Левко Григорович Лук'яненко родом із села Хрипівки Городнянського району на Чернігівщині, він став моральним авторитетом для багатьох. 25 років свого вільного життя віддав за незалежність України. Логічно, що саме він став автором «Акту про незалежність України». За часів Радянського Союзу його засудили до смертної кари, 72 дні він перебував у камері смертників, але розстріл йому замінили на 15-річний термін позбавлення волі. Відбувши повний термін покарання, Левко Лук'яненко вийшов на свободу і тут же продовжив боротьбу, увійшовши до складу Української Гельсінської групи, за що отримав іще 10 років позбавлення волі та 5 років заслання.
Повернувшись в Україну в 1988 році, він очолив Українську Гельсінську спілку, на базі якої згодом було створено Українську республіканську партію.
Наша розмова відбулася ще за кілька місяців до Євромайдану. Але судження Левка Григоровича дуже актуальні й зараз.
— Масова продажність, зрадництво в політиці — це властивість українців чи специфіка часу?
— З одного боку, Україна пережила потужну селекцію: 21–23 роки — голодомор, який забрав до 4 млн осіб; 32–33 роки — голодомор, голодом убиті до 10 млн найактивніших людей; 46–47 роки — знову мільйон жертв голоду. А крім того, арешти, виселення, вигнання і т. д. Тобто комуністична деспотія проводила селекцію, а найсміливіші патріотичні люди були знищені. З українців залишалися в основному пристосуванці, що, слава Богу, ніяк не відбилося на генетичному рівні. У той же час на наші землі масово переселялися росіяни.
І вже коли настала незалежність, телебачення та ЗМІ опинилися в руках Москви і нашої 5-ої колони, але ніяк не в українських патріотів. Це ж ненормальне явище — нація, яка вийшла з тюрми народів, повинна була б відразу ж зайнятися поверненням національної свідомості, поверненням до своєї історії, культури і т. д., щоб побороти ідейну спадщину колоніального періоду. Але держава нічого цього не робить. Ми до 1991 року були територією, яку наскрізь «прострілювали» московські антиукраїнські ЗМІ, витравлювали будь-яку думку про самостійність України. Але й після проголошення незалежності ЗМІ фактично опинилися в руках чужинців і використовуються для того, щоб виростити з молоді людей, які прагнуть просто до красивого життя…
Ніякої інформації за ці 20 років немає про сімсотрічну боротьбу українського народу. А скільки було героїзму, благородства, високої ідейності. Нічого цього по телевізору не побачиш. Якщо щось і демонструється про історію України, то о третій годині ночі…
Таким чином, до селекції, що відбувалася протягом 70 років при комуністах, у незалежній Україні додалося ось таке виховання. Хіба воно може створити героїзм, гідність, відданість Україні, високі моральні якості? І тому не дивно, що зараз не блищить пасіонарність, але переконаний, що вона народжується. Це процес, який дає мені підставу бути оптимістом. Те, що відбувається у владі, на телебаченні — це одне, а в народі можна розглядати поступове повернення до українських духовних цінностей, до культури.
Відродженню українства повинні сприяти громадські організації. Їх створюють молоді люди, які не загрузли в минулому, вони відкриті до діалогу. Їм допомагає середній клас, який переважно патріотичний. Цей підприємницький клас і буде фінансувати такі організації. Так, наприклад, з'явився патріотичний прошарок — фермери. Я був на з'їзді фермерів Київської області, а також на з'їзді Асоціації українських фермерів і приватних власників земель України, я бачив їх настрій — їх не можна купити. Це та сфера діяльності, де треба працювати. Ці люди на з'їзді погоджувалися з думкою: якщо ти не займаєшся політикою, то політика займеться тобою. Тому треба думати не тільки про наші фермерські справи, а й про проблеми України в цілому. До слова, їх хотіли знищити ще за Ющенка, коли прокурором був Медведько.
Спілкувалася Лариса РУДЕНКО
