Майже півтори тисячі з трохи більше ніж 2300 годин нальоту, які є в активі льотчика 1 класу полковника Олександра Венгера, він провів у небі над Африкою. Загалом Олександр Васильович, який сьогодні обіймає посаду старшого льотчика-інспектора служби армійської авіації Командування Сухопутних військ ЗС України, брав участь у чотирьох миротворчих місіях у Республіці Ліберія та одній — у Демократичній Республіці Конго.
У свою першу миротворчу місію в Ліберію кандидат військових наук полковник Олександр Венгер поїхав з посади викладача кафедри інформаційних технологій Національного університету оборони ім. І. Черняховського. Після закінчення навчання в університеті, а згодом і в ад’юнктурі, він зрозумів, що не може без польотів.
Знайомство з небом Африки полковник Олександр Венгер почав на посаді командира вертольота Мі-8 окремого вертолітного загону. До речі, повернувшись за півроку додому, офіцер остаточно вирішив покинути викладацьку кар’єру — віддав перевагу улюбленій льотній роботі. Згодом він ще двічі побував у Ліберії як заступник командира вертолітного загону, після чого йому довірили очолити український миротворчий контингент спочатку в знайомій уже Ліберії, а за якийсь час — і в доволі неспокійній ДР Конго.
— Обидві країни, як і завдання, які ми там виконували, дуже різні, — говорить полковник Олександр Венгер. — Більш рівнинна і спокійна Ліберія різко контрастує із гористим рельєфом Конго — країни, в якій не один рік точиться збройна боротьба. І якщо в Ліберії наші екіпажі здебільшого були задіяні у перевезеннях персоналу, гуманітарних чи інших вантажів, то в Конго доводилося брати участь і в бойових операціях, які проводили сили ООН разом з представниками інших миротворчих контингентів.
Розмірковуючи над тим, що дає Україні участь у міжнародних миротворчих операціях, які проводяться під егідою ООН, полковник Олександр Венгер констатує:
— Якби українські вертолітники не залучалися до проведення миротворчих місій, у нас на початку війни не було б стільки добре підготовлених екіпажів. Адже не секрет, що до цього про армію майже не дбали, тож лише миротворчі операції допомагали українським вертолітникам підтримувати льотну майстерність на високому рівні. І, звісно, це високий міжнародний авторитет…
Сьогодні армійська авіація — чи не єдиний рід військ, де більшість особового складу — миротворці. Свій вишкіл українські пілоти яскраво продемонстрували 2014 року — в перші місяці проведення антитерористичної операції. Завдяки їхній професійності, мужності, сміливості, а часом і ціною їхнього життя, вдалося врятувати чимало українських військовослужбовців.
До речі, багато підготовлених у небі Африки українських військових вертолітників, які в різні часи звільнилися з лав ЗС України, сьогодні продовжують службу в інших силових структурах. Чимало друзів полковника Олександра Венгера працюють у цивільних авіакомпаніях. Запрошують до себе і його, мовляв, тут спокійніше та й платня часто на порядок вища. Але офіцер переконаний, що допоки в Україні йде війна і його досвід військового пілота потрібен країні, його місце — у строю, серед десятків бойових побратимів.
Андрій ЯЦИК, «Народна армія»
