Полігони вже краще захищено від корупції, але ще треба від них відвадити непроханих гостей.
Перебуваючи на Тарутинському полігоні на Одещині, Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак зазначив, що у власність відомства повернуто понад 17 тис. га земель цього об’єкта, якими згодом користуватимуться ВМС ЗС України. Це відбулося після розгляду в суді позовів, які подала військова прокуратура. Оборонне відомство й надалі повертатиме такі території, які колись були в його віданні, але через не завжди правочинні процедури опинялися в руках інших суб’єктів господарювання. Тема відродження полігонного господарства нашого війська надзвичайно актуальна, адже цю інфраструктуру вже третій рік поспіль доводиться виводити з тіні оборудок і неефективного використання. Згадані майданчики професійного вишколу військовослужбовців потребують і кращого правового захисту, аби убезпечити їх від повторення сумної долі, яка спіткала їх у добу так званої «оптимізації», більше схожої на руйнацію
Відомо, що ще торік восени Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак доручив упродовж двох місяців створити реєстр усіх фондів і земель відомства, адже в цій царині як спеціальні комісії міністерства, так і правоохоронні органи виявили чимало порушень. Розгляд матеріалів, які надходили у військові прокуратури, дав змогу останнім часом повернути багатьом армійським полігонам їхній початковий і надзвичайно важливий статус.
Саме так військова прокуратура Житомирського гарнізону повернула торік Міноборони ділянку площею понад 3 тис. га, де був полігон ВДВ, скасувавши рішення облради про передачу її комерсантам усупереч земельному законодавству. І випадків, коли такі об’єкти треба захищати від корупційних посягань, чимало. Загалом практика свідчить: законодавцю ще варто попрацювати над тим, щоб убезпечити військові полігони від цілого «букета» загроз, які впливають на нормальний режим їхньої експлуатації та розвитку. Приміром, доступність окремих відомостей щодо земель оборони, що є на веб-ресурсах Держземкадастру, недоцільна з огляду на потреби забезпечення обороноздатності країни.
Свого часу я спілкувався з начальником полігона однієї з артилерійських бригад майором Тарасом Кавуном. Він зауважував, що полігони є належно не захищеними в правовому контексті від несанкціонованого проникнення збирачів кольорових металів, грибників і мисливців. Адже їх практично неможливо притягти до адміністративної відповідальності. Перед стрільбами військовим доводиться буквально видворяти людей (зазвичай це місцеві жителі, які добре знають територію).
— На ці заходи витрачаємо пальне, час, залучаємо значну кількість особового складу через немалу площу об’єкта. Іноді доводиться сваритися, бо люди не хочуть іти з полігона. Буває, навіть на власному транспорті вивозимо їх у безпечну зону, — каже Тарас Антонович. — Брак реальної відповідальності за нелегальні відвідини, та ще й для власної вигоди, призводить до того, що дехто приїздить сюди з металошукачами буквально одразу після стрільб! Страшно, що в руки людей можуть потрапити боєприпаси, які не вибухнули…
— Зазвичай начальники полігонів напередодні будь-яких навчань організовують заходи безпеки, інформують органи місцевої влади. Зокрема, перевіряють стан попереджувальних покажчиків по периметру такої території. Проте це не завжди захищає від нахабної публіки. Буває й таке, що в перервах між стрільбами «шукачі металу» встигають за якісь 20–30 хвилин приїхати, викопати ті самі снаряди, зібрати гільзи й зникнути. Знаю випадки, коли вони розукомплектовували полігонне обладнання: крали як кабелі, так і цінні мішенні установки (вони здебільшого алюмінієві). Ці люди неабияк ризикують, але для декого ця діяльність — джерело доходу, — розповідає начальник відділу забезпечення Управління бойової підготовки Сухопутних військ Збройних Сил України полковник Ігор Цибик. — Їх постійно затримують у районах стрільб і передають правоохоронцям. У поліції складають відповідні матеріали, до порушників застосовують певні санкції. Винні також приймальні пункти металу, власники яких навіть під страхом позбавлення ліцензії йдуть на порушення. Чи варта гра ризику… На думку декого, так. Приміром, болванка від 125-мм танкового снаряду важить 16 кг. Якщо здати їх із десяток, то можна трохи заробити. Звісно, трапляються й грибники, рибалки, чабани та бозна-хто ще, навіть сталкери-екстремали. Очевидно, що відповідальність таких порушників є замалою: її треба посилити. Єдиний позитив, що від початку АТО значно поменшало таких-от непроханих гостей. Напевно, завдяки тому, що багато українців переосмислили свою громадянську позицію…
Геннадій КАРПЮК
