Рік потому…
Тепер, коли війна скошує молодечі життя українців та тих, хто їм допомагає у нерівному бою проти відмінно озброєних росіян та інших проросійських сил на сході нашої держави, все більше й більше людей дотримуються думки про те, що «хай би вже краще був отой Янукович, ніж звалилося таке горе на Україну й усіх нас». Не будемо полемізувати зараз про це, а нагадаємо, як рівно рік тому справжній протест проти тодішньої диктатури та владного свавілля докотився і до Чернігова.
На Майдані біля… театру революція гуде
Суботнього січня на Красній площі Чернігова зібралося більше двох тисяч осіб, які прийшли в центр міста Сіверського краю, аби висловити свій протест проти дій тодішньої влади.
З імпровізованої сцени біля драмтеатру до присутніх звернулися народні депутати Олег Ляшко (Радикальна партія), Сергій Аверченко (партія «УДАР Віталія Кличка»), Валерій Дубіль (ВО «Батьківщина»), Руслан Марцінків (ВО «Свобода»). /Три останні на сьогоднішній день – вже колишні нардепи/.
Початок битви
Площа майоріла не тільки національними та партійними прапорами, а й різними банерами-плакатами. Площа час від часу скандувала: «Чернігів — вставай!», «Зека — геть!», «Беркуту — ганьба!», «Не пробачимо!», «Слава Україні!»…
Наприкінці мітингу Олег Ляшко запропонував піти до облдержадміністрації, щоб передати (тільки от кому, адже це був вихідний день?) резолюцію — вимоги зібрання (створених Народних зборів), та попередив, щоб «ніхто там нічого не трощив, вікна не розбивав, двері не ламав».
Коли євромайданівці почали підходити до державної будівлі, кілька молодиків (їх називали, пам‘ятатєте, «тітушками»), які знаходилися до цього часу разом із 300-ми прихильників нинішньої влади на Алеї Героїв, вишикувались у ланцюг біля кутового входу адміністрації, де вже були працівники міліції з усією амуніцією — щитами, шоломами, дубинками… Досить швидко і правоохоронці, і молодики стали живим щитом для недопущення проникнення будь-кого до владного приміщення.
А вже за дві хвилини біля одного зі входів держадміністрації сталося фізичне зіткнення двох сторін.
Мордобій
Здавалося, кулачні махання і удари по чім попало, тільки розпочинали велику битву…
Знімаю фотоапаратом незвичний швидкоплинний процес над головами — «на витягнуті руки». Дивлюсь, просто наді мною звідкілясь летить змійкою великий металевий ланцюг. Ще доля секунди — і ця кільцева низка вдарить мене по голові (відхилитися в цю мить було нікуди, бо навколо створилася неймовірна тіснява). Але в цей самий момент натовп підштовхнув кілька людей, і за мікросекунди з лівого боку, безпосередньо переді мною, опинився високий міліціонер — залізний ціп сіконув його прямо по голові.
Він схопився обома руками за голову, спробував повернутися до стіни, подалі від «епіцентру» бою, але вислизнути звідти було вкрай складно. До того ж один кремезний молодий чоловік із боку силового натовпу (там, де знаходилися «тітушки») крикнув: «Куда?! Назад! Я говорю тебе: назад!». І тільки після того, як міліціонер, тримаючись однією рукою за голову, а іншою відмежовував себе від стіни, вимовив: «Да цепью по голове ударили, выпустите», цей молодик та ще двоє трохи відступилися від цементно-шорсткої стіни, що дало можливість міліціонеру вискочити з натовпу, і задавалося, що цьому допомогла якась фізична сила, яка з протилежного боку виштовхнула його звідти.
Чесно зізнаюсь, цей міліціонер як би несвідомо врятував і мене: перший раз — від удару металевим ланцюгом, ненароком підставивши свою голову, а вдруге — скориставшись тим, що правоохоронець протискувався вздовж стіни, мені вдалося швидко за ним теж вискочити з того пекельного місця…
Дивлюсь — тодішніх нардепів Валерія Дубіля та Сергія Аверченка натовп притиснув до стіни. Здавалося, ще мить — і вони будуть масою розчавлені. (У цей час, як стало пізніше відомо, у подібній ситуації за рогом цього ж приміщення опинився й інший народний депутат — Олег Ляшко, за командою якого 5 хвилин тому нардепи очолили рух натовпу, тобто йшли попереду).
Як би не було жахливо констатувати, але саме кимось кинута шумово-сльозоточива граната на якусь хвильку розрядила обстановку. Завдяки цій паузі створився своєрідний коридор, який «розділив» по обидва боки ворогуючих.
Хоча пізніше стане відомо, що якраз граната, яка розірвалася в центрі кулачного бою між воюючими, пошкодила багатьом і взуття, і пальці на ногах. Серед постраждалих опинилися як опозиціонери, так і захисники будівлі облдержадміністрації.
Під час міліцейсько-народної сутички гранати розривалися у натовпі ще кілька разів.
Повністю довідатися про те, як розвивалися події далі і як міліція прикривала провокатора — читайте тут:
http://www.sknews.net/pole-boyu-bilya-chernihivskoji-oblderzhadministratsiji-rik-potomu/
Сергій ВІТЕР. Фото автора
