Презентація. «Є земля – ота, поза якою мене немає і не може буть».
Відомий український поет і науковець, наш талановитий земляк Микола Ткач представив свою нову прекрасну книжку в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського. Імпреза тривала кілька годин, однак шанувальники творчості Миколи Михайловича слухали його вірші, буквально затамувавши подих.
«У мене сьогодні буквально душа вийшла на обличчя, як сказав би герой моєї казкової трилогії – кленовий бог Кракатунчик, настільки я щиро люблю дивовижну, чарівну, оригінальну, мелодійну лірику дійсно народного поета Миколи Ткача. Це – напрочуд обдарований, дуже патріотичний письменник, глибока, чуйна, ніжна, красива Людина!» – відзначив президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, заступник головного редактора обласної газети «Деснянська правда» Сергій Дзюба, який урочисто вручив Миколі Михайловичу міжнародну патріотичну медаль Івана Мазепи.
Нова прониклива збірка Миколи Ткача називається «Час любові і болю». Наша історія просякнута війнами, лихоліттями та людськими стражданнями, що пов’язані з війною. Сучасні ідеологи намагаються переконати, що нібито найвищою цінністю є фізіологічне життя, схиляючи, тим самим, людину до упокорення й рабства. Але останні події в Україні наочно показали, що саме Гідність і Воля є виразником української ментальності та українського духу. Ця тематика блискуче постає у книзі Миколи Ткача, яка охоплює далекі події середньовіччя та козацької доби, події визвольних змагань ХХ століття та сьогоднішньої боротьби українців з окупантами і їх найманцями.
* * *
Я народивсь, коли тебе, Вкраїно,
навсібіч роздирали вороги;
рясніла кров синів твоїх калинно,
від сліз і горя танули сніги.
Я народивсь, коли не стало тата.
скрипіли від морозу явори.
Я ще не знав, чому так плаче мати,
схилившись наді мною до зорі.
І виростав на згарищах руїни, –
нужда і кривда правили селом.
Мене ти пригортала, Україно,
війною покаліченим крилом.
Й коли світанком умивала мати
(О, спогаде, чому ти так болиш?!),
я ще не знав, що стежечка від хати
мені довіку слатиме спориш;
що небо голубиною рікою
відкриє світу безбережну суть;
що є земля – ота, поза якою
мене немає і не може буть.
Творчість Миколи Ткача дуже високо оцінили Олесь Гончар, Володимир Підпалий, Степан Сапеляк, Василь Слапчук, Олекса Довгий, Наталія Поклад, Василь Герасим’юк, Юрій Буряк, Павло Щириця, Станіслав Шевченко… А це – кращі наші письменники, які усвідомлюють вагу Слова, чуйні душі яких назавжди одягнені в українські вишиванки. Така ж душа – і в неповторного Поета Миколи Ткача!
Балада про вояка
Над містом Щастя похитнувся день, –
високе небо затягло габою.
Та ніч сказала: «Він іще прийде…».
Хоч хлопець зранку не вернувся з бою.
Тепер лежав далеко від Карпат,
лежав далеко від Полісся й Степу…
Чув сильний біль. Але больніш стократ
олжу московську: підлу і нестерпну.
В ногах його поріс гіркий полин,
а в головах – волошка синьоока.
Спинився в небі журавлиний клин,
і смерть спинилась поряд –
за півкроку.
Так він лежав, лишивши всіх і все… –
аж день новий зайнявся білим маком.
З дівочих зваб, з намріяних пісень
прийшла до нього русокоса мавка.
Вона здолала нетрі лісові,
стрімкі вершини і глибокі звори.
Сльоза гаряча бризнула з-під вій
і впала на лице його суворе.
І сталось диво. Враз козак устав.
І в бій пішов на найманців околи.
Священна воля і священна мста
тепер уже не спиниться ніколи.
Також звучали вірші Миколи Ткача з його поетичного трикнижжя – збірок «Вино з тюльпанів», «У володіннях волоса» та «Земля і люди». А ще представив Микола Михайлович і свою вагому наукову книжку «Криниця».
Вів це свято Слова директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського, правнук класика Ігор Коцюбинський, який нещодавно теж зі зброєю в руках захищав рідну Україну від агресора. Участь у прекрасній презентації взяли і заступник директора музею Наталія Коцюбинська, очільник Літературної спілки «Чернігів», головний редактор журналу «Літературний Чернігів», брат Миколи Михайловича Михась Ткач, поетеса Лариса Ткач, мистецтвознавець Віктор Величко та інші відомі люди.
Додам, що поет і етнолог Микола Ткач народився в селі Сахнівка, на Чернігівщині. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Кандидат історичних наук, професор Національного університету культури і мистецтв, дослідник «Слова о полку Ігоревім». Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературних премій ім. Михайла Коцюбинського, Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», Пантелеймона Куліша, «Благовіст».
* * *
І спогадалися ті дні –
і місто, й сад, і слів невтома.
І все, що сталося потому,
вогнем озвалося в мені.
Та недолюблена любов,
як недопитий келих рому,
її не звідаю нікому,
і не зустріну більше знов.
Повертався з презентації зворушений, помолоділий і натхненний. Таки ж права наша колега – письменниця Наталка Поклад:
«Поезія Миколи Ткача – це справді глибокі образи та асоціації, це – великі знання… До того ж, він – прекрасний лірик! Його емоції – філософічні… У його віршах – дуже багато болю. Справжнього болю. У нього – така гарна мова, я б сказала – прекрасна, чудова й запахуща мова. Вона – як свіжа, непочата вода. Тож, оцінюючи його книжку, я вважаю, що це – явище в нашій українській літературі».
Як же з цим не погодитися? Золоті слова!
Сергій Квітницький
