Те, що від росіян не варто очікувати нічого доброго, Владислав Жайворонок з полку «Азов» знав напевно. А ось бездіяльність міжнародних інституцій, які, як виявилося, працюють лише на словах, обурила військовополоненого не на жарт.
Боєць полку «Азов» Владислав Жайворонок розповідає:
Владислав Жайворонок
‒ На моє переконання, Женевські конвенції працюють лише для України, а Міжнародна організація «Червоний Хрест» не виконує своїх функцій, що стосуються військовополонених і поранених.
Зарплату вони отримують, але замість того, аби щось робити, вони пишуть десь там у соцмережах, що їх кудись не пропустили, і вони не можуть працювати. Ці організації – імпотентні у будь-якому сенсі. Вони нічого не роблять.
На мою думку, фінансування, яке йде комітету «Червоного Хреста», варто віддати тій організації, яка буде щось робити. За весь час, поки я перебував у полоні, зі мною не зв’язався жоден представник «Червоного Хреста»… Їх не було ні в Оленівці, ні в Донецьку. Взагалі, ота мізерна кількість медикаментів, що ми отримували у донецькій лікарні, були російського виробництва. То навіщо тоді взагалі існує «Червоний Хрест»?
Вони лише перевіряють українські тюрми, де росіяни жаліються, що в них – матраци тверді. І тоді висувають претензії до України з вимогами замінити матраци.
Сам я пройшов російський полон і був серед важкопоранених. І «Червоний Хрест» бачив лише під час наступних обмінів, і то на стаканчиках із чаєм.
Я потрапив у перший обмін, тому «Червоний Хрест» не бачив і не чув про нього. А далі, на наступних обмінах полоненими, «Червоний Хрест» обов’язково якимось чином вписувався в процедуру обміну. Хоча не брав жодної участі ні в подальшому лікуванні, ні в реабілітації військових, що пройшли полон. Вони лише роздавали чай у стаканчиках зі своїм логотипом. Що вони в результаті отримували? Фотофакт, де всі військовополонені п’ють чай від «Червоного Хреста».
Після визволення з полону я був у Штатах, спілкувався з Патріком Гамільтоном, головним персонажем американського відділу «Червоного Хреста». Сидимо ми, колишні полонені, і кажемо: «Ну ви будете щось робити? Хоч щось?» А він сидить і розповідає, як «Червоний Хрест» допомагав мирним жителям Афганістану, Сирії, які вони молодці.
Я запитую: а в Україні чому ви нічого не робите? А він, мовляв, ми не можемо втручатися у збройний конфлікт. Тож я вважаю, що з ними розмови – марні. Треба доносити цю інформацію міжнародним організаціям і людям, які донатять у «Червоний Хрест», щоб вони не витрачали даремно гроші. Краще б на дрони скинулися, щоб у нас люди не гинули.
Цікавилася проблематикою Сніжана Божок
