Чернігівський опер Ігор Богдан з дитинства мріяв розкривати злочини. Зараз він вже підполковник поліції та обіймає посаду заступника начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУНП в Чернігівській області.
У свої 39 років майже половину життя він присвятив поліції. 15 років розкриває злочини у карному розшуку. Один з найрезонансніших злочинів, які він розкрив зі своїми колегами, — вбивство інкасаторів у лісосмузі поблизу села Скорінець на трасі Чернігів-Київ.
У 2015 році там було знайдено спалений автомобіль та тіла трьох людей. У результаті розтину медики діагностували, що працівники одного з банків померли від вогнепальних поранень. Окрім того, з авто зникло близько 15 мільйонів гривень.
Розповідь про процес розкриття цього жахливого злочину буде оприлюднено пізніше, аби не зашкодити судовому розгляду цієї справи.
— Ваші колеги розповідали, що наприкінці 2009 року ви брали участь у розкритті серії холоднокровних вбивств, до яких був причетний так званий Борзнянський кіллер, як це було?
— Так, я теж вніс свою скромну лепту у розкриття, хоча й не претендую на якусь ключову роль. Основна заслуга все-таки лежить на «аксакалах» розшуку та колегах з Департаменту. Ті події прекрасно пам’ятаю як зараз.
Уродженець Борзнянського району Чернігівщини Вадим Дмитренко, який останнім часом мешкав у Чернігові, одноосібно або разом зі спільниками вбив одинадцятьох людей, 9 з яких — на території рідної області. Також він брав участь у дванадцятьох зухвалих розбійних нападах на громадян, переважно в їхніх помешканнях. Між першим та останнім з задокументованих злочинів пролягла справжня часова прірва завширшки у 10 років.
Докладну розповідь про злочинний шлях цього зухвальця, перерваний нашими операми, варто розпочати «з кінця» — з подвійного вбивства, що виявилося останнім у довгій вервечці жахів.
10 листопада 2009 року до Борзнянського райвідділу внутрішніх справ Чернігівщини надійшов виклик з села Ядути, що кілометрів за 20 від райцентру. Тамтешній сільський голова повідомив про вбивство у будинку місцевих підприємців, людей знаних і успішних. На порозі ванної кімнати в калюжі власної крові лежала мертва господиня з численними ножовими пораненнями. Її чоловік безслідно зник. Найкращі фахівці як з районної міліції, так і з УМВС області почали ретельний огляд місця події. Сантиметр за сантиметром досліджували помешкання у пошуках слідів, які могли б вивести на вбивцю.
Спочатку виникла підозра, що вбивство могло стати наслідком побутового конфлікту, і чоловік покійної переховується деінде. Однак ця версія «не протрималася» і півгодини: у гаражі біля будинку на оперативників чекала друга жахлива знахідка. Під стареньким легковиком «Опель», в оглядовій ямі, дбайливо прикритій дошками від стороннього ока, лежав мертвий господар. Як виявилося, застрелений з вогнепальної зброї. Під час нетривалого, але прискіпливого огляду приміщення опера знайшли чотири стріляні гільзи від пістолета. Ці речові докази були вилучені, як і закривавлений кухонний ніж, удари яким відібрали життя нещасної господині.
Ще в момент огляду щойно виявлених гільз міліцейські фахівці звернули увагу на характерні особливості, які вже кинулися їм у вічі раніше, за рік до цих подій, у листопаді 2008-го. Так виглядали гільзи, викинуті зброєю вбивці Борзнянського посадовця, відповідального за стан автошляхів у районі. Проведене експертне дослідження підтвердило ідентичність гільз: у Борзні та Ядутах, практично з річним інтервалом, «розмовляла» та сама зброя.
Посадовець-шляховик загинув під дверима власного будинку 19 листопада 2008 року. Повернувшись увечері з роботи, він звично відкрив в’їзні ворота, загнав машину у двір, а повернутися до воріт, аби зачинити їх, вже не зміг: впав з простреленою головою. Цього пострілу ніхто не почув…
На місці злочину, про який стало відомо лише за певний час після його скоєння (домашні стривожилися, чому це їхній чоловік та батько аж надто затримується та не бере слухавку, тож рушили на пошуки), також працювали найбільш досвідчені оперативники карного розшуку, слідчі, експерти-криміналісти. У покійного зникли особисті документи, мобільний телефон, гроші та зв’язка ключів, в тому числі від службового кабінету.
Найбільш слушною здавалася версія щодо корисливих мотивів злочину, однак фахівці стали досліджувати всі можливі варіанти. Причини вбивства могли бути пов’язані з професійною діяльністю потерпілого, що перебував на керівній посаді понад 20 років, або ж з його політичною активністю як керівника впливового партійного осередку. Не відкидалася і побутова версія злочину. За кожною з версій провели безліч оперативних заходів, однак тоді ця робота не принесла жаданого позитивного результату.
Тепер же, коли два вбивства були міцно пов’язані між собою застосуванням одного зразка вогнепальної зброї, об’єднання здобутої в обох випадках інформації дало новий потужний поштовх до встановлення вбивці. Аналітична робота поєднувалася з комплексними оперативними заходами, адже обидва злочини відбулися не посеред безлюдної пустелі: обов’язково хоч хто-небудь когось бачив. І в райцентрі, і в селі люди добре знають одне одного, тож будь-який «чужак» впаде у вічі. Або ж нібито свій, місцевий, «засвітиться» двічі — й це теж стане приводом для прискіпливого вивчення його особи.
Поступово у оперативників сформувалися дуже ґрунтовні підозри стосовно причетності до злочинів такого собі Вадима Дмитренка. Цей молодик, чий вік ледь перетнув 35-річну позначку, народився у Борзні, там же минули його шкільні роки. Проте вже понад 10 років тому він перебрався до Чернігова, певний час працював охоронцем на підприємствах Чернігівського району. До батьківської хати повертався не надто часто, але якраз тоді, коли трапилися обидва вбивства, приїздив на кілька днів до Борзни! Навіть більше: він побував на малій батьківщині й тоді, коли трапилася крадіжка у будинку все тих же ядутинських підприємців, згодом убитих.
Те давнє проникнення до садиби фермера та його дружини сталося більш як за два роки до вбивства, у вересні 2007-го. Господарі саме відзначали родинне свято, запросили чимало гостей. Гуляли у власному барі, розташованому в центрі села. А як пізно ввечері повернулися додому — виявили зламані замки, безлад в оселі, й найголовніше — зникнення карабіна ОКПО, що належав голові родини та був належним чином зареєстрований як нарізна мисливська зброя. Тепер же карабін міг стати ще одним вузликом на ниточці, яка вела від жертви до її убивці.
«Прочісування» контактів родини Дмитренків, зрештою, вивело оперативників карного розшуку на нового власника викраденої зброї. Цей чоловік, великий шанувальник вогнепальних «іграшок», зберігав у своєму господарстві (як з’ясувалося під час проведення санкціонованого обшуку) декілька одиниць незареєстрованої зброї. В тому числі — 7,62 мм карабін ОКПО, аж надто схожий на законну власність обікраденого фермера. Серійні номери на зброї були знищені, однак фахівці, провівши спеціальне дослідження, зуміли їх відновити. Це справді був той самий карабін, що зник з будинку в Ядутах.
Накопичені докази остаточно зміцнили підозри про причетність Вадима Дмитренка до всіх трьох (поки що) злочинів. Його було затримано.
Під час роботи з підозрюваним слідство встановило, що оперативники не помилилися. Вадим справді визнав свою участь як у крадіжці зброї, так і в убивствах. Також він назвав спільників, які допомагали йому у скоєнні обох злочинів проти фермерської родини. У 2007 році до багатого помешкання разом з ним проникли друг дитинства — борзнянець на прізвисько «Шило», а також житель села Ядути, який певний час працював у господарстві загиблого, знав усі ходи-виходи, де і які саме цінності зберігаються. Вдруге злочинна група йшла до того ж помешкання у зміненому складі: спільником у скоєнні вбивства подружжя підприємців виявився інший Дмитренків давній друзяка на прізвисько «Ганс», неодноразово засуджений за крадіжки та грабежі житель райцентру.
Виявилося, що перший похід «на справу» не розчарував основного зловмисника, і, йдучи удруге, він також сподівався на непогану здобич. Навіть більшу, ніж колись, бо ходили чутки, буцімто фермер планував розширити й без того вельми солідний парк автотракторної техніки, а тому накопичує великі гроші, та ще й ніби взяв у банку чималенький кредит. Жага наживи зовсім затьмарила розум нападників. Їм і на думку не спало, що виручка від проданого збіжжя навряд чи зберігатиметься в оселі господаря, а кредит, якщо й існуватиме в природі, найпевніше, буде безготівковим. «Вхопимо ласий шмат — і крапка!»
Першим у прочинені гаражні ворота увійшов Дмитренко. Господар, який щойно повернувся додому, порпався біля «Опеля». Він повернувся до непроханого гостя і навіть встиг щось спитати, але замість відповіді побачив наведений на нього ствол пістолета з глушником у руці Вадима. Один за одним відбулися чотири майже безшумні постріли. Дмитренко разом з Гансом, що увійшов слідом, приховали мертве тіло і кинулися до будинку. Потім було катування господині, видані нею 4 тисячі гривень — всі гроші, насправді наявні в помешканні, кілька ударів ножем, перериті речі… А далі — мерщій не тільки з села, а і з території району, подалі від місця вбивства і можливих підозр. Не допомогло…
Найголовніший речовий доказ — 9-мм пістолет системи Макарова, з якого лунали вбивчі постріли і в Борзні, і в Ядутах — також було виявлено і долучено до справи. Щоправда, для цього довелося звернутися по допомогу до професійних водолазів, адже зброя разом з глушником та біноклем спочивали на дні річки Борзенки, яка перетинає райцентр.
Подальша робота слідчих із підозрюваним стала приносити все нові й нові результати. Усвідомивши, що накопичених доказів цілком достатньо для доведення його вини у смерті трьох людей, Вадим Дмитренко почав каятися у старих гріхах, немовби прагнув зняти тягар з душі. Виявляється, на початку «чернігівського» періоду в своїй біографії «тихий та сумирний» охоронець позбавив життя шістьох жителів обласного центру. Впродовж трьох років, з 1999 по 2002, він разом зі спільниками, склад яких не завжди був стабільним, вбивав чернігівців — від бізнесмена до пенсіонерки. Відповідною була і здобич: з одного помешкання вбивці виносили значні суми грошей, коштовні прикраси, побутову техніку та особисті речі жертви, в іншому ж мусили вдовольнитися сімома сотнями гривень, які були всіма заощадженнями загиблої бабці.
Ще частіше ці «відморозки» скоювали розбійні напади, змушуючи жертв під страхом смерті віддавати усе цінне майно. Географія таких злочинів була значно ширшою, однак теж не виходила за межі області. Жахливі хвилини довелося пережити не тільки ряду чернігівців, а й одному землякові Дмитренка — жителю Борзни, родині з селища Березне Менського району, двом родинам з села Замглай та одній з Любеча, що на Ріпкинщині. Крім цього, розбійники нанесли свої «візити ввічливості» до одного з магазинів та кафе у Чернігові. В першому випадку здобиччю стали всього лише 600 гривень, в другому — на сотню менше. Натомість у приватних помешканнях зловмисники, як правило, заволодівали значно більшими цінностями. Наприклад, в одного лише борзнянця вони відібрали 30 тисяч гривень (чимала сума за мірками 2003 року, коли й стався цей напад), майже 3 тисячі американських доларів, вироби із золота, побутову техніку. Ще у двох випадках суми захопленої іноземної валюти перевищували 3 тисячі доларів.
А от Дмитренко-вбивця, бувало, працював і «на виїзді». 2000-го року, тоді ж, коли рікою лилася кров чернігівських жертв нелюда, він разом з двома поплічниками з’їздив «у справі» до Рівного. У тамтешній місцині, яку люди поміж собою звуть «Панським кварталом», негідники, вочевидь, готувалися застосувати свій розбійницький досвід. Проте на заваді став охоронець приватного будинку, обраного за об’єкт нападу. Хижаки без вагань вбили мужню людину, проте їм довелося вдовольнитися тим, що мала при собі жертва: обручкою загиблою, сотнею німецьких марок та невеликою сумою в гривнях дрібними купюрами.
Інше «виїзне» вбивство Дмитренко скоїв самостійно. Навесні 2008 року він у Дніпровському районі Києва, неподалік відомого вагоноремонтного заводу, вбив місцевого жителя, труп якого розчленував, а рештки заховав якнайдалі одне від одного (ноги викинув у колодязь, голову в болото, а все, що залишилось, закопав у лісі).
Загалом, як незаперечно встановило слідство, спільниками Вадима Дмитренка під час скоєння різних злочинів були 24 особи. Всі вони також притягнуті до кримінальної відповідальності.
Сам Дмитренко отримав заслужене покарання – довічне позбавлення волі.
— Що для вас карний розшук? Хто або що стало вирішальним у обранні професії?
— Що таке оперативна робота мені було відомо з самого дитинства, адже батько присвятив цій роботі все життя. Робота поліції стала мені близькою, тож я не уявляв себе в іншому місці. Та й зараз змінювати свої погляди не збираюся. Сподіваюся, що працюватиму тут довго.
— Назвіть три головних, на вашу думку, зміни, які відбулися в карному розшуку за останні роки?
— Важко рейтингувати зміни, адже зміна законодавства потягнула за собою низку інших нововведень. З власного 15-річного досвіду скажу, що кожен нюанс вплинув на роботу поліцейських в комплексі.
— Хороший опер — це?
— Це — свідома людина, яка хоче працювати та переймається, як буде виконана його робота. Йдеться про мотивацію поліцейського, результати його роботи та приклади для наслідування. Найголовніше в нашій роботі — розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів.
— Чи доводилося рятувати життя? Якщо так, розкажіть, про це?
— Особисто я людей не рятував. Однак, затримуючи злочинців, кожен поліцейський працює на захист майна, здоров’я та життя людини. Якщо злочинця не затримати, то він потенційно може вчинити кримінальне правопорушення, що призведе до смерті.
— В чому знаходите натхнення?
— Передусім, в погоді. Якщо гарна погода, то і працювати легше…
За матеріалами сектору комунікації поліції Чернігівської області
