримає її на плаву, окрім відчуття потрібності людям? Звісно ж, хода пішки, прогулянки, різноманітна фізична праця на свіжому повітрі.
До того ж пані Наталя – гармонійна особистість, вона має прекрасний художній смак: любить поезію, природу, цікавиться історією України, старовинним українським одягом, багато подорожує, із задоволенням навідує музеї, займається фотографуванням.
Світлини у неї прекрасні і зворушливі: стовп світла у храмі, який падає просто з неба через високе вікно, що поряд з куполами; соняхові поля; звичайна польова дорога як метафора життя і долі, осіння гілочка калини…
У неї вдома – величезна колекція живих фіалок на підвіконнях, а у дворі, в палісаднику – півонії та флокси, чорнобривці й айстри…
Вона не любить публічності і не відразу погодилася на матеріал про неї. Вона оберігає свій особистий простір і не кожному розкриває свою душу. При цьому – не фальшива, щира, доброзичлива, милосердна, завжди готова прийти на допомогу, надійна і вірна подруга.
Пані Наталя може надати не тільки медичну пораду, а ще й звичайну, людську. Вона – і лікар, і психолог, і просто чуйна людина. У неї є чому повчитися.
Я поважаю цю молоду красиву жінку, як поважають її пацієнти, колеги, друзі. Я прислухаюсь до неї, захоплююсь нею.
Після нашої зустрічі я ще раз впевнилася в тому, що під час війни, під час стресів і тривог, особливо важливо обирати людей для спілкування: своїх, рідних, з якими тепло і легко, з якими надійно і щиро. З такими людьми тобі вже не так страшно, і ти розумієш, що життя, попри складнощі й печалі, робить інколи дивовижні подарунки.
Лілія Черненко, м. Прилуки
