Відомого українського художника, нашого земляка Сергія Поляка називали геніальним хлопчиком, який по-особливому відчуває Божий світ і напрочуд талановито відображає його у своїх дивовижних картинах.
Талановитий митець народився 23 липня 1975 року в Чернігові у сім’ї Федора Олександровича та Софії Гаврилівни Поляків. Батько працював майстром із ремонту годинників, а матуся трудилася начальником цеху на Чернігівському заводі хімічного волокна. Навчався в чернігівських середніх школах № 6 та № 20, а також – у Чернігівській дитячій художній школі.
Рано проявив своє творче обдарування: самобутнього, незвичайного підлітка захоплено називали вундеркіндом – вже перші його картини, модерні за формою, із зовсім не дитячим, глибоким філософським змістом, привернули увагу відомих і авторитетних мистецтвознавців. Пізніше вступив до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова. Загинув 1 березня 1994 року в Одесі – за нез’ясованих обставин…
Роботи Сергія Поляка зберігаються в Чернігівському обласному художньому музеї імені Г. Галагана, Чернігівській дитячій художній школі, а також у родині митця. Творчість художника відома за межами України – в США, Німеччині, Франції, Канаді, Австралії, Бразилії, Словаччині та інших державах. Він – лауреат міжнародних премій імені Миколи Гоголя, Григорія Сковороди, Пантелеймона Куліша, Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського. Дуже талановитого митця посмертно прийняли до Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Сергій Поляк
«Життя Сергія Поляка було коротким, але яскравим. Адже його картини – це роботи зрілого Майстра. Полотна, написані впродовж 1991—1994 років, коли він навчався в Одеському художньому училищі, свідчать про його дуже високий професійний рівень. Це – і натюрморти, і пейзажі, роботи з натури, гостро психологічні. Тож маємо право говорити про нього, як про надзвичайно обдарованого та неповторного художника», – наголошує мистецтвознавець Ірина Ральченко.
Батьки Сергія Софія та Федір Поляк
Найбільше серед творчої спадщини С. Поляка привертає увагу його триптих.
Сергій Поляк. Автопортрет
«Взагалі ж, мірилом долі є не кількість прожитих літ, а те, що здійснила людина в цьому світі. У осяяних іскрою Божою життя – нерідко, мов дивовижна зірка, яка променисто спалахує на небосхилі і, стрімко промчавши Чумацьким Шляхом, лине на Землю. У обраних – свій відлік часу. Їм треба багато встигнути, мандруючи шляхами досконалості. Саме такою була доля чернігівця Сергія Поляка, життя і творчість якого – ніби рушник, гаптований червоним та чорним. Червоне – це любов батька і матері – Федора Олександровича та Софії Гаврилівни, які зробили все можливе, щоб його талант розвинувся і розквітнув. Це – вчителі, котрі, разом зі знаннями, віддавали й часточку своєї душі. Це – друзі, яких він так щиро любив і котрим завжди намагався зробити щось приємне. Чорне – це ті важкі, а часом і страшні запитання, які мучили його і спонукали давати відповідь у своїх творах – глибоко філософських, пронизливо трагічних, як і його передчасна загибель», – відзначає Ірина Ральченко.
У вірші поетеси Тетяни Дзюби, присвяченому Сергієві Поляку, є такі проникливі рядки:
Десь на картинах він дожив до дня,
До зморщок, до заключного фрагменту.
Там тільки зоряна, та, все одно, стерня,
Там просто місячно в зими рисорджименто.
У мене також є вірш, присвячений вічно юному художнику з Чернігова.
Пам’яті Сергія Поляка
Сон – це гойдалка уяви,
Трішки смерть.
Я наповнююся Вами –
Щиро, вщерть.
І оживлений уранці,
Ніби світ,
Відчуваю себе бранцем
Сотень літ.
Нині геніального юнака Сергія Поляка посмертно нагороджено міжнародними мистецькими преміями імені Іллі Рєпіна та імені Сергія Васильківського – за визначну творчу діяльність.
Сергій Дзюба, письменник, мистецтвознавець
