Швейцарський патріот України долучився до спротиву російській агресії

Свобода – це мій вибір!, або Швейцарський патріот України Дірк Люстіг не лишив Україну, коли на її землю з війною прийшла росія. 

Навпаки – почав активно волонтерити і долучився до спротиву агресору. З початку 2014-го року Дірк веде важливу просвітницьку роботу на інформаційному полі і показує світу всю правду про війну.  

Коли іноземці приїжджають в Україну і вивчають нашу мову та одягають вишиванку – це, без сумніву, викликає захоплення. Та коли вони разом з українцями переживають революційні події, борються за свободу, запрошують в епіцентр подій представників міжнародних ЗМІ, аби ті на власні очі побачили й донесли світу, який вигляд має зараз серце Європи, – це варте великої поваги.   

Ця історія про Дірка Люстіга – швейцарця, до війни успішного бізнесмена, а нині –  волонтера, який з 2014-го року супроводжував міжнародну пресу на Донбас, а з початком широкомасштабної – показав ряду країн, що терористична росія коїть на землях України.  

Дірк – публічна й впізнавана особистість, учасник телевізійних дискусій та ініціатор надважливого проєкту «MineFreeUkraine». Попри небезпеку, швейцарець лишається в Україні і пов’язує з нею своє майбутнє, а ще – щиро вірить в її перемогу. 

В Україну запросив Леонід Кравчук  

Після закінчення університету в Женеві, Дірк почав працювати клерком на Всесвітньому форумі у Давосі.   

«Це був 1992 рік – економічний форум. Я був наймолодшим членом симпозіуму. Мені було 27 років. Якраз тоді від України вперше була невеличка делегація. Виступав перший президент Леонід Кравчук, – пригадує Дірк. – Дуже добре його пам’ятаю. Він поводився гідно, як належить президентові великої держави. Після офіційної частини був банкет. Ми розговорилися з Леонідом Макаровичем. І він, постійно підливаючи мені біле сухе, розповідав, що Україна – держава, що має великий потенціал і між рядків запропонував мені організувати міні-Давос в Україні. Мовляв, ти ж – молодий, енергійний, невже не впораєшся? Для мене це був скоріше виклик. Як не впораюся? Та легко».  

Коли швейцарець взявся за організацію масштабного заходу в державі, яка тільки-но здобула незалежність і починала вільне плавання, кілька разів пошкодував. На той час в Україні було важко як із логістикою, так і з комунікаціями, пригадує Дірк:  

«Це була катастрофа. В Україні нічого не працювало. Я орендував цілу вантажівку для телекомунікації. Бо крім стаціонарного телефону на рецепції готелю «Президент» не було нічого. А це – форум світового масштабу. Модератором конференції був Богдан Гаврилишин». 

До речі, саме Гаврилишина називають найвпливовішим українцем світу. Він був співзасновником Світового економічного форуму в Давосі. Започаткував Європейський форум менеджменту, який у подальшому переріс у Всесвітню платформу для спілкування між світовими лідерами. Богдан Дмитрович – один із найвідоміших радників і консультантів державного управління та міжнародного бізнесу в понад 70 країнах на всіх континентах. 

Зі слів Дірка, на форумі зібралося більше ніж півтори сотні представників з ряду розвинутих країн:    

«Переймався за кожного учасника. Постійно імпровізував. Ледь пережив ті два дні конференції. А Леонід Макарович, навпаки, був у піднесеному настрої, жартував. Коли закінчилася офіційна частина, я трохи «видихнув», бо знав уже: що-що, а банкети Україна вміє влаштовувати (сміється – авт.). Дійсно все пішло, як по маслу: президент розповідав анекдоти, гості сміялися. Столи ломилися від смачних національних страв». 

Здійснював мрії маленьких українців

Саме під час форуму, швейцарський організатор Дірк Люстіг познайомився з одним впливовим українським бізнесменом, який пообіцяв молодому активісту «золоті гори», мовляв, переїжджай в Україну, будеш моїм компаньйоном.    

Партнерства, на жаль, не вийшло, а в Україну Дірк таки приїхав. Не повертатися ж назад до батьків з опущеною головою, вирішив чоловік. Тож бізнесом вирішив зайнятися без сторонньої допомоги. Точніше в партнерстві, але з іншими, надійнішими людьми.   

«1993 рік – я став імпортером дитячих товарів. Це були перші в Україні оригінальні іграшки найкращих світових брендів. Я привозив українським дітям їхні мрії, – посміхається Дірк. – Перші Лего, Барбі, трансформери, пазли…».   

Так швейцарський громадянин став українським підприємцем, відкривши фірму «ToyToy-Klondike Partnership», яка двадцять п’ять років успішно працювала на українському ринку.   

До речі, саме Дірк вигадав український варіант «Монополії», де на полі не тільки вулиці столиці, а й Крим, Харків, Одеса, Львів, Дніпро, Донецьк… Та найдорожче місце – Майдан, як символом боротьби. 

Революційна кров: від Майдану до Донбасу  

Дірк Люстіг ніколи не був байдужий до всього, що відбувалося в Україні. Ба більше, друзі називають його швейцарським Бандерою. Неспокійний, принциповий, з активною громадянською позицією. Якщо співати гімн України, то до втрати голосу. Якщо боротися – то до останнього.    

«Не треба боятися, якщо ти хочеш щось змінити – треба за це боротися. В мені завжди пульсувала революційна кров. А Україна ніколи не була нудна. Ми підійшли одне одному, – посміхається Дірк. – У 2004-ому я брав активну участь у Помаранчевій революції. Був учасником автопробігу «Поїзд дружби». Ми хотіли прорвати інформаційну блокаду, розповісти українцям Сходу та Півдня правду про останні події в Україні, передусім на Майдані Незалежності у дні Помаранчевої революції».  

Всі учасники автопробігу, образно кажучи, були родом із Майдану, зауважує швейцарець. Більше того, «Поїзд дружби» був інтернаціональним. Крім українців, їхали грузини, поляки, швейцарці, канадці, американці…  

«Іноземці – переважно журналісти – забезпечували контакт зі світовими медіа. Вже тоді я почав вести діалог із закордонною пресою. Згодом я був спостерігачем на дільниці у Донецьку».   

Між майданами Дірк продовжував займатися бізнесом. Організовував виставки іграшок, їздив на подібні заходи в інші країни, аби йти в ногу з сучасними трендами.   

У листопаді 2013-го швейцарець знову стає активним учасником Майдану – разом з усіма українцями виходив на акції протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання угоди про Асоціацію з Євросоюзом.  

«Майдан – це початок пробудження національної свідомості. Прокидатися почали навіть ті, хто весь час робив вигляд, що їх це не стосується. За свободу, за вільну Україну з сильною демократією, – ну, як можна було лишатися осторонь цих подій? – ніби перепитує Дірк. – Я не міг думати ні про бізнес, ні про щось інше. Кожен день проводив на Майдані».  

Світлини з Революції Гідності в Україні були на перших шпальтах світових видань. Сама ж Революція залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії.   

«До України був прикутий погляд міжнародної преси. Тоді я і почав співпрацювати з іноземними журналістами. А вже з 2014-го супроводжував їх на Донбас та передавав гуманітарну допомогу, куди майже нереально було потрапити».   

Місія Дірка була непростою й небезпечною. Градус відповідальності – надвисокий. Адже треба було вміти спілкуватися і з бандитами, і з повстанцями, і з бойовиками. Та це ніколи його не зупиняло. Навіть у думках він не допускав, що покине Україну в найскладніший для неї час.

«Тоді я познайомився з чудовими людьми – волонтеркою Аліночкою (Аліна Михайлова – авт.) та її майбутнім нареченим Дмитром Коцюбайлом. Славнозвісним нашим Да Вінчі. Для мене він назавжди залишиться обличчям патріотизму, справжнім символом України. З ним завжди було цікаво говорити. Мудрість – не по роках. За його життя я ініціював у британському виданні «TheIndependent» статтю про його бойовий шлях. Це – Герой України, про якого можна книгу писати, – говорить швейцарець. –  Є серед українців захисників чимало людей, дружбою з якими я дуже пишаюся. Наприклад, парамедикиня Тайра – Юлечка Паєвська. Я можу довго продовжувати список справжніх бійців за свободу, цілісність країни і її незалежність. Ці люди – рідні мені по духу. На них тримається наша Україна».

Святий Миколай зі Швейцарії  

Ще одна місія Дірка Люстіга – вже майже десять років поспіль він офіційний помічник Святого Миколая, якого з нетерпінням чекає малеча, аби посмикати улюбленого святого за бороду, перевірити його суперсилу й отримати подарунки.  

Швейцарець переконаний, що, попри всі складнощі війни, віра в дива має залишатися в серці кожної дитини.   

«Ми даруємо діткам хоча б пару годин іншого життя. Проєкт «Помічники Святого Миколая» реалізується з 2015-ого року. Першочергово ми почали їздити до шкіл Слов’янська та по сусідніх селах. З кожним роком відвідували все більше й більше населених пунктів. А далі пішли Дніпропетровщина, Харківщина… Минулого року їздили ледь не по всій Україні, бо багато діток-переселенців. Проводили свята в укриттях. Ви не уявляєте, які це відчуття, коли дитина тримає тебе за руку і, вдивляючись в очі, просить зупинити війну», – говорить співбесідник зі сльозами в очах.  

Траплялося навіть таке, коли в населених пунктах не було жодного вцілілого приміщення, яке б дозволяло зібратися гуртом, тож доводилося вітати дітей просто неба у дворі, ділиться Дірк:  

«Важко на серці від тої біди, яка віддзеркалюється у дитячих очах. Але наша мета – відволікти дітей від тієї біди, в якій ми живемо, щоб вони трохи забули про війну й занурилися в атмосферу свята». 

Розмінуємо Україну разом  

Наразі, маючи вагомі міжнародні зв’язки та харизму, Дірку Люстігу вдається залучати колосальну допомогу для нашої країни. Адже Дірк – один із найповажніших ротарійців сьогодення (Ротарі – міжнародна добровільна організація, яка об’єднує 1,4 мільйона членів – лідерів, котрі вирішують різноманітні проблеми і називаються Ротарійцями – авт.). Його знають в усіх областях України, бо він – там, де потрібна допомога.   

Ще сім років тому Дірк виступав на міжнародних платформах з ініціативою «Mine Free Ukraine»:   

«Тоді за середньостатистичними оцінками вибухонебезпечними предметами було забруднено 7000 квадратних кілометрів території України. Ми припускали, що об’єднаними зусиллями світової спільноти, розмінуємо Україну за 10 років. На сьогодні цифри різняться в різних інстанціях, але орієнтована площа забруднених земель складає близько 200 тисяч квадратних кілометрів…». 

«Mine Free Ukraine» – це масштабний проєкт, який нині реалізується в Україні спільно з міжнародними організаціями та Державною службою України з надзвичайних ситуацій. Міжнародні донори, серед яких основне місце посідає саме Швейцарія, доставляють в Україну техніку та вибухозахисне екіпірування й спорядження. Починаючи від машин для розмінування до квадрокоптерів, обладнаних магнітометром для виявлення піротехнічними підрозділами ДСНС вибухонебезпечних предметів. 

 «Я брав участь у навчаннях на Донбасі спільно з The Fondation Suisse de Dеminage, отримав знання про розмінування і зрозумів, наскільки це нагальна проблема, яку ми маємо вирішувати. І тут може допомогти лише така глобальна організація, як Ротарі Інтернешнл.  

Погодьтеся, боротьба з Поліо теж на початку здавалася нездійсненною місією (ліквідація поліомієліту – найбільше тривале та величне у світовому масштабі досягнення Ротарі. Разом із партнерами Ротарійці зробили щеплення проти поліомієліту понад 2,5 мільярдам дітей у 122 країнах світу – авт.). Тепер наша мета – це розмінування України. Вже зараз ми маємо велику підтримку серед друзів-ротарійців. Ми проводимо навчання, співпрацюємо з ДСНС по всій Україні. Є чітке порозуміння, виявлені ключові потреби, розроблена дорожна карта. Разом в синергії з Міністерством оборони та ДСНС ми працюємо над «Mine Free Ukraine». Нам потрібно, щоб світ знову почув нас і підтримав. Щоб на наших землях ми збирали щедрий урожай, а не міни».  

У Дірка Люстіга час розписаний щохвилинно. Навіть інтерв’ю нашій журналістці він давав між важливими переговорами з міжнародними донорами.  

Дірк уже організував безліч доброчинних акцій, але це його не зупиняє. Каже, що попереду ще безліч справ.  

«Україна – найкраща! Я люблю її безмежно! Так і запишіть», – підсумовує наше інтерв’ю швейцарський патріот України Дірк Люстіг.

Сніжана Божок 

Фото авторки та з архіву героя

Головне фото: На мінному полі