Захисники України. Миколі Марченку – 58 років. Пройшов Афган, захищав Україну в АТО. Нині Микола Вікторович – підполковник, старший офіцер відділу застосування безпілотних систем. І українські дрони успішно нищать кляту кацапню разом із ворожою технікою.
– Пане Миколо, пілот БпЛА – це тепер модна та перспективна військова професія. Взагалі, Ви хотіли стати військовим у дитинстві?
– Я – родом із Варвинщини. Батьки – сільськогосподарські трудівники. І, відверто кажучи, в дитинстві я просто марив армією! Тому після школи вступав до військового училища, однак не вийшло… Що ж, пішов в армію солдатом, а потім став сержантом – строкову службу проходив в Афганістані. На власні очі побачив, що таке справжня війна й настільки жахлива дійсність суперечить усім отим пропагандистським картинкам, котрі тоді показували в радянських телевізорах.
В СРСР же цілі покоління постійно виховувалися на тому, що війна – це насправді добре. Адже наша доблесна армія – найсильніша в світі! Тому треба бити недорізаних буржуїв, популяризуючи комуністичні ідеали.
А що я побачив на тій своїй першій війні? Бруд, кров, пекло і смерть… Просто ненормальні умови для існування людини. Одне слово, навоювався! Нам говорили, що Радянський Союз – найбагатша, наймогутніша держава. А нам там, в Афгані, не вистачало елементарного, добротного, зручного одягу.
До речі, відтоді в російській армії й досі нічого не змінилося… Як вони ставляться до власних вояків? Безжально – чого ж тільки варті їхні постійні, навіжені, жорстокі «м’ясні штурми», коли гине велика кількість окупантів?! А що ці ненависні пройдисвіти, бандити, садисти коять скрізь на загарбаних територіях? Вбивства мирних мешканців, тортури, зґвалтування, грабежі!..
Отож ще тоді, після служби в Афганістані, у мене відбулася переоцінка цінностей. Бо ж раніше я був частиною тієї радянської системи і вірив тому, що мені щодня вкладала у вуха облудна кремлівська пропаганда. Але народ Афганістану навчив мене, як можна любити і обороняти свою землю, незалежно від того, настільки сильний ворог стоїть перед вами.
– Тобто військова кар’єра в радянській армії Вас уже не вабила?
– Так, я усвідомив, що хочу стати агрономом, тому закінчив Українську сільськогосподарську академію в Києві, обравши мирну професію хлібороба. Жив і працював на Варвинщині: сім’я, двоє синів, збудував дім і посадив сад. Тобто цілком зреалізувався, як справжній чоловік.
– Аж раптом настав лиховісний 2014 рік…
– Чесно кажучи, у мене – інвалідність, набута в Афганістані (контузія). Втім, через Міністерство оборони України я добився, щоб мене мобілізували саме туди, де вже дійсно маю досвід, – у війська спеціального призначення. Отже, став учасником створення сил спеціальних операцій в Україні, зробив свій внесок, зокрема в АТО. У 2016-му демобілізувався. Відтоді займався підприємництвом.
– Де Ви зустріли початок повномасштабної війни?
– У санаторії в Трускавці… А коли добирався звідти на Чернігівщину, пригадую напівпорожні вулиці Києва і залізничний вокзал, навпаки вщерть забитий людьми. В основному, пасажири втікали на Захід. Натомість ми з приятелем добиралися у бік Прилук, де вже точилися бої.
– А де в цей час заходилася Ваша сім’я?
– Вдома. Всі виконували свої обов’язки, ходили на роботу. А я старався бути корисним для ЗСУ, а вже потім був мобілізований до сил спеціального призначення, де виконував бойові завдання – на Чернігівщині та Сумщині. Також проходив службу в ОК «Північ».
– Знаю, Ви знешкоджували кацапські ДРГ.
– Так, зокрема, на Сумщині ми вирахували отаку групу диверсантів і застосували до них нетрадиційну тактику, яку я, до речі, використовував ще в Афганістані. Це – «мінна війна»… На спостережному пункті побачили, що вийшов на позицію головний дозор противника. І привели в дію міну ОЗМ-72. Кацапи отримали поранення, одразу відійшли. А наші хлопці залишилися всі живі, не зробивши навіть жодного пострілу. Розумієте, це – така імітація мінного поля. Вони подумали, що нарвалися на міни…
До речі, тоді був застосований безпілотний комплекс «Мавік-3» – для спостереження. Взагалі, про безпілотні літальні апарати – це окрема розмова.
– Розкажіть, будь ласка, це – цікаво нашим читачам.
– Ми застосовували і раніше, з початку повномасштабної війни, БпЛА: як розвідувальні – з метою виявлення скупчення та пересування противника, так і ударні – для знищення виявлених цілей. Тож саме бурхливий розвиток безпілотників сприяв тому, що я змінив свою посаду.
Звісно, за своїми функціональними обов’язками мені доводиться часто бути свідком застосування БпЛА, котрі показують себе напрочуд ефективно! Безпілотники – різні. Є розвідувальні та ситуаційної обізнаності. Це – «очі» командира. Ці БпЛА постійно знаходяться в повітрі та надають інформацію. Звісно, коли гарна погода і незначний вплив ворожих засобів РЕБ.
– Що Вас найбільше вразило на фронті?
– Так звані «м’ясні» штурми. От, скажімо, цілком конкретний випадок – позиція «Гроза» на Сході. Декілька наших бійців відбили кілька кацапських штурмів. Тоді вийшло це так. За 50 метрів до наших позицій на російському МТЛБ (малому тягачі легкоброньованому) під’їхав ворожив десант – це до 12 загарбників. Вони зістрибнули з броньовика, той розвернувся і помчав назад. Кацапська піхота залягла, відкрила вогонь та почала штурмові дії. Дехто по-пластунському повз до наших позицій, проте недовго… А інші заховалися за підбитий ворожий танк.
Через 30-40 хвилин їхній МТЛБ привіз ще одну таку ж групу – близько 15 окупантів. Ті намагалися штурмувати наші позиції, але не надто активно, якось в’яло, бо бачили долю своїх попередників. Дехто з кацапів залишився на місці висадки, інші також поховалися за підбитий рашистський танк…
Все це дійство уважно знімали декілька українських БпЛА, котрі наразі й вразили боєприпасами прокляту русню, яка поховалася за їхнім танком. Тож загарбники рачки, по-пластунському, покотом намагалися відступати з поля бою. Вся дорога була всіяна трупами. З того «м’ясного» штурму тільки кільком кацапам вдалося вціліти, але ненадовго… Решта ж залишилися там покращувати наш рідний чорнозем.
– Чудово, чим більше – тим краще!
– А з настанням ночі на роботу виходять інші безпілотники, які мають тепловізійні камери, що дає змогу їм бачити вночі. Це так звані «бомбери» – величезні шестимоторні (або й більше) БпЛА, котрі можуть піднімати до 16 кілограмів боєприпасів. Вони – досить гучні та великі, щоб їх застосовувати вдень. Тому кацапи їх прозвали «Баба Яга». Власне, щось таке в них дійсно Бабу Ягу нагадує, наприклад, «ступа» посередині. Вони досить ефективні для знищення ворожої піхоти, вогневих точок і техніки.
Особливо запам’ятався мені віртуозний пілот «Зорян» (у нього й ім’я таке – Зорян). Він щоночі виходив на роботу та здійснював щодоби по 15 вдалих вильотів. І своїм «Мавіком» знищував, як мінімум, по чотири кацапи, не рахуючи поранених та пошкодженої ворожої техніки. І таким чином, оцей мужній екіпаж «Зоряна» ліквідував уже до батальйону окупантів!.. А коли я про це сказав, один з офіцерів бригади відповів, що в деяких наших пілотів – ще результативніші показники. Слід сказати, що до екіпажу входить декілька людей і це – командна робота.
– Потрібно обов’язково згадати й про сьогоднішній тренд – FPV-дрони.
– Авжеж, на початку повномасштабного вторгнення їх тільки почали застосовувати. Адже комусь із любителів дитячих іграшок раптом спало на думку причепити… боєприпаси – по суті, до ось такої «іграшки». І вийшов один із найефективніших засобів враження кацапів і ворожої техніки! Отож тепер цей вид безпілотників бурхливо розвивається – і у нас, і у противника. Ці БпЛА бувають різних типів – як по дальності, так і по застосуванню. При досить невеликій ціні (500-700 доларів або й менше) такий безпілотник може знищити танк, котрий коштує декілька сотень тисяч доларів.
До того ж, FPV-дрони виділяються особливою влучністю. Власне, все залежить від досвіду та майстерності пілота. Такий БпЛА може наздоганяти супротивника чи ганятися за технікою ворога. Може влетіти з боєприпасами у двері бліндажу чи навіть у вікно будівлі.
– Круто!
– По суті, оцей вид безпілотників і звів нанівець застосування ворожої бронетехніки. Бо досвідчені екіпажі FPV-дронів за один день роботи можуть знищити до 20 одиниць ворожої бронетехніки й автомобілів, незалежно від їхнього призначення. Основний вибір цілі – наявність їхнього ідентифікатора – «Z» чи «V» тощо. Інколи екіпажу навіть легше підбити танк, аніж БТР чи іншу техніку. Досвідчений пілот майстерно залітає своїм дроном, оснащеним кумулятивним зарядом, під задню частину башти танка. У результаті цього боєприпаси танка вибухають, і той перетворюється у вогненний смолоскип, а потім – у бомбу на гусеницях!
Внаслідок вибуху боєзаряду, башня танку може відлетіти на декілька десятків метрів. Шанси вижити у екіпажу – нульові.
– Бувають і комічні випадки. Я бачив, як дрон завзято ганявся за одним кацапом, а той так перелякано мерщій втікав від нього! Росіянин драпає, вже й очі на лоба вилазять, а дрон усе не відстає, ніби грається з окупантом у квача…
– Я теж бачив подібне, як наш дрон усе ганявся за одним орком, а той так панічно, затято та навіжено відмахувався від нього саперною лопаткою.
Тож на сьогодні бути пілотом чи оператором БпЛА – почесно, модно та ефективно. Тому багато хто з наших військових зараз проходить підготовку на курсах безпілотників. Є така можливість і в навчальних центрах ЗСУ, і в приватних школах. Чудовими пілотами, зазвичай, стають ті, які люблять та добре грають у комп’ютерні ігри, той же «Контр-Страйк» («Counter-Strike») чи інші комп’ютерні симулятори. Взагалі, серед пілотів БпЛА – дуже малий відсоток втрат. Хоча вороги також за ними активно полюють.
– Коли закінчиться війна?
– Думаю, не скоро, та все залежить від нашої згуртованості і рішучості. Адже основна зброя нашого народу – це сам український народ! Не танки, не літаки, не кораблі, а народ. Я захоплююся історією, читаю хороші, цікаві та розумні книги, які стосуються нашої держави. Дуже важливо не повторювати помилок, які ми пережили в минулому. Бо якщо сусід озброюється, те ж саме необхідно робити й тобі. Бо нападають не на сильних, а на слабких.
Треба бути сильними, маючи під боком шовіністичну росію, у котрої нині є всі ознаки лютої фашистської держави: диктатура, геноцид, загарбання чужих територій, відсутність свободи слова, знищення непокірних, садизм, концтабори, тортури, злочинний нелюдський режим, загрозливий для всього світу.
Втім, у нас немає іншого виходу – мусимо здолати цю пекельну гідру! Хочу ще з онуками на рибалку піти й поняньчити свого праправнука.
– Де зараз Ваші сини?
– Молодший служить у ЗСУ, а старший вирощує хліб.
Спілкувався Сергій Дзюба