26 серпня (за іншими даними – 19 чи 20 серпня) 1920 р. у селі Медвин на Київщині повсталі проти більшовицького свавілля селяни проголосили Медвинську республіку.
«Самостійна Медвинська республіка» створена ще навесні 1919-го, після захоплення влади більшовицькими загонами. Загін повстанців, що протестували проти більшовицького ладу та продрозверстки, налічував до тисячі чоловік. Навіть захопили місто Богуслав і утримували більше місяця. Повстання було розгромлене за допомогою «інтернаціонального» полку угорця Рудольфа Фекете. Однак нове пришестя більшовиків, зухвала поведінка продзагонівців, фантастичні норми продовольчого податку і масова мобілізація в Червону армію сколихнули селян.
Потужне антибільшовицьке повстання почалося в ніч на 26 серпня 1920-го, коли під час загальних зборів селян був заарештований радянський актив. Очолив повстання Хома Лебідь (Сидоренко), начальником штабу був Микола Василенко. Селяни проголосили Медвинську республіку. І майже місяць вели відчайдушну боротьбу.
Більшовики побоювались, що приклад Медвина можуть перейняти інші села. Тож чи не щодня кілька сот більшовиків із кулеметами наступали на село, однак повсталі героїчно захищалися.
Під час одного з набігів карателі спалили Успенську церкву. 12 вересня 1920-го Медвин оточили і підпалили, згоріло біля 600 хат (третина села). Було накладено жорстоку контрибуцію: 50 коней, 150 корів, 300 овець тощо. Учасників повстання, які не відійшли в ліси, вивозили до Сміли й розстрілювали. В самому селі залишилися військова частина на утриманні населення.
Але це ще було не все. 13 жовтня каральний загін кінноти Семена Будьонного, який перекидався з польського на врангелівський фронт, захопив у Медвині 80 заручників (молоді чоловіки до 30 років) і порубав їх біля урочища Ковтунів лісок.
Тим не менш, повстанський загін, очолюваний Дмитром Цвітковським діяв аж до літа 1921-го. Припинили боротьбу, повіривши обіцянкам радянської влади про амністію, і майже всі були розстріляні.
Пам’ятний знак на місці розстрілу заручників. Фото: medvin.ucoz.ua
У подальшому чекісти ще два десятиліття вишукували і знищували всіх хоч якось причетних до Медвинського повстання, загальна кількість жертв становить кілька тисяч осіб. Втрати не оминули жодну сім’ю.
Учасник Медвинського повстання Іван Дубинець, який в еміграції написав книгу спогадів «Горить Медвин», свідчив: «Населення Медвина, що стихійно підтримало повстання, зазнало надзвичайних жертв, але ніколи не було в нього каяття чи нарікання за цю акцію проти більшовиків. Тільки тепер селяни зрозуміли свою помилку: треба було не Медвин збройно боронити, а свою державу українську, і своїх синів віддавати в жертву не на полях бою за Медвин, а на загальних фронтах української армії на чолі із Симоном Петлюрою за Україну».
Повстання придушене.
Сергій ГОРОБЕЦЬ
